Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 серпня 2022 року Справа№200/19027/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позов вмотивовано тим, що 07.10.2021 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. В листопаді місяці, позивачу стало відомо, що в призначенні пенсії їй відмовлено. Рішення про відмову в призначенні пенсії було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області від 07.10.2021 за № 054650001335. Дане рішення було мотивоване відсутністю у позивача необхідного страхового стажу. Відповідно до зазначеного рішення відповідача про відмову було зазначено, що страховий стаж заявника складає 26 років 2 місяці 23 дні, при необхідному страховому стажі - 28 років. До страхового стажу позивачу був не зарахований наступний період роботи:
- період роботи з 14.03.1990 по 21.01.1993, зазначений в трудовій книжці НОМЕР_1 від 13.07.1980, оскільки вона заведена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
У грудні місяці, позивачу був надісланий протокол розрахунку стажу, в якому зазначено що стаж роботи позивача складає 20 років 6 місяців 01 день. З таким розрахунком відповідача, позивач не згоден, тому що до загального стажу роботи позивача, не зараховані наступні періоди роботи: з 01.05.1986 по 25.09.1986 - не зазначено причин; з 14.03.1990 по 21.01.1993, тому що у трудовій книжці НОМЕР_1 відсутнє ПІБ відповідальної особи яка зробила зазначений запис, що не відповідає Інструкції.
Як зазначив позивач, відомості, щодо періодів роботи з 01.05.1986 по 25.09.1986, з 14.03.1990 по 21.01.1993, що має зараховуватися до загального страхового стажу підтверджується записами трудової книжки позивача.
Позивач вважає такі дії відповідача, щодо не зарахування йому вищезазначених періодів до страхового стажу у призначенні пенсії незаконними, а рішення щодо відмови у призначенні пенсії, таким, що підлягає скасуванню.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивачем було надано заяву про призначення пенсії за віком від 07.10.2021року, відповідно до ст. 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Відповідно до Закону, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2021 по 31 січня 2021 - не менше 28 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу передбаченого ч.1 зазначеної статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 по 31 грудня 2024 - від 21 до 31 років. Позивач на момент звернення досяг пенсійного віку відповідно до ст.26 ЗУ №1058.
Відповідач зауважив, що відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , йому не зараховано наступні періоди роботи: з 14.03.1990 по 21.01.1993, оскільки трудова книжка заведена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці. Запис про прийняття та звільнення за період з 22.07.1998 по 31.12.1998 відсутній у вищезазначеній трудовій книжці позивача.
Стосовно періодів роботи позивача: з 22.07.1998 по 31.12.1998, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.10.2004 по 31.10.2004, з 01.12.2004 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 31.07.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.09.2008, з 01.12.2008 по 28.02.2009, з 01.04.2009 по 31.05.2009, з 01.07.2009 по 30.11.2009, з 01.01.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2014 по 31.12.2014, відповідач зазначив, що не сплачено страхових внесків в сумі не менше ніж мінімальний страховий внесок.
Враховуючи, вищезазначене позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ЗУ “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 зазначеного ЗУ. Відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 . Є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана Мангушською районною державною адміністрацією від 15.07.2015 за №1451-7498.
Також, ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серії АВ №785759 від 02.02.2016 року.
Відповідач в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.10.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою до управління Пенсійного фонду України через засоби Веб-порталу електронних послуг про призначення пенсії за віком, згідно ст. 26 Закону України №1058 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
07.10.2021 рішенням №054650001335 Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
В зазначеному рішенні №054650001335 від 07.10.2021, прийнятому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, зокрема було зазначено, необхідний вік становить 60 років. Вік заявника 60 років. Необхідний страховий стаж становить не менше 28 років. Страховий стаж заявника становить 26 років 2 місяці 23 дні. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу передбаченого ч.1 зазначеної статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 по 31 грудня 2024 - від 21 до 31 року. За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 14.03.1990 по 21.01.1993 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 13.07.1980, оскільки вона заведена з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110, а саме назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства на печатці.
Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити в призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до ЗУ “Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування” у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 ЗУ №1058.
Позивач не погодилася із рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії, та звернуласяся до відповідача із зверненнями. Відповідач листами №18779-18567/Г-15/8-0500/21 від 23.11.2021 та №20662-20445/Г-15/8-0500/21 надав позивачу відповіді, в яких зазначив, що страховий стаж позивача складає 26 років 02 місяці 23 дні (врахований по 31.12.2020). До страхового стажу не зараховані періоди роботи в Макіївському ОРС ПО «Макіїввугілля» з 14.03.1990 по 21.01.1993, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 від 13.07.1980 відсутнє ПІБ відповідальної особи яка зробила зазначений запис, що не відповідає Інструкції. Вказані періоди потребують уточнення. Право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 ЗУ №1058 позивач буде мати за умови підтвердження страхового стажу або після досягнення 63 річного віку, тобто з 30.08.2024. Окрім цього, відповідач зазначив що позивачу необхідно надати уточнюючу довідку за період роботи з 14.03.1990 по 21.01.1993 по підприємству (мовою оригіналу) «Макеевский ОРС производственное обьединение «Макеевуголь».
Позивач оскаржує рішення відповідача як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства та його конституційних прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058- ІV).
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до положень п. 16 Розділу XV “Прикінцеві положення” Закону № 1058-ІV, положення Законом України “Про пенсійне забезпечення” № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію зокрема і за вислугу років.
Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-ІV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Закон № 1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та надав відповідні документи.
У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637, визначено, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
Відповідач не зарахував до загального страхового стажу позивача період роботи:
- з 01.05.1986 по 25.09.1986, причин не зарахування відповідач, ані в рішенні про відмову, ані в відзиві на позовну заяву не зазначив;
- з 14.03.1990 по 21.01.1993, в Макіївському орендному торгово-виробничому підприємстві робочого постачання, тому що трудовій книжці позивача відсутнє ПІБ відповідальної особи яка зробила зазначений запис, що не відповідає Інструкції.
Відповідно до п. 1.1 ч. 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 (далі Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Згідно з п. 2.1 ч. 2 Інструкція № 58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською російською мовами.
Згідно з приписами ч. 2 Інструкція № 58, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 дата заповнення від 13.07.1980, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період:
- з 12.06.1985 по 07.06.1989 переведена в куст їдальні №3/19 кондитером 4 розряду, номер запису 7 в трудовій книжці;
- з 14.03.1990 по 21.01.1993 прийнята буфетницею 3 розряду до столової №13 ОРС, перейменований в Макіївське орендне торгово-виробниче підприємство робочого постачання, номер запису 10 в трудовій книжці.
Суд зауважує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).
Пунктом 17 Постанови № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов'язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об'єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
Відповідно до приписів ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, приймаючи рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії, відповідач має враховувати висновки рішення в даній адміністративній справі щодо наявності підтвердження страхового стажу позивача з зарахуванням визначеного судом періоду.
Статтею 58 Закону 1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає дії відповідача, які відобразились у не зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача: з 01.05.1986 по 25.09.1986 та з 14.03.1990 по 21.01.1993 при розгляді його заяви, щодо призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, що призвели до винесення рішення про відмову у призначенні пенсії. Відповідачем не наведено належного обґрунтування правомірності прийнятого рішення, тому рішення відповідача від 07.10.2021 року № 054650001335 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, стосовно не зарахування відповідачем до страхового стажу, при розгляді заяви позивача про призначення їй пенсії за віком наступних періодів роботи: з 22.07.1998 по 31.12.1998, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.10.2004 по 31.10.2004, з 01.12.2004 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 31.07.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.09.2008, з 01.12.2008 по 28.02.2009, з 01.04.2009 по 31.05.2009, з 01.07.2009 по 30.11.2009, з 01.01.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2014 по 31.12.2014, суд зазначає наступне.
Записи стосовно всіх вищезазначених періодів роботи позивача не відображені в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , окрім цього відсутні будь які довідки, що могли б підтвердити зайнятість позивача в вищезазначених періодах роботи та сплату позивачем єдиного соціального внеску для зарахування відповідного стажу.
У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637, визначено, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).
Тому, враховуючи все вищезазначене, суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача зарахувати до загального стажу періодів роботи: з 22.07.1998 по 31.12.1998, з 01.01.2001 по 31.12.2001, з 01.01.2004 по 31.07.2004, з 01.10.2004 по 31.10.2004, з 01.12.2004 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 31.07.2006, з 01.04.2008 по 30.06.2008, з 01.09.2008 по 30.09.2008, з 01.12.2008 по 28.02.2009, з 01.04.2009 по 31.05.2009, з 01.07.2009 по 30.11.2009, з 01.01.2010 по 31.12.2010, з 01.01.2014 по 31.12.2014, слід відмовити.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Прийнявши неправомірне рішення, відповідач діяв поза межами статті 19 Конституції України та законів України, не визнавши право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту судом.
Відтак, після скасування судом рішення відповідач зобов'язаний повторно розглянути заяву позивача від 08.10.2021 року і прийняти рішення з урахуванням правової позиції суду.
Стосовно вимог в частині стягнення судових витрат у сумі 7 908,00грн., понесених судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. та 908,00 грн. судовий збір за подання адміністративного позову.
Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За унормуванням статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що 08.11.2021 між ОСОБА_1 та адвокатом Коноваловою Вікторією Віталіївною укладено договір про надання правової допомоги №05А/21. Відповідно до акту виконаних послуг до договору про надання правової допомоги №05А/21 від 08.11.2021 складеного від 17.12.2021, вартість судових витрат на оплату правничої допомоги складається з:
- надання усної консультації з ознайомленням наданих документів - 500,00грн. (до 1 години);
- направлення електронного звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у кількості 2 звернення, збирання доказів та ознайомлення з відповідями УПФУ - 1200,00грн. (до 3 години);
- перевірка пенсії з розрахунком стажу - 800 грн. (до 1,5години);
- складання позовної заяви - 4500,00грн. (до 3 годин);
Загалом сума за надання правничої допомоги складає 7000,00 грн.
Відповідно до наявних у справі матеріалах є доказ сплати ОСОБА_1 вищезазначеної суми, що підтверджується квитанцією про сплату правової (правничої) допомоги, підстава Акт виконаних послуг від 17.12.2021 до договору про надання правової допомоги №05А/21 від 08.11.2021.
Враховуючи, що зазначена справа відноситься до справ незначної складності, відповідно до ст. 257 КАС України, та була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) тобто без виклику до суду.
З огляду на вищевикладене, з врахуванням обсягу (пропорційності) задоволених позовних вимог, дійсності та необхідності проведеної адвокатом роботи, а також розумності їхнього розміру, тобто, фактичного та обґрунтованого понесення витрат, позивачу підлягають до відшкодування витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката в розмірі 2500,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи та підтверджується квитанцією від 17.12.2021, позивач за подання адміністративного позову сплатив 908,00 грн. судового збору.
Отже, суд вважає за можливе повернути позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у розмірі 908,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Соборна, 3, ЄДРПОУ: 13486010) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №054650001335 від 07.10.2021, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи: з 01.05.1986 по 25.09.1986, з 14.03.1990 по 21.01.1993, відповідно до висновків суду у даній справі.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Соборна, 3, ЄДРПОУ: 13486010) судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Соборна, 3, ЄДРПОУ: 13486010) судові витрати за правничу допомогу у розмірі 2500,00 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 25 серпня 2022 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець