26 серпня 2022 року м. Житомир справа № 240/42781/21
категорія 109000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася у суд з позовом до Новогуйвинської селищної ради Житомирської області (далі - Новогуйвинська селищна рада) про визнання протиправною бездіяльності, що полягає у невжитті заходів направлених на проведення комплексу робіт з благоустрою, пов'язаних з усуненням підтоплення в смт. Гуйва з канави та зобов'язання вчинити заходи, спрямовані на усунення причин підтоплення її земельної ділянки, шляхом організації проведення комплексу робіт з розчищення, поглиблення та облаштування канави.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що неодноразові звернення до Новогуйвинської селищної ради з приводу вжиття заходів щодо усунення порушень у сфері благоустрою виявилися марними, що, на переконання позивача, свідчить про допущення протиправної бездіяльності. Посилаючись на положення законів України «Про місцеве самоврядування» та «Про благоустрій населених пунктів» позивач стверджує, що обов'язок з організації проведення комплексних заходів щодо благоустрою покладається на Новогуйвинську селищну раду.
Ухвалою суду від 28 грудня 2021 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
Ухвалою суду від 07 квітня 2022 року задоволено клопотання Новогуйвинської селищної ради та продовжено строк для подання відзиву
19 квітня 2022 року до суду надійшов відзив, у якому Новогуйвинська селищна рада просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що твердження позивача про систематичне підтоплення її земельної ділянки жодними доказами не підтверджено. Також зауважує, що підняття грантових вод, що призводить, за твердженням позивача, до підтоплення її земельної ділянки, обумовлено діями третіх осіб - власників суміжних земельних ділянок. Акцентує увагу, що відсутні докази на підтвердження факту існування канави та перебування її на балансі в органі місцевого самоврядування. Зауважує, що звернення від 20 жовтня 2020 року на адресу органу місцевого самоврядування не надходило. Станом на момент звернення до суду рішенням виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради від 15 липня 2021 року затверджено «Правила благоустрою, дотримання чистоти та громадського порядку на території Новогуйвинської селищної ради», згідно яких власники земельних ділянок зобов'язані утримувати прилеглі до них території. Звертає увагу, що положеннями Закону України «Про благоустрій» відповідачу надані повноваження самоврядного контролю за виконанням громадянами обов'язків у сфері благоустрою та дотримання норм і стандартів у даній сфері, що виключає обов'язок такого здійснювати певні дії, стосовно яких подано позов. Звертаючись із позовом до органу місцевого самоврядування, ОСОБА_1 посилається на нормативні положення, якими закріплені обов'язки виконавчого органу місцевого самоврядування, що свідчить про заявлення вимог до неналежного відповідача.
Ухвалою суду від 19 травня 2021 року запропоновано ОСОБА_1 замінити первісного відповідача - Новогуйвинську селищну раду Житомирського району Житомирської області на належного відповідача - виконавчий комітет Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області та зупинено провадження у справі до дати отримання судом інформації, про прийняте ОСОБА_1 рішення щодо заміни відповідача.
19 липня 2022 року позивач подала до суду клопотання про заміну відповідача разом з відредагованою позовною заявою, в якому просила замінити первісного відповідача - Новогуйвинську селищну раду Житомирського району Житомирської області на належного відповідача - виконавчий комітет Новогуйвинської селищної ради.
Ухвалою суду від 27 липня 2022 року поновлено провадження у справі, замінено первісного відповідача - Новогуйвинську селищну раду Житомирського району Житомирської області на належного відповідача - виконавчий комітет Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі - відповідач, виконавчий комітет Новогуйвинської селищної ради) та надано йому строк для подання відзиву на позов.
17 серпня 2022 року відповідач подав відзив на позов, аналогічного змісту, що і відзив, поданий Новогуйвинською селищною радою.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач з середини 2009 року є власником земельної ділянки розміром 0,12 га в с. Гуйва з цільовим призначенням для ведення садівництва.
У зв'язку з постійними підтопленням зазначеної земельної ділянки, ОСОБА_1 , звернулась до відповідача із заявою про вжиття заходів щодо розчищення канави поруч з її земельною ділянкою.
Відповіді на таке звернення відповідач не надав.
Наступні звернення з приводу вжиття заходів щодо усунення порушень у сфері благоустрою також виявилися марними.
Уважаючи таку бездіяльність виконавчого комітету Новогуйвинської селищної ради протиправною, ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №280/97-ВР).
Положеннями статті 5 цього Закону закріплено, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Положеннями статті 11 цього Закону закріплено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Відповідно до статті 25 Закону України №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно положень пункту 44 частини 1 статті 26 названого Закону до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Тим часом, відповідно до підпункту 7 пункту «а» статті 30 Закону України №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, по організації благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійсненню контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Саме на реалізацію наведених правових положень Новогуйвинська селищна рада винесла на розгляд, а рішенням виконавчого комітету ради №199 15 липня 2021 року затверджено Правила благоустрою, дотримання чистоти та громадського порядку та території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Таким чином твердження позивача про ухилення відповідача від обов'язку по затвердженню зазначених правил є помилковим.
Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 уважає, що виконавчий комітет Навогуйвинської селищної ради допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невжитті заходів, направлених на проведення комплексу робіт з благоустрою, пов'язаних з усуненням підтоплення смт. Гуйва з канави по вулиці Зелена, від вулиці Житомирська до вулиці Зелена, від вулиці Зелена до річки Гуйва. Саме тому позивач просить визнати таку бездіяльність протиправною та зобов'язати відповідача вжити заходів, спрямованих на усунення причин підтоплення її земельної ділянки шляхом організації проведення комплексу робіт з розчищення, поглиблення та облаштування канави в смт. Гуйва.
Надаючи правову оцінку таким вимогам позивача, суд зауважує на таке.
Згідно преамбули Закону України «Про благоустрій населених пунктів» від 06 вересня 2005 року №2807-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2807-IV) він визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені у статті 10 цього Закону.
Так, до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить:
1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів;
2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів;
3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб);
4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить:
1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях;
3) організація місць відпочинку для населення;
4) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;
5) здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо;
6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об'єктах благоустрою;
7) визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території;
8) визначення на об'єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень;
9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою;
11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища;
12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу «Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку»;
14) видача дозволу на порушення об'єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень статті 13 Закону України №2807-IV до об'єктів благоустрою населених пунктів належать:
1) території загального користування:
а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики;
б) пам'ятки культурної та історичної спадщини;
в) майдани, площі, бульвари, проспекти;
г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки;
ґ) пляжі;
д) кладовища;
е) інші території загального користування;
2) прибудинкові території;
3) території будівель та споруд інженерного захисту територій;
4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.
Частиною 2 цієї правової норми також передбачено, що до об'єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.
Згідно пункту 2.1.15 Правил благоустрою, дотримання чистоти та громадського порядку та території Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі - Правила благоустрою) об'єкти благоустрою - сукупність усіх територій села та сіл, що складаються з окремих територій (їх частин) різного цільового призначення, у тому числі територій житлової та громадської забудови, природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, територій промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення.
Об'єктами благоустрою є території загального користування: парки, рекреаційні зони, зони зелених насаджень, сквери та майданчики для дозвілля та відпочинку; пам'ятки культурної та історичної спадщини; вулиці, дороги, провулки, пішохідні доріжки; кладовища; місця для зупинки маршрутних транспортних засобів; місця для організації сезонної торгівлі; інші території загального користування в межах селищної ради; прибудинкові території; території будівель та споруд інженерного захисту територій; території підприємств, установ та організацій всіх форм власності і господарювання та закріплені за ними території на умовах договору; інші території в межах Новогуйвинської селищної ради.
Як стверджує позивач, канава, з якої, за її твердженням, відбувається підтоплення, знаходиться на землях запасу та є болотом.
Отже, відповідна територія не належить до об'єктів благоустрою, визначених Законом України №2807-IV та Правилами благоустрою.
Додатково суд зауважує, що зазначена канава за твердженням позивача знаходиться у безпосередній близькості до земельних ділянок, що передані у приватну власність фізичним особам.
Положеннями підпункту 5.6.8 Правил благоустрою визначено межі щодо утримання територій, прилеглих до територій приватних домоволодінь громадян, зокрема, територій, суміжних (прилеглих) з приватними домоволодіннями.
Згідно підпункту 5.6.9 Правил благоустрою на територіях, які належить прибирати, необхідно проводити весь комплекс робіт, спрямований на наведення порядку та постійне підтримання чистоти, збереження зелених насаджень, а саме: регулярне прибирання від сміття, побутових відходів, бруду, опалого листя, снігу, забезпечення вивезення сміття, бруду, побутових відходів, опалого листя на відведені для цього ділянки.
Отже очищення такої канави, як території, суміжної (прилеглої) до приватних домоволодінь, належить до обов'язків власників таких володінь.
Також суд акцентує увагу, що до позовної заяви не додано доказів на підтвердження фактів підтоплення земельної ділянки, яка належить позивачу на праві власності. Оскільки в силу приписів частини 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, зазначена обставина є недоведеною.
Згідно із частинами 2, 6 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом з тим, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
Так, у рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відтак, системний аналіз статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина 2 цієї правової норми гарантує кожному захист своїх прав, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; вирішуючи спір суд повинен встановити, що у зв'язку з прийнятим рішенням, вчиненням дії чи допущенням бездіяльності суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин; при цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
Розгляду та задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.
При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних відносин (предмет та підстави позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Так, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину щодо фактичного порушення суб'єктом владних повноважень - відповідачем його прав, свобод чи інтересів має довести, саме, позивач належними і допустимими доказами.
У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто, передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення, при цьому, задоволенню підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем в момент здійснення ним оскаржуваних дій чи рішень.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Тобто, рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дії чи бездіяльність вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення, дії чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Як убачається із матеріалів справи предметом оскарження виступає бездіяльність відповідача, яка обумовила, на переконання позивача, неможливість користування своєю власністю - земельною ділянкою у зв'язку з її підтопленням.
Однак, жодних доказів такого позивач суду не надала, що виключає правові підстави для задоволення позову.
Ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає такі вимоги недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.
Оскільки позивачу у задоволенні позову відмовлено та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис