Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 серпня 2022 року Справа№200/1185/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати розпорядження Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області від 10.01.2022 №8о/с; 2) стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу із розрахунку 886,32 грн. (вісімсот вісімдесят шість грн. 32 коп.) за кожний робочий день, починаючи з 10.01.2022 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що розпорядженням керівника Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області від 10.01.2022 №8о/с її відсторонено від роботи на підставі ст. 46 Кодексу Законів про працю України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236. Позивач вважає вказане розпорядження протиправним, оскільки вимоги щодо обов'язкового щеплення проти COVID-19 є незаконними. Позивач звертає увагу, що чинним законодавством не передбачені випадки відсторонення працівника від роботи за відсутності щеплення від COVID-19.
У зв'язку із зазначеним позивач звернулася до суду із цим позовом
01 лютого 2022 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлено відповідну ухвалу. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
17 лютого 2022 року від представника Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що згідно частини другої ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень, пі працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Представник відповідача звертає увагу, що згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 №2153 на період дії карантину обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають зокрема працівники установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів в соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів. Начальником УСЗН було повідомлено позивача під підпис про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 з посиланням па перелік документів, які необхідно надати. Проте, 10.01.2022 року позивач надала письмову пояснювальну щодо відмови в проведенні профілактичних щеплень від COVID-19.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , з 01 жовтня 2021 року по теперішній час працює на посаді головного спеціаліста відділу автоматизованої обробки інформації та контролю за призначенням соціальних виплат Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області.
Листом від 28.12.2021 №08-30/1656 позивача повідомлено про необхідність надання до 08.01.2022 р. документу, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 (документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19, однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку для використання в надзвичайних ситуаціях) або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 р. №595. Вказаний лист отримано позивачем 28.12.22, про що свідчить власноручний підпис.
Розпорядженням керівника Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області № 8 о/с від 10.01.2022 року, позивача відсторонено від роботи з 10 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
10 січня 2022 року позивач надала пояснення керівнику Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області якими повідомила про відмову надати дані щодо проведення профілактичних щеплень від COVID-19.
Позивач оскаржує вищевказане розпорядження, як таке, що прийнято не обґрунтовано, тобто, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення із порушенням норм чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання проведення обов'язкових профілактичних щеплень врегульоване нормами Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 №2801-ХІІ, Законом України від 06.04.2000 № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України від 24.02.1994 № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Відповідно до статті 30 Основ законодавства про охорону здоров'я, щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
При цьому, абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов'язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Абзацами другим та третім статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено: що обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи; що групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов'язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до статті 10 Основ законодавства України про охорону здоров'я та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Міністерством охорони здоров'я України видано наказ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за №1306/36928), яким визначений такий перелік.
Згідно з цим Переліком, обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, підлягають працівники, зокрема, місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів та установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів.
На час виникнення спірних правовідносин, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на території України було встановлено карантин.
Статтею 29 цього закону визначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з урахуванням змін, внесених постановою КМУ №1336 від 15.12.2021, карантин продовжено до 31 березня 2022 року.
Крім того, до зазначеної постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 постановою КМУ від 20.10.2021 року №1096 внесені зміни, відповідно до яких текст постанови №1236 доповнено пунктом 41-6, що передбачає обов'язок керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:
- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я (підпункт 2 пункту 416);
- взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємстві, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Отже, пунктом 41-6 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 (з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 20.10.2021 №1096) встановлено порядок відсторонення від роботи, який визначає умови та підстави відсторонення, час відсторонення та його документальне оформлення певним чином.
Суд звертає увагу, що постанова КМУ від 20.10.2021 №1096 не визнана, у встановленому законодавством порядку, протиправною або нечинною, у зв'язку з чим підлягає обов'язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України.
За таких обставин до спірних відносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.
Законодавством передбачено, зокрема, статтею 12 Закону України 06.04.2000 № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень.
Той факт, що позивач дійсно свідомо відмовилась від проведення щеплення підтверджується наступними доказами:
- повідомленням про необхідність проведення щеплення, з яким 28.12.2021 позивача ознайомлено під підпис;
- пояснення позивача від 10 січня 2022 року про відмову надати дані щодо проведення профілактичних щеплень від COVID-19.
При цьому, тимчасове увільнення від виконання службових обов'язків у порядку відсторонення від роботи, у даному випадку, не є звільненням зі служби, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.
Зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов'язкових профілактичних щеплень, а також наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» набули чинності з 08.11 2021.
Таким чином, із зазначеної дати, відповідно до наведених приписів чинного законодавства, в Слов'янській міській військово-цивільній адміністрації Краматорського району Донецької області підлягали відстороненню від роботи державні службовці та працівники, які, на вказану дату, відмовились або ухилились від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які надали довідку закладу охорони здоров'я про наявність протипоказань до вакцинації (тимчасових або постійних).
Окремо суд зазначає, що чинним законодавством на громадян покладаються обов'язки щодо проведення щеплень.
Зокрема, відповідно до пункту «б» статті 10 Основ законодавства про охорону здоров'я громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
За приписами статті 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» на громадян покладаються обов'язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.
Щодо посилання позивача на відсутність щеплення від COVID-19 в переліку обов'язкових суд зазначає наступне.
Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» розрізняється обов'язкове профілактичне щеплення:
- для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб (абзац 2 статті 12);
- на відповідних територіях та об'єктах у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби (абзац 3 статті 12).
Згідно з абзацом 4 зазначеної правової норми відповідний санітарний лікар приймає рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах.
У даному випадку застосовуються підстави для обов'язкового профілактичного щеплення, визначені абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Згідно абзацу другого статі 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» для обов'язкового здійснення профілактичних щеплень для певних категорій професій, виробництв та організацій необхідним та достатнім є встановлення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я відповідного переліку таких професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.
Суд звертає увагу, що надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров'я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров'я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров'я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.
Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Аналізуючи зазначену правову норму, суд зазначає, що за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.
При цьому, абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб ( інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов'язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.
Таким чином, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачений інший випадок відсторонення від роботи, а саме відмова або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень.
Щодо посилання позивача на порушення Кабінетом Міністрів України порядку встановлення карантину, суд звертає увагу, що підпункт 2 пункту 41-6 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 встановлює імперативний припис керівникам державних органів забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на обмеження її конституційного права на працю, з огляду на наступне.
Завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права на працю та інтересами інших людей у сфері охорони здоров'я.
Отже, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву (інтересу) інших працівників, які провели щеплення з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 зазначив, що виходячи зі змісту частини 1 статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, як підкреслюється у підпункті 4.1 цього рішення, є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Про необхідність забезпечення справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому, йдеться також у ряді рішень Європейського Суду з прав людини (див. рішення у справі «Ст'єрна проти Фінляндії» (Stjerna v. Finland № 18131/91) та рішення у справі «Юханссон проти Фінляндії» (Johansson v. Finland № 10163/02).
Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване п.1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто було виправданим.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 23 квітня 2021 року у справі № 420/4459/19, від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17; від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, від 14 лютого 2020 року у справі № 240/6426/19, від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 і суд не знаходить підстав для відступу від неї під час розгляду цієї справи.
Суд звертає увагу, що стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» прямо вказує на те, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання роботи.
Вказана норма покликана захистити здоров'я та життя людей у зв'язку з ускладненою епідемічною ситуацією, а перебування людей, які не отримали профілактичні щеплення, в організованих колективах створює ризик виникнення спалахів інфекційних хвороб, що є загрозою для життя та здоров'я не лише працівників установ і закладів, що надають соціальні послуги, а й їх відвідувачів.
Держава, встановивши правило про те, що без щеплень працівник не може бути допущеним до роботи, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я працівників установ і закладів, що надають соціальні послуги та їх відвідувачів.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування розпорядження Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області від 10.01.2022 №8о/с.
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідними від скасування оскаржуваного розпорядження, а тому також не підлягають задоволенню.
Щодо оплати праці за період відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.
Згідно статті 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Оскільки при відстороненні від роботи посадові обов'язки працівником не виконуються, відсутні підстави для виплати заробітної плати за період відсторонення.
Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року № 480/4871/18.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Розподіл судових витрат у порядку статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до Слов'янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області (місцезнаходження: пл. Свободи, буд. 2, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 44278614) про визнання протиправним та скасування розпорядження, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв