22 серпня 2022 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 760/28357/20
номер провадження: 22-ц/824/3751/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Суханової Є.М., Шебуєвої В.А.,
за участю секретаря - Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у складі судді Зуєвач Л.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 18 січня 2021 року просив:
визнати недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, що викладені ОСОБА_2 у заяві від 08 вересня 2020 року, що адресована до Sana klinikum Biberach (Ziegelhausstra?e 50, 88400 Biberach), податкових органів Федеративної республіки Німеччини, ОСОБА_4 , та відомості викладені у поясненнях від 02 грудня 2020 року, що адресовані Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Київської області, а саме те, що ОСОБА_1 отримав посвідку для проживання у Федеративній республіці Німеччина (далі - ФРН, Німеччина) щоб переховуватися від кримінальної відповідальності на території ФРН; ОСОБА_1 приховує від держави ФРН свої реальні доходи, отримує виплати, як малозабезпечена особа, виплати на утримання дитини, та виплати по догляду за дитиною ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 є злочинцем; ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні протиправних дій у кримінальних провадженнях №12020100010003024, № 12020040030001057; ОСОБА_1 є особою, яка чинить кримінальні правопорушення в Україні, а потім переховується в Німеччині в родині ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 не може фактично виконувати функції опіки за своєю 12-річною дочкою ОСОБА_5 , за які отримує винагороду від ФРН, оскільки у зв'язку із великою завантаженістю, має постійно знаходитися в Україні, для ведення справ у суді; ОСОБА_1 при особистій зустрічі у місті Дніпрі в присутності 9 осіб повідомив, що отримує кошти як «няня» для своєї 12-річної дочки у ФРН;
визнати дії ОСОБА_2 щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної та недостовірної інформації про ОСОБА_1 без його згоди у заяві від 08 вересня 2020 року, що адресована до Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, податкових органів ФРН, ОСОБА_4 , такими, що порушують особисті немайнові права, принижують та ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 ;
зобов'язати ОСОБА_2 спростувати відомості, поширені нею у заяві від 08 вересня 2020 року, що адресована до Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, податкових органів ФРН, ОСОБА_4 , а саме, що ОСОБА_1 отримав посвідку для проживання у ФРН щоб переховуватися від кримінальної відповідальності на території ФРН; ОСОБА_1 приховує від держави ФРН свої реальні доходи, отримує виплати, як малозабезпечена особа, виплати на утримання дитини, та виплати по догляду за дитиною ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 є злочинцем; ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні протиправних дій у кримінальних провадженнях № 12020100010003024, № 12020040030001057; ОСОБА_1 є особою, яка чинить кримінальні правопорушення в Україні, а потім переховується в Німеччині в родині ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 не може фактично виконувати функції опіки за своєю 12-річною дочкою ОСОБА_5 , за які отримує винагороду від ФРН, оскільки у зв'язку із великою завантаженістю, має постійно знаходитися в Україні, для ведення справ у суді, у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом скерування до клініки Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, податкових органів ФРН, ОСОБА_4 письмових звернень з відповідною інформацією (в тому числі з перекладом на німецьку мову) про те, що ОСОБА_2 поширена недостовірна інформація, така, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішення суду законної сили із доказами направлення відповідних відомостей адресату;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 грн 00 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 було направлено заяву від 08 вересня 2020 року на адресу клініки Sana klinikum Biberach, що знаходиться у ФРН, , яка адресувалася керівництву клініки, дружині поривача - ОСОБА_4 , яка працює в даній клініці та податковим органам ФРН. Позивач вказував, що цю заяву від 08 вересня 2020 року відповідач ОСОБА_2 направила як адвокат, начебто, в інтересах ОСОБА_3 , факт направлення заяви підтверджується конвертом з поштовими штемпелями та штрих кодом RR010331625UA.
Зазначав, що у вказаній вище заяві від 08 вересня 2020 року ОСОБА_2 виклала та поширила відносно нього недостовірну інформацію, надала неприпустиму оцінку його особистості, посилаючись на певні факти, які не підтверджені доказами, неодноразово ображала його, що порочить його честь, гідність, ділову репутацію, як людини та громадянина і адвоката. Вказував, що у цій заяві від 08 вересня 2020 року ОСОБА_2 бездоказово стверджувала, що ОСОБА_1 отримав посвідку для проживання у ФРН щоб переховуватися від кримінальної відповідальності на території ФРН; ОСОБА_1 приховує від держави ФРН свої реальні доходи; отримує виплати, як малозабезпечена особа, виплати на утримання дитини, та виплати по догляду за дитиною ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 є злочинцем; ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні протиправних дій у кримінальних провадженнях №12020100010003024, №12020040030001057; ОСОБА_1 є особою, яка чинить кримінальні правопорушення в Україні, а потім переховується в Німеччині в родині ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 не може фактично виконувати функції опіки за своєю 12-річною дочкою ОСОБА_5 , за які отримує винагороду від ФРН, оскільки у зв'язку із великою завантаженістю, має постійно знаходитися в Україні, для ведення справ у суді. Також відповідачка бездоказово стверджувала, що позивач є злочинцем та приховує доходи. Вказував, що використовуючи повноваження адвоката, відповідачка стверджувала про наявність вказаних вище обставин, які не підтверджені доказами і відомості викладені в заяві від 08 вересня 2020 року відносно нього є неправдивими, образливими, обурливими та такими, що принижують його честь, гідність, завдають шкоди його діловій репутації, а також завдають йому моральної шкоди.
Зазначав, що ОСОБА_2 не мала повноважень представляти ОСОБА_3 на території Німеччини, подання нею заяви від 08 вересня 2020 року було її особистою ініціативою, а не дорученням її клієнта. Вважав, що такі дії відповідача не були спрямовані на надання правової допомоги клієнту, що, на його думку, може свідчити про те, що відповідач мала в цьому особисту заінтересованість, діяла поза межами своїх повноважень та з прямим умислом завдати шкоду його правам та спричинити йому моральну шкоду. Вказував, що, поширюючи зазначену в заяві неправдиву інформацію, відповідач ОСОБА_2 мала на меті лише опорочення його честі, гідності та ділової репутації на території Німеччини та України.
Також зазначав, що рішенням дисциплінарної палати Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Київської області (далі - КДКА Київської області) №311/2020 від 24 грудня 2020 року відкрито дисциплінарне провадження відносно ОСОБА_2 за скаргою ОСОБА_4 . Вказував, що із пояснень відповідача, які надані нею дисциплінарній комісії КДКА Київської області, вбачається, що вона поширила відносно нього неправдиві відомості, а саме, що ОСОБА_1 начебто при особистій зустрічі у місті Дніпрі в присутності 9 осіб повідомив, що отримує кошти як «няня» для своєї 12-річної дочки у ФРН. Однак жодних доказів на підтвердження цього відповідачем не надано. Також у поясненнях ОСОБА_2 зазначила, що оскільки факт отримання позивачем незаконних доходів та приховування сплати податків не спростовано, тому це є реальним порушенням податкового законодавства України та ФРН. Вказував, що відповідач не надала доказів про факт отримання ним незаконних доходів та про факт не сплати ним податків, порушення законів України та ФРН.
Вказував, що після надходження вказаної вище заяви від 08 вересня 2020 року на адресу клініки, його дружини та податкових органів в Німеччині, він переніс моральні страждання і нервовий стрес, йому довелося пояснювати і спростовувати безпідставно поширену відповідачем ОСОБА_2 відносно нього інформацію, яка не відповідає дійсності, що призвело до негативного упередженого ставлення до нього з боку осіб, яким стала відома зазначена інформація. Такі дії відповідача позивач розцінив як переслідування та протиправне втручання у його приватне життя, а також приватне життя його сім'ї, що не стосуються відповідача. Крім того, відповідачем протиправно розголошено всі персональні дані позивача без його дозволу.
Позивач стверджував, що відповідач, зловживаючи повноваженнями адвоката, умисно вчинила над його сім'єю психологічне насилля і такі протиправні дії відповідача як адвоката не мають нічого спільного з виконанням професійних обов'язків адвоката та наданням правової допомоги клієнту. Через такі протиправні дії відповідача змінився звичний спосіб життя позивача, у нього порушився сон і погіршилося самопочуття. Вказував, що внаслідок таких протиправних дій відповідача йому завдана значна моральна шкода, розмір якої він визначив у сумі 300 000 грн 00 коп.
Вказував, що з метою досудового врегулювання спору він 30 листопада 2020 року надіслав на адресу ОСОБА_2 відповідну вимогу, однак відповідач вказану вимогу не виконала, що підтверджується її листом від 07 грудня 2020 року.
З наведених підстав ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що пославшись в оскаржуваному рішенні суду на те, що компетентний орган адвокатури вже вирішив питання щодо відповідальності відповідача, суд фактично відмовився розглянути по суті позовні вимоги та позбавив позивача права на судовий захист. Також вказує, що суд першої інстанції, у порушення засад цивільного судочинства, усунувся від здійснення правосуддя та замість розгляду позовної заяви по суті, суд у непередбачений процесуальним законом спосіб встановлював наявність конфлікту між позивачем та ОСОБА_3 , що взагалі не стосувалося предмету та суті спору у цій справі.
Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що обставини викладені відповідачем у заяві від 08 вересня 2020 року можуть розцінюватися як правова позиція (стратегія) адвоката у спорах, що виникли між позивачем та ОСОБА_1 , оскільки між ними відсутні майнові судові спори, а поширена відповідачем недостовірна інформація взагалі не стосувалася надання правової допомоги ОСОБА_3 , і поширення такої інформації жодним чином не могло вплинути на відновлення прав ОСОБА_3 .
Вказує, що згідно з практикою Верховного Суду, якщо адвокат при здійсненні адвокатської діяльності навіть за дорученням довірителя здійснив поширення недостовірної інформації, то він має нести цивільно-правову відповідальність відповідно до норм чинного законодавства. До нього може бути пред'явлений позов про спростування такої інформації. Отже, чинним законодавством не заборонено в судовому порядку притягати адвоката до цивільно-правової відповідальності, який навіть виконуючи доручення довірителя, вчинив поширення недостовірної інформації.
Зазначає, що рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури було встановлено протиправне поширення відповідачем персональних даних позивача, що є самостійною підставою для притягнення її до цивільно-правової відповідальності. Вважає, що судом не було взято до уваги, що поширення відповідачем недостовірної інформації відносно позивача не було наміром відповідача виконати свій обов'язок адвоката щодо захисту інтересів клієнта, що тягне відповідальність, передбачену законодавством України.
Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач переніс моральні страждання і нервовий стрес, оскільки ОСОБА_2 висвітлила відносно нього інформацію, яка не відповідає дійсності, що призводить до негативного упередженого ставлення до нього з боку осіб, яким стала відома зазначена інформація. Унаслідок цього позивач переніс стрес, психологічне напруження, розчарування та незручності, приниження честі та гідності, завдання шкоди його діловій репутації, що свідчить про заподіяння йому моральної шкоди.
Звертає увагу на те, що адекватне відшкодування моральної шкоди за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Відсутність у позивача розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що він не зазнав страждань і приниження та не свідчить про те, що йому не завдано моральної шкоди.
Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позивач свідомо перекручує факти у справі, вводить суд в оману, не розповідаючи всіх обставин справи. Вказує, що 10 березня 2020 року між нею та ОСОБА_3 був укладений договір про надання правової допомоги для ведення переговорів у досудовому порядку та/або можливого представлення її інтересів у судових інстанціях. Направлення нею заяви від 08 вересня 2020 року як адвокатом Денисенко М.В. до клініки Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, було здійснено за настійливого прохання ОСОБА_3 . Вказує, що 02 вересня 2020 року їй було вручено письмове доручення, у якому в рамках договору про надання правової допомоги була вимога про направлення листа на адресу лікарні Kliniken Landkreis Biberach (Sana Kliniken Landkreis Biberach GmbH) про повідомлення лікаря цієї клініки - ОСОБА_4 про можливі протиправні дії її чоловіка - ОСОБА_1 , який є адвокатом обласної ради адвокатів Київської області, до якого долучено витяги із Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). Таку вимогу клієнта нею було виконано. Вважає, що у її довірительки були підстави писати у листі, що дії ОСОБА_1 є діями правопорушника і на даний час слідчими органами міста Біла Церква щодо його дій підготовлено обвинувальний акт. Наголошує, що вказаний вище лист вона направила як адвокат, діючи в інтересах клієнта на підставі доручення та документів, наданих їй клієнтом, а також з урахуванням вимог чинного законодавства і Правил адвокатської етики. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Третя особа: ОСОБА_3 подала письмові пояснення на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у яких зазначає про те, що заяву від 08 вересня 2020 року до Sana klinikum Biberach , що у Німеччині, адвокат ОСОБА_2 направила саме на її прохання. Вказує, що оскільки компетентні органи державної влади належним чином не реагували на протиправні дії позивача, то вона була змушена поставити вимогу своєму адвокату ОСОБА_2 надіслати листа до клініки, де працює дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , яка є її невісткою, із повідомленням про відкриті досудові кримінальні провадження щодо ОСОБА_1 , що він уникає відповідальності правоохоронних органів, тікаючи до Німеччини, а також порушує закони Німеччини, у зв'язку з отриманням винагороди за роботу, яку не виконує, так як працює адвокатом в Україні. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач ОСОБА_1 та третя особа: ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені апеляційним судом шляхом надсилання судової повістки від 10 серпня 2022 року на їх офіційні електронні адреси, що містяться в матеріалах справи, які 15 серпня 2022 року були доставлені на їх офіційні електронні адреси (а.с.102-103, т.3). Причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п.2 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.
За таких обставин, позивач ОСОБА_1 та третя особа: ОСОБА_3 вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи.
Зважаючи на вимоги ч.2 ст.372 ЦПК України, якою передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, враховуючи розумні строки розгляду справи, колегія суддів визнала неявку позивача та третьої особи такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача, яка з'явилася в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та доводи, які викладені в письмових поясненнях на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.
З матеріалів справи вбачається, що 10 березня 2020 року між суб'єктом підприємницької діяльності адвокатом ОСОБА_2 (спеціаліст) та ОСОБА_3 (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги, згідно з яким спеціаліст на умовах платності зобов'язалася надати клієнту юридичні послуги та виконати покладені на нього договором зобов'язання щодо надання консультативних послуг про переведення прав покупця на житловий будинок та земельну ділянку, визнання договорів купівлі-продажу частково недійсним в частині покупця.
Того ж дня, тобто 10 березня 2020 року, на підставі вказаного договору про надання правової допомоги адвокату ОСОБА_2 було видано ордер серії КВ № 478252 (а.с.17-19, т.1).
Судом першої інстанції установлено та не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_2 направила поштою на адресу клініки Sana klinikum Biberach (Ziegelhausstra?e 50, 88400 Biberach), що знаходиться у ФРН, письмову заяву від 08 вересня 2020 року такого змісту:
«Я, адвокат ОСОБА_2 у відповідності із договором «Про надання юридичної допомоги» від 10 березня 2020 року із ОСОБА_3 , у відповідності до ст.ст. 19, 20, 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 14.10.2014 року», вважаю за правильне та належне, у рамках покладених на мене обов'язків адвоката, проводячи відповідну правову допомогу та у відповідності до чинного законодавства України, та вимог міжнародного законодавства, повідомити керівництво клініки Sana Klinikum Biberach та Вас особисто ОСОБА_7 , що працює в Sana Klinikum Biberach (Ziegelhausstra?e 50, 88400 Biberach) про протиправні, на мій погляд дії, що до яких стало мені відомо у рамках представлення мого довірителя у цивільному процесі (Справа № 369/4451/20) та досудового кримінального провадження ЄРДР № 12020100010003024 (по частині 1 статті 358 КК України - підробка документів) відкритого УП ГУ НП Голосіївському районі міста Києва і досудового кримінального провадження ЄРДР № 12020040030001057, відкритого СВ ДВП ГУ НП в Дніпропетровській області (по частині 1 статті 358 КК України).
Особа, яка підозрюється у вчиненні протиправних дій по вищезазначеним кримінальним провадженням: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , час від часу проживає у власному будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; окрім вчинених ним ряду протиправних дій, щодо яких відкриті вищезазначені досудові кримінальні провадження, є особою, яка чинить кримінальні правопорушення в України, а потім переховується в Німеччині в родині ОСОБА_7 і, ймовірно, приховуючи факт злочинних дії від дружини, також чинить правопорушення в ФРН, а саме: приховує від держави ФРН, у якій отримав дозвіл на проживання, свої реальні доходи, отримуючи виплати, як малозабезпечена особа, виплати на утримання дитини, та виплати по догляду за дитиною ОСОБА_8 .
Зважаючи на жорсткий графік судових засідань в Україні (Витяг з реєстру «Судова влада» додається) - ОСОБА_1 не може фактично виконувати функції опіки за своєю 12-річною дочкою ОСОБА_5 , за які отримує винагороду від ФРН, оскільки, у зв'язку із великою завантаженістю, має постійно знаходитись в Україні для ведення справ у суді.
Вважаю, що керівництво клініки повинно звернути на це увагу та повідомити дружину злочинця, а також податкові установи ФРН мають знати про вищевикладене та зробити відповідні висновки.
До заяви додаю:
1.Належним чином засвідчений витяг із сайту «Судова влада», що до участі ОСОБА_1 у судових засіданнях.
2.Належним чином посвідчені копія договору про надання правової допомоги, ордеру адвоката, свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю.
3.Належним чином посвідчені копії Витягів із ЄРДР» (а.с.14-15, т.1).
Із змісту цієї заяви видно, що вона була адресована керівництву клініки Sana klinikum Biberach та ОСОБА_7 , яка працює в даній клініці. Також у преамбулі цієї заяви ОСОБА_2 вказала, що це повідомлення щодо громадянина України офіційного чоловіка ОСОБА_7 , яка працює в Sana Klinikum Biberach - ОСОБА_1 , який отримавши посвідку на проживання у ФРН переховується від кримінальної відповідальності на території ФРН.
Також встановлено, що 18 листопада 2020 року ОСОБА_4 звернулася до КДКА Київської області із скаргою від 09 листопада 2020 року щодо протиправної поведінки адвоката ОСОБА_2 , у зв'язку з направленням останньою вказаної вище заяви від 08 вересня 2020 року на адресу клініки Sana klinikum Biberach, в якій просила відкрити дисциплінарне провадження відносно адвоката ОСОБА_2 та притягнути її до дисциплінарної відповідальності (а.с.59-61, т.1).
Із письмових пояснень адвоката ОСОБА_2 від 02 грудня 2020 року, наданих нею КДКА Київської області, вбачається, що серед іншого вона повідомила, що « ОСОБА_1 при особистій зустрічі у місті Дніпрі в присутності 9 осіб повідомив, що отримує кошти як «няня» для своєї 12-річної дочки у ФРН» (а.с.62-64, т.1).
Рішенням дисциплінарної палати КДКА Київської області №311/2020 від 24 грудня 2020 року порушено дисциплінарну справу стосовно адвоката ОСОБА_2 за скаргою ОСОБА_4 та призначено розгляд дисциплінарної справи по суті (а.с.77-80, 96-99, т.1).
31 березня 2021 року рішенням дисциплінарної палати КДКА Київської області №73/2021 закрито дисциплінарну справу відносно адвоката ОСОБА_2 .
Рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури №VII-005/2021 від 01 липня 2021 року скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення дисциплінарної палати КДКА Київської області №73/2021 від 31 березня 2021 року про закриття дисциплінарної справи відносно адвоката ОСОБА_2 скасовано. Ухвалено нове рішення про притягнення адвоката ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та застосовано до неї дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю строком на три місяці (а.с.233-246, т.2).
У рішенні Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури встановлено, зокрема, що адвокат ОСОБА_2 , стверджуючи у заяві від 08 вересня 2020 року про вчинення особою правопорушень в Україні, не маючи для цього відповідного рішення суду, яке б набрало законної сили, стверджуючи про те, що вчиняються правопорушення особою в ФРН, не маючи належних юридичних документів, які б встановлювати даний юридичний факт, фактично стверджувала інформацію, яка була на той час юридично не встановленою (пункт 98); дисциплінарний проступок адвоката ОСОБА_2 полягає в тому, що подаючи заяву від 08 вересня 2020 року до лікарні Sana Kliniken landkreis Biberach, що у Німеччині, в якій працює скаржниця ОСОБА_4 , адвокат діяла не з метою надання правової допомоги своєму клієнту ОСОБА_3 , а з метою завдання шкоди ділової репутації ОСОБА_4 , як працюючій в цій клініці. Створення щодо неї та її чоловіка негативних наслідків. При цьому, адвокат не мала правових підстав повідомляти лікарню та стверджувати, що ОСОБА_1 чинить кримінальні правопорушення в Україні, а потім переховується в Німеччині в родині ОСОБА_7 , також що він чинить правопорушення в ФРН, не маючи на те належних юридичних підстав (пункт 102); адвокатом ОСОБА_2 не було дотримано вимоги ст.ст.7, 11, 12,12-1,19, 52, 53 Правил адвокатської етики, що є дисциплінарним проступком (пункт 113).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, щорішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № VII-005/2021 від 01 липня 2021 року адвоката ОСОБА_2 за фактом складання на направлення вказаної вище заяви від 08 вересня 2020 року до лікарні Sana Kliniken landkreis Biberach вже притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Той факт, що дисциплінарне провадження було ініційоване не позивачем ОСОБА_1 , а його дружиною ОСОБА_4 , не нівелює той факт, що ОСОБА_2 наразі вже понесла визначену законом відповідальність. У той же час, ст.61 Конституції України регламентовано, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що при складанні заяви від 08 вересня 2020 року ОСОБА_2 діяла саме як адвокат в інтересах та за вказівкою своєї клієнтки ОСОБА_3 , а тому розцінюється як правова позиція (стратегія) адвоката у спорах, що виникли між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і щодо коректності такої поведінки ОСОБА_2 як адвоката, вже висловився компетентний орган адвокатури, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди та на обґрунтування розміру такої шкоди. Саме лише посилання позивача на те, що йому було завдано таку шкоду, за відсутності при цьому належних та допустимих доказів на підтвердження її розміру, не може бути достатньою підставою для відшкодування моральної шкоди у визначеному позивачем розмірі. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що хоча внаслідок заяви від 08 вересня 2020 року позивач зазнав негативних емоцій, однак матеріалами справи не доведено, що вони мали характер страждань чи приниження.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до положень ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
Гарантоване пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) право на доступ до правосуддя, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права.
Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у ст.6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 порушене його гарантоване ст.32 Конституції України і ст.ст. 297, 299 ЦК України право на судовий захист щодо спростовування недостовірної інформацію.
Так, згідно з положеннями ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Водночас ст.23 ЦК України урегульовано відшкодування особі моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї.
Отже, чинним законодавством України передбачена цивільна відповідальність особи за порушення особистих немайнових прав фізичної особи внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, шляхом спростування такої недостовірної інформації та за наявності для цього підстав, відшкодування моральної шкоди.
У даній справі позивач ОСОБА_1 просив з метою захисту його гарантованого права на судовий захист щодо спростовування недостовірної інформацію застосувати до відповідача ОСОБА_2 цивільно-правову відповідальність у вигляді спростування поширеної відносно нього недостовірної інформації у заяві від 08 вересня 2020 року, що адресована до Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, податкових органів ФРН, ОСОБА_4 та відшкодування моральної шкоди.
Як зазначалося вище, рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № VII-005/2021 від 01 липня 2021 року за скаргою ОСОБА_4 відповідача ОСОБА_2 притягнуто до дисциплінарної відповідальності саме як адвоката, яка порушила вимоги Правил адвокатської етики при складанні та поданні заяви від 08 вересня 2020 року до Sana Kliniken landkreis Biberach, що у Німеччині.
Водночас позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди носять компенсаційний характер.
Зміст правовідносин між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 полягає в обов'язку особи відновити порушене суб'єктивне право іншої особи та компенсувати завдану шкоду.
Натомість у межах правовідносин, в яких прийняте рішення Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури № VII-005/2021 від 01 липня 2021 року була реалізована дисциплінарна відповідальністьОСОБА_2 саме як адвоката, тобто, виконана каральна функція за порушення Правил адвокатської етики. Змістом цих правовідносин є обов'язок адвоката, яка вчинила дисциплінарний проступок перетерпіти негативні наслідки за його вчинення.
Притягнення ОСОБА_2 як адвоката до дисциплінарної відповідальності не виключає можливість притягнення її до цивільної відповідальності в межах даного спору.
Такий підхід не суперечить передбаченому у ч.1 ст. 61 Конституції України принципу, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Наведене конституційне положення не виключає можливості настання двох видів юридичної відповідальності, якщо одним діянням особа вчиняє два різні правопорушення (проступки).
Аналогічне тлумачення цього конституційного принципу міститься у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі № 159/3357/18.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інший підхід щодо застосування ч.1 ст.61 Конституції України у подібних правовідносинах фактично позбавляє особу передбаченого Конституцією та Конвенцією права на ефективний судовий засіб, доступ до правосуддя та можливість особистої сатисфакції, оскільки унеможливить будь - яку цивільну відповідальність особи, до якої вже застосовано один із видів юридичної відповідальності (кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної).
До того ж у даному випадку позивач не був ініціатором притягання відповідача як адвоката до дисциплінарної відповідальності, а тому не може вважатися таким, що вже реалізував альтернативний спосіб захисту своїх прав.
Також колегія суддів враховує, що згідно зі ст.20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги.
Відповідно до п.15 ч.1 ст.23 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не може бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов'язки адвоката.
Зі ст.13 ЦК ст.ст.4, 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.7 Правил адвокатської етики вбачається, що здійснюючи представництво, адвокат не повинен вчиняти дії, заборонені законом, правилами адвокатської етики, договором про надання правової допомоги, а також порушувати права інших осіб.
Статтею 19 Правил адвокатської етики прямо передбачено, що адвокату забороняється приймати доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними, або якщо доручення клієнта виходить за межі професійних прав і обов'язків адвоката. У випадках, якщо зазначені обставини не є очевидними, адвокат має надати відповідні роз'яснення клієнту. Якщо з таких обставин не вдається узгодити з клієнтом зміну змісту доручення, адвокат зобов'язаний відмовитись від укладення договору з клієнтом. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
Відповідно до статті 25 Правил адвокатської етики адвокату категорично забороняється використовувати при виконанні доручення клієнта незаконні та неетичні засоби, зокрема, спонукати свідків до надання завідомо неправдивих показань, вдаватися до протизаконних методів тиску на протилежну сторону чи свідків (погроз, шантажу, тощо), використовувати свої особисті зв'язки (чи в окремих випадках особливий статус) для впливу прямо або опосередковано на суд або інший орган, перед яким він здійснює представництво, або захист інтересів клієнтів, використовувати інформацію, отриману від колишнього клієнта, конфіденційність якої охороняється законом, використовувати інші засоби, що суперечать чинному законодавству або цим правилам.
З наведеного вбачається, що адвокат може використовувати лише ті засоби і методи роботи, які не заборонені законом. Тому якщо адвокат, здійснюючи представництво довірителя, вчиняє правопорушення - кримінальне, адміністративне чи цивільне, то статус адвоката не звільняє його від відповідальності за таке порушення.
Таким чином, якщо адвокат при здійсненні адвокатської діяльності навіть за дорученням довірителя здійснив поширення недостовірної інформації, то він має нести цивільно-правову відповідальність відповідно до норм чинного законодавства. До нього може бути пред'явлений позов про спростування такої інформації.
Вказаний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 923/1379/20.
Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України, зазначених вище вимог закону та правових висновків Верховного Суду не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації з тих підстав, що адвоката ОСОБА_2 за фактом складання та направлення заяви від 08 вересня 2020 року вже притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а тому в силу положень ст.61 Конституції України вона не може нести цивільну відповідальність перед ОСОБА_1 , а також з тих підстав, що при складанні заяви від 08 вересня 2020 року ОСОБА_2 діяла саме як адвокат в інтересах та за вказівкою своєї клієнтки ОСОБА_3 , що є правовою позицією (стратегією) адвоката, за яку вона не повинна нести відповідальність.
Таким чином, судом першої інстанції позовні вимоги ОСОБА_1 в частині захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації на предмет їх обґрунтованості фактично не перевірялися.
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкових та передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, то апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди, не можуть вважатись законними та обґрунтованими.
Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню.
Вирішуючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, колегія суддів вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Частиною 2 ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68 Конституції України).
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно зі ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
За змістом ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема,з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб'єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 ст.10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Як зазначено у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 ст.10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів вважає, що правовий аналіз змісту заяви ОСОБА_2 від 08 вересня 2020 року, що адресована до Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, ОСОБА_4 , про те, що « ОСОБА_1 отримав посвідку для проживання у ФРН щоб переховуватися від кримінальної відповідальності на території ФРН; ОСОБА_1 приховує від держави ФРН свої реальні доходи, отримує виплати, як малозабезпечена особа, виплати на утримання дитини, та виплати по догляду за дитиною ОСОБА_7 ; ОСОБА_1 є злочинцем; ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні протиправних дій у кримінальних провадженнях № 12020100010003024, № 12020040030001057; ОСОБА_1 є особою, яка чинить кримінальні правопорушення в Україні, а потім переховується в Німеччині в родині ОСОБА_7 ; ОСОБА_1 не може фактично виконувати функції опіки за своєю 12-річною дочкою ОСОБА_5 , за які отримує винагороду від ФРН, оскільки, у зв'язку із великою завантаженістю, має постійно знаходитися в Україні, для ведення справ у суді», а також правовий аналіз письмових пояснень ОСОБА_2 від 02 грудня 2020 року, які адресовані КДКА Київської області про те, що « ОСОБА_1 при особистій зустрічі у місті Дніпрі в присутності 9 осіб повідомив, що отримує кошти як «няня» для своєї 12-річної дочки у ФРН», свідчить про те, що наведена в них інформація не є оціночними судженнями, оскільки містить фактичні дані.
Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження дійсності викладених у заяві та письмових поясненнях фактів ОСОБА_2 суду не надала.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розповсюджена відповідачем вказана вище інформація є недостовірною, негативною щодо позивача, порушує та впливає на його немайнові права, його честь і гідність як чоловіка та як адвоката.
При цьому, апеляційний суд враховує, що заклад, якій було адресовано заяву від 08 вересня 2020 року та орган адвокатського самоврядування, до якого відповідач подала письмові пояснення від 02 грудня 2020 року, не є правоохоронними органами або органами, які в рамках їх повноважень уповноважені перевіряти вказану вище інформацію для дотримання законних процедур.
Близький за змістом висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/28761/19 (провадження № 61-16657св21).
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у заяві від 08 вересня 2020 року ОСОБА_2 вказувала про протиправні дії ОСОБА_1 , що підтверджується витягами з ЄРДР і на даний час слідчими органами міста Біла Церква щодо дій ОСОБА_1 підготовлено обвинувальний акт, оскільки вони не можуть доказом того, що викладені відповідачем у заяві від 08 вересня 2020 року відомості про те, що ОСОБА_1 є злочинцем, з таких підстав.
Відповідно до ст.62 Конституції України, ст.6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
У ч.ч. 1, 2 та 5 ст.17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і ЄСПЛ, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (ст.124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.
Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.
Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц, від 22 березня 2021 року у справі № 482/1474/16-ц.
Установлено що, по вказаних у заяві від 08 вересня 2020 року кримінальних провадженнях №12020100010003024, № 12020040030001057, в яких фігурантом є ОСОБА_1 , вирок судом не ухвалювався, нереабілітуюча постанова про закриття кримінального провадження не приймалась.
ЄСПЛ констатує, що має проводитись вагоме розрізнення між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила (Bohmerv. Germany. 54, 56, Nestakv. Slovakia, 88-89). Слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (Ismoilovand Othersv. Russia, № 2947/06 від 24 квітня 2008 року). Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати у контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву (Daktaras v. Lithuania). Ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це б суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Allenet de Ribemont v. Frence від 10 лютого 1995 року, п. 33, п. 38, п. 41).
При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості необхідно брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені, й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (рішення у справі «Дактарас проти Литви», від 24 листопада 2000 року).
Відповідно до ч.4 ст.296 ЦК України ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, за відсутності обвинувального вироку або нереабілітуючої постанови, які набрали законної сили щодо ОСОБА_1 у кримінальних провадженнях №12020100010003024, № 12020040030001057, поширена ОСОБА_2 щодо нього інформація про те що, ОСОБА_1 є злочинцем, порушує його особисте немайнове право, а саме, звинувачення у злочині, і така інформація не може бути оціночними судженнями.
Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 07 липня 2021 року у справі № 537/3205/17 (провадження № 61-8604 св20).
Доводи апеляційної скарги про те, що направлення ОСОБА_2 як адвокатом заяви від 08 вересня 2020 року на адресу клініки Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, здійснено нею в межах надання правової допомоги ОСОБА_3 , апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вказані обставини не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_2 від відповідальності за поширення недостовірної інформації. Як зазначалося вище, якщо адвокат при здійсненні адвокатської діяльності навіть за дорученням довірителя здійснив поширення недостовірної інформації, то він має нести цивільно-правову відповідальність відповідно до норм чинного законодавства (див. правовий висновок у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі № 923/1379/20).
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені судом обставини, колегія суддів приходить до висновку, що поширена ОСОБА_2 інформація щодо ОСОБА_1 у заяві від 08 вересня 2020 року, яка адресована до Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, ОСОБА_4 та викладена ОСОБА_2 інформація щодо ОСОБА_1 у письмових поясненнях від 02 грудня 2020 року, які адресовані КДКА Київської області, є недостовірною, порушує права свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 , а також вказує на вчинення позивачем протиправних дій і дискредитує його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій, у тому числі, з точки зору дотримання закону, що є підставою для визнання дій ОСОБА_2 щодо збирання, зберігання, використання та поширення такої інформації неправомірною та зобов'язання останньої спростувати поширені нею відомості у заяві від 08 вересня 2020 року у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом скерування до клініки Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, ОСОБА_4 письмових звернень з відповідною інформацією про те, що ОСОБА_2 поширена недостовірна інформація, така, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 , не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішення суду законної сили із доказами направлення відповідних відомостей адресату.
Що стосуються позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання ОСОБА_2 направити спростування відомостей, викладених у заяві від 08 вересня 2020 року, до податкових органів ФРН, то вони не підлягають задоволенню з таких підстав.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (див. постанову Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 537/3205/17 (провадження № 61-8604 св20)).
Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 вчиняла дії, спрямовані на поширення відомостей, викладених у заяві від 08 вересня 2020 року, до податкових органів ФРН, а та обставина, що викладені у цій заяві відомості могли стати відомі податковим органам ФРН від клініки Sana klinikum Biberach, що у Німеччині, не свідчить, що в даному випадку в діях ОСОБА_2 наявний юридичний склад правопорушення, який може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи.
За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди, апеляційний суд виходить з такого.
Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача на повагу до його гідності та честі, то ця обставина безумовно свідчить про те, що діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, яка полягає у приниженні його честі, гідності, моральних стражданнях та переживаннях, пов'язаних з розповсюдженням недостовірної негативної інформації, порушенні душевної рівноваги, у зв'язку з тим, що він був принижений серед друзів, знайомих, втратив репутацію як законослухняний громадянин та адвокат, були порушені його нормальні життєві зв'язки, для відновлення яких позивачу необхідно було докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Аналогічний підхід щодо необхідності відшкодування моральної шкоди відповідачем як особою, котра поширила недостовірні відомості, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію позивача, викладений у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 295/14960/19 (провадження № 61-13343св20).
Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 вказував, що після надходження заяви відповідача на адресу його дружини, клініки та податкових органів в Німеччині, він переніс моральні страждання і нервовий стрес, йому довелося пояснювати і спростовувати безпідставно поширену відповідачем ОСОБА_2 відносно нього інформацію, яка не відповідає дійсності, що призвело до негативного упередженого ставлення до нього з боку осіб, яким стала відома зазначена інформація. Через такі протиправні дії відповідача змінився звичний спосіб життя позивача, у нього порушився сон і погіршилося самопочуття. Вказував, що внаслідок таких протиправних дій відповідача йому завдана значна моральна шкода, розмір якої він визначив у сумі 300 000 грн 00 коп.
Так, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
Разом з тим, визначаючи розмір грошової компенсації на відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує конкретні обставини справи, глибину душевних страждань позивача, та виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, оцінює моральні страждання позивача, які завдані йому відповідачем, у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Даний підхід до визначення розміру моральної шкоди у справі про захист честі, гідності, ділової репутації визначений Верховним Судом у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 295/14960/19 (провадження № 61-13343св20).
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Позивач ОСОБА_1 за подання до суду позову сплатив судовий збір у розмірі 7 022 грн 40 коп. (а.с.13, т.1), а за подання апеляційної скарги - 10 533 грн 60 коп. (а.с.69, т.3). Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 частково, то з відповідачаОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що становить 6 891 грн 20 коп.
Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково .
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати недостовірними та такими, що не відповідають дійсності, порушують права свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 відомості, що викладені ОСОБА_2 у заяві від 08 вересня 2020 року, що адресована до Sana klinikum Biberach (Ziegelhausstra?e 50, 88400 Biberach), ОСОБА_7 , та відомості викладені у поясненнях від 02 грудня 2020 року, що адресовані Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури Київської області, а саме те, що ОСОБА_1 отримав посвідку для проживання у Федеративній республіці Німеччина щоб переховуватися від кримінальної відповідальності на території Федеративної республіки Німеччини; ОСОБА_1 приховує від держави Федеративна республіка Німеччина свої реальні доходи, отримує виплати, як малозабезпечена особа, виплати на утримання дитини, та виплати по догляду за дитиною ОСОБА_7 ; ОСОБА_1 є злочинцем; ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні протиправних дій у кримінальних провадженнях № 12020100010003024, № 12020040030001057; ОСОБА_1 є особою, яка чинить кримінальні правопорушення в Україні, а потім переховується в Німеччині в родині ОСОБА_7 ; ОСОБА_1 не може фактично виконувати функції опіки за своєю 12-річною дочкою ОСОБА_5 , за які отримує винагороду від Федеративної республіки Німеччина, оскільки, у зв'язку із великою завантаженістю, має постійно знаходитися в Україні, для ведення справ у суді; ОСОБА_1 при особистій зустрічі у місті Дніпрі в присутності 9 осіб повідомив, що отримує кошти як «няня» для своєї 12-річної дочки у Федеративній республіці Німеччина.
Визнати дії ОСОБА_2 щодо збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної та недостовірної інформації про ОСОБА_1 без його згоди у заяві від 08 вересня 2020 року, що адресована до Sana klinikum Biberach (Ziegelhausstra?e 50, 88400 Biberach), ОСОБА_7 , такими, що порушують особисті немайнові права, принижують та ганьблять честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 .
Зобов'язати ОСОБА_2 спростувати відомості, поширені нею у заяві від 08 вересня 2020 року, що адресована до Sana klinikum Biberach (Ziegelhausstra?e 50, 88400 Biberach), ОСОБА_7 , а саме що ОСОБА_1 отримав посвідку для проживання у Федеративній республіці Німеччина щоб переховуватися від кримінальної відповідальності на території Федеративної республіки Німеччини; ОСОБА_1 приховує від держави Федеративна республіка Німеччина свої реальні доходи, отримує виплати, як малозабезпечена особа, виплати на утримання дитини, та виплати по догляду за дитиною ОСОБА_7 ; ОСОБА_1 є злочинцем; ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні протиправних дій у кримінальних провадженнях №12020100010003024, № 12020040030001057; ОСОБА_1 є особою, яка чинить кримінальні правопорушення в Україні, а потім переховується в Німеччині в родині ОСОБА_7 ; ОСОБА_1 не може фактично виконувати функції опіки за своєю 12-річною дочкою ОСОБА_5 , за які отримує винагороду від Федеративної республіки Німеччина, оскільки, у зв'язку із великою завантаженістю, має постійно знаходитися в Україні, для ведення справ у суді, у спосіб найбільш близький до способу їх поширення, шляхом скерування до клініки Sana klinikum Biberach (Ziegelhausstra?e 50, 88400 Biberach), ОСОБА_7 письмових звернень з відповідною інформацією (в тому числі з перекладом на німецьку мову) про те, що ОСОБА_2 поширена недостовірна інформація, така, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію ОСОБА_1 не пізніше п'ятнадцяти днів з дня набрання рішення суду законної сили із доказами направлення відповідних відомостей адресату.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 891 грн 20 коп.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Відповідач:ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: