26 серпня 2022 р. Справа № 120/1599/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці у письмовому провадженні заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 120/1599/22-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням суду від 09.05.2022 вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром після її перерахунку на підставі оновленої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки від 13.07.2021 № ХЛ57996. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01.04.2019 виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років без обмеження розміру пенсії максимальним розміром, у зв'язку з проведенням перерахунку пенсії на підставі оновленої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки від 13.07.2021 № ХЛ57996, з урахуванням раніше виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено.
16.08.2022 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищевказаного рішення суду, подана в порядку, визначеному статтею 382 КАС України, шляхом зобов'язання керівника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Заява обґрунтовується тим, що на виконання рішення суду від 09.05.2022 пенсійний орган здійснив перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019, однак вже з 01.07.2019 виплата позивачу пенсії здійснюються з обмеженням її максимальним розміром. Відтак, на думку позивача, такі дії пенсійного органу свідчать про невиконання судового рішення у цій справі.
Ухвалою суду від 17.08.2022 заяву позивача прийнято до розгляду та вирішено здійснити її розгляд у десятиденний строк в порядку письмового провадження.
22.08.2022 від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області надійшла заява, в якій відповідач просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю.
Відповідач зазначає, що рішенням суду від 09.05.2022 в адміністративній справі № 120/1599/22-а було відмовлено у задоволенні вимоги позивача щодо встановлення судового контролю. Крім того, відповідач звертає увагу, що підстави для встановлення судового контролю відсутні, оскільки законодавством передбачено, що відповідач після набрання рішенням суду законної сили має право добровільно вжити заходи з метою виконання цього судового рішення або через органи державної виконавчої служби.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами аргументи, суд при вирішення заяви керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.
У справі № 800/592/17 Велика Палата Верховного Суду змінила підхід до правил застосування судового контролю, роз'ясненого у Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 13.03.2017 "Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства". Вищий адміністративний суд вважав, що суд першої чи апеляційної інстанції може застосовувати судовий контроль за виконанням рішення суб'єкта владних повноважень - відповідачем у справі під час прийняття рішення у справі. Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання про встановлення судового контролю може бути подане й після ухвалення судового рішення у справі.
Крім того, в Рішенні від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що таке зобов'язання не носить імперативний характер, а є диспозитивною нормою для суду у частині встановлення судом судового контролю шляхом подання звіту про виконання відповідного рішення.
Крім того, за приписами ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Механізм ефективного судового захисту обумовлює у необхідних випадках застосування процедури примусового виконання рішень суду. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого та прокурора зауважив, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини).
Як вбачається з поданої позивачем заяви, відповідач не виконав рішення суду від 09.05.2022 у справі № 120/1599/22-а. Разом з тим відповідач належним чином цих доводів позивача не спростував та не надав суду вмотивованих пояснень щодо того, чи дійсно вказане судове рішення на сьогодні залишається невиконаним.
Відтак суд приходить до переконання, що з метою забезпечення права позивача на справедливий суд в частині виконання судового рішення, ухваленого на його користь, відповідачу належить встановити строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.05.2022.
Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що відповідач після набрання рішенням суду законної сили має право добровільно вжити заходи з метою виконання цього судового рішення, оскільки рішення суду у цій справі набрало законної сили більше ніж 2 місяці тому, але, як зазначає позивач, досі у добровільному порядку не виконане пенсійним органом.
З огляду на викладене та керуючись ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України суд,
1. Заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі № 120/1599/22-а задовольнити.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області протягом одного місяця з дня постановлення цієї ухвали (до 27 вересня 2022 включно) подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 травня 2022 року в адміністративній справі № 120/1599/22-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
3. Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Ухвала складена та підписана суддею 26.08.2022.
Суддя Сало Павло Ігорович