справа № 369/15691/18 Головуючий у 1 інстанції: Янченко А.В.
провадження №22-ц/824/3258/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
17 серпня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,
при секретарі: Панчошній К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання незавершеного будівництвом житлового будинку з господарськими будівлями об'єктом спільної сумісної власності подружжя, поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому просила:
розірвати шлюб, укладений між сторонами;
встановити факт проживання сторін як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу від 1998 року до 01.12.2010 року;
визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя сторін незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 , який за рахунок спільних трудових та грошових затрат істотно збільшився у своїй вартості;
в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; на земельну ділянку площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 із ступенем готовності 100%, вартістю 1 842 531 грн. 63 коп.;
виділити їй в натурі із майна, що є спільною сумісною власністю 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 із ступенем готовності 100%;
встановити порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 ;
в порядку поділу майна подружжя виділити ОСОБА_2 автомобіль Mersedes-Benz Vito, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 ; автомобіль Opel Corsa, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 ; 1/2 частину незавершеного будівництвом житлового будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 із ступенем готовності 100%, вартістю 1 877 883 грн. 36 коп.;
припинити спільну сумісну власність сторін в незавершеному будівництвом житловому будинку з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 із ступенем готовності 100%.
Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 13.03.1992 року між сторонами укладено шлюб, який розірвано.
Зі слів позивача, у 1998 році сторони стали проживати однією сім'єю як чоловік та жінка без шлюбу, мали взаємні права та обов'язки, відносини, притаманні подружжю, спільний бюджет та вели спільне господарство.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .
Позивачка вказувала, що сторони також мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
01.12.2010 року сторони уклали шлюб.
Позивачка стверджувала, що їх сімейне життя не склалось, а відповідач мав стосунки з іншою жінкою, від якої у нього ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дитина.
Зазначала, що відповідач вигнав її зі спільного будинку, проживає там з іншою жінкою та новонародженою дитиною.
Позивачка вказувала, що за час шлюбу сторонами було набуто спільне майно, а саме:
автомобіль Opel Corsa, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартістю 122 013 грн.;
автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 266 531,63 грн.;
автомобіль Mersedes-Benz Vito, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , вартістю 255 870,36 грн.;
земельна ділянка загальною площею 0,10 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, позивачка вказувала, що за час проживання сім'єю без шлюбу від 1998 року до 01.12.2010 року та за час шлюбу вони з відповідачем за рахунок спільних трудових та грошових затрат особисте майно відповідача, що було набуто ним за договором купівлі-продажу у 1998 році, а саме - житловий будинок з надвірними будівлями за АДРЕСА_1 істотно збільшили у своїй вартості за рахунок нового будівництва, 100 % готовністю, вартістю
3 000 000 грн. На думку позивачки, це майно внаслідок вкладання спільних грошових коштів та спільної праці стало їх спільним сумісним.
Позивачка вказувала, що дійти спільної згоди про поділ спільного майна вони з відповідачем не можуть, тому вона звернулась до суду із цим позовом.
09.02.2019 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 , в якій він, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 08.02.2021 року, просив суд:
розірвати шлюб, укладений 01.12.2010 року між сторонами;
поділити спільне сумісне майно подружжя сторін;
визнати за ним право власності на 2/5 частин земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 510890532224;
залишити у власності ОСОБА_1 :
- 3/5 частин земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 510890532224;
- автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 .
Свої зустрічні вимоги ОСОБА_2 обґрунтував тим, що 13.03.1992 року між сторонами було укладено шлюб, який в подальшому розірвано.
ОСОБА_2 вказував, що від цього шлюбу у сторін не було дітей і за час нього вони ніякого майна не нажили.
Зі слів позивача, після розірвання шлюбу сторони, хоч і проживали роздільно, але періодично підтримували романтичні та статеві стосунки, відносини між сторонами не мали ознак сімейних, оскільки вони не були пов'язані взаємними правами та обов'язками, спільним побутом, не мали спільного бюджету та не вели спільного господарства.
Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що після розірвання шлюбу відповідачка за зустрічним позовом 12.02.1994 року вийшла заміж за іншого чоловіка - ОСОБА_5 , від якого народила доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також позивач за зустрічним позовом вказав, що від вище вказаних стосунків у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Зі слів позивача, після неодноразових невдалих спроб створити союз, хоч трохи схожий на сім'ю, сторонами було прийнято рішення ще однієї спроби - укладання шлюбу, тому 01.12.2010 року сторони уклали шлюб.
Також ОСОБА_2 вказував, що для зміцнення сім'ї він за рішенням Святошинського районного суду м. Києва про усиновлення від 06.10.2011 року у цивільній справі №2о-363/11 усиновив доньку відповідачки за зустрічним позовом від попереднього шлюбу - ОСОБА_7 .
Проте, ОСОБА_2 стверджував, що сімейне життя сторін так і не склалось, так як відповідачка за зустрічним позовом не приділяла необхідної уваги сім'ї.
Зі слів позивача за зустрічним позовом, у кінці квітня 2017 року сторони припинили проживати разом, після розриву із ОСОБА_1 він став проживати, по суті сім'єю з іншою жінкою і у них вже є спільна дитина.
ОСОБА_2 повідомив, що за час спільного проживання у шлюбі сторони набули у спільну сумісну власність лише:
1) автомобіль Opel Corsa, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , вартістю 150 522 грн., який на разі відчужений;
2) автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , вартістю 216 681 грн., що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 та зареєстрований на ім'я ОСОБА_2 ;
3) автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , вартістю 185 160 грн., який на разі теж відчужений;
4) земельну ділянку площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 638 200 грн., що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 .
З позиції ОСОБА_2 , вартість всього нажитого сторонами спільного сумісного майна складає 1 190 563 грн., тобто при поділі спільного сумісного майна подружжя позивач за зустрічним позовом має право претендувати на майно та права загальною вартістю 595 281,50 грн.
З огляду на вказане, ОСОБА_2 вважав за справедливе здійснити наступний поділ майна:
1) визнати за ним право власності на 2/5 частини земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , що відповідатиме 255 280 грн.;
2) рахувати за ним вартість проданого вже автомобіля Opel Corsa, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , вартістю 150 522 грн.;
3) рахувати за ним вартість проданого вже автомобіля Mersedes-Benz Vito 111 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , вартістю 185 160 грн.;
4) залишити у власності ОСОБА_1 3/5 частин земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , що відповідатиме 382 920 грн.;
5) залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , вартістю 216 681 грн.
В результаті такого поділу за ОСОБА_2 залишиться майно на загальну суму 590 962 грн., що навіть менше частини, на яку він має право, а за ОСОБА_1 - 599 601 грн.
Позивач за зустрічним позовом повідомив, що у разі такого поділу він претензій до відповідачки не матиме.
Щодо вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу від 1998 року до 01.12.2010 року, на думку ОСОБА_2 , то ця вимога не може бути задоволена, так як не відповідає дійсності і не доведена поданими разом з позовною заявою доказами.
Зі слів ОСОБА_2 , майже всі об'єкти нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на які позивачка за первісним позовом заявляє свої права, були перебудовані або побудовані до 01.01.2004 року, тому встановлення заявленого ОСОБА_1 факту не матиме для неї юридичного значення, бо не породжуватиме для неї ніяких прав.
Позивач за зустрічним позовом вказав, що будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , є самочинним.
З позиції ОСОБА_2 спірний будинок з господарськими будівлями і спорудами, матеріали та конструкції, з яких вони побудовані та перебудовані, є його особистою власністю і не може бути об'єктом поділу майна подружжя сторін, так як він був придбаний та перебудований ним поза будь-яким шлюбом, не у період фактичних шлюбних стосунків з відповідачем за зустрічним позовом та з будь-якою іншою жінкою, а також не за спільні кошти та не за рахунок спільної праці з ОСОБА_1 та будь-якою іншою людиною.
ОСОБА_2 зауважив, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222480401:01:012:0078, порядок користування якою ОСОБА_1 намагається встановити, є теж його особистою власністю, оскільки була набута ним в результаті приватизації 01.11.2012 року, а тому також не може бути об'єктом поділу майна подружжя сторін.
Позивач за зустрічним позовом вважав, що, оскільки відсутні підстави для визнання права власності за позивачем за первісним позовом на частину спірного будинку з надвірними будівлями і земля, на якій ці об'єкти розміщені, ця ділянка є приватизованою ним, то немає і причин для визнання права власності за ОСОБА_1 на частину цієї ділянки або встановлення порядку користування нею.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2021 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено повністю.
Вирішено поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/5 частин земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 510890532224.
Залишено у власності ОСОБА_1 - 3/5 частину земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 510890532224 та автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 . Здійснено розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного відмовити.
Скаргу обґрунтовувала тим, що судом беззаперечно було встановлено, що предметом спору є незакінчений будівництвом, побудований на 76 % житловий будинок, який істотно збільшився у своїй вартості за рахунок нового будівництва і вкладання спільних грошових коштів та спільної праці. Так, з невеличкого будинку,загальною площею 67,7 кв.м., житловою площею 49,7 кв.м.,подружжям було збудовано два житлових будинки: двоповерховий будинок та другий двоповерховий будинок з мансардою, дворівневими квартирами та гаражем, в якому відповідач відкрив СТО, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні.
Отже доводи суду, що два житлових будинки вважаються самочинним будівництвом і відсутні докази, що нерухоме майно істотно збільшилось у своїй вартості за рахунок спільних трудових та грошових затрат спростовується висновком експерта і тим, що статус незакінченого будівництвом житлового будинку виник під час укладання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу і відповідно не може бути самочинним, оскільки був предметом купівлі-продажу і відповідно збільшився у своїй вартості виходячи із ціни, зазначеній у договорі купівлі-продажу та ціни визначеної експертом у 4 248 573 грн.
Факт будівництва,починаючи з 2006 року, підтвердився як показами свідків, так і не заперечувався відповідачем.
Вказує, що встановлення факту проживання чоловіка ОСОБА_2 та жінки ОСОБА_1 без реєстрації шлюбу є можливим в період від 01.01.2004 року до 01.12.2010 року і в цій частині суд повинен був частково задовольнити позовні вимоги, які знайшли своє підтвердження за показами свідків, фотографіями, спільним відпочинком, народження сина, усиновленням доньки, спільним вихованням та утриманням дітей та письмовими доказами, довіреностями на спільне управління автомобілями чоловіка ОСОБА_2 та жінки ОСОБА_1 , які діяли як сім'я. Більше того, сам ОСОБА_2 зазначав, що до закінчення будівництва і переїзду до будинку він з ОСОБА_1 проживав в її квартирах.
Також, вважає, що судом безпідставно відхилено довіреності, як письмові докази спільного використання автомобілів в інтересах сім'ї. Подружжя купувало авто і відповідно оформляло довіреності на двох, що не може бути беззаперечно відхилено судом як письмовий доказ.
Отже, як вбачається з фото і підтверджено показами свідків.будівництво розпочалось у 2006 році, що також було підтверджено і свідком з боку відповідача ОСОБА_8 .
Стосовно ненадання доказів суду сторонами, що у період від 01.01.2004 року до дня укладання шлюбу 01.12.2010 року вони мали спільний бюджет, спільне харчування, купували майно для спільного користування, брали участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надавали взаємну допомогу, мали усні чи письмові домовленості про порядок користування житловим приміщенням, або інші обставини, що вказують на те, що сторони проживали саме як подружжя. Не було доведено і того, що побудовані в 2009 році в с. Білогородка гараж під літ. «З» та огорожа були зведені за спільний кошт та спільними зусиллями сторін, то воно є безпідставним, оскільки всі наведеніобставини було доведено показами свідків, підтверджено фактом спільного виховання дітей, фото та письмовими доказами
Тобто, в період від 2006 року розпочалось збільшення вартості майна за рахунок нового будівництва і спільних трудових затрат та спільних грошових коштів сторін незавершеного будівництвом об'єкту.
Зазначає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи ст.60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тому, вважає, що оскільки судом безпідставно відмовлено в задоволенні основних позовних вимог, то відповідно і зустрічні позовні вимоги судом задоволені з врахуванням факту відчуження ОСОБА_2 двох автомобілів і відповідно у зв'язку з цим взаємозарахуванням сум є безпідставним і рішення в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні позовних вимог за виключенням спільної вимоги обох сторін автомобіля Mercedes-Benz, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_9 - представник ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зазначає, що оскаржуване рішення суду є законним і обґрунтованим іпідстави для його скасування відсутні.
Вказує, що судом першої інстанції було детальнодосліджено кожен наявний у матеріалах письмовий доказ, надано йому оцінку та описано, яку обставину з цього доказу встановлено. Також резюмовано викладено пояснення свідків, допитаних в судовому засіданні.
Також районний суд зосередив увагу на тому, що 26.09.1996 року ОСОБА_2 придбав на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори за реєстровим №4-3757, незакінчений будівництвом, побудований на 76 % житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Також суд першої інстанції правомірно зробив висновок, що вимога ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін сім'єю від1998 року до 31.12.2003 року до задоволення не підлягала, оскільки не має для неї ніякого юридичного значення: для доведення, що майно набувалось у спільну сумісну власність у цей період, слід довести, що воно було набуто сторонами за спільні кошти та/або в результаті спільної праці, чого зроблено не було.
Крім того, судом було підкреслено, що з наданих доказів не можливо встановити, що сторони проживали саме як сім'я у період від01.01.2004 року по день укладання шлюбу - 01.12.2010 року, так як в ході розгляду справи з огляду на усталену практику Верховного Суду не було доведено, що у цей період сторони мали спільний бюджет, спільне харчування, купували майно для спільного користування, брали участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надавали взаємну допомогу, мали усні чи письмові домовленості про порядок користування житловим приміщенням, або інші обставини, що вказують на те, що сторони проживали саме як подружжя. Не було доведено і того, що побудовані в 2009 році в с. Білогородка гараж під літ. «З» та огорожа були зведені за спільний кошт га спільними зусиллями сторін.
Тобто, з урахуванням викладеного у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін сім'єю без шлюбу суд відмовив правомірно.
Також, як було зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, в оскаржуваному рішенні було вказано, що суду не було надано доказів того, що спірне будівництво в с. Білогородказа час шлюбу сторін істотно збільшилось у своїй вартості за рахунок спільних трудових та грошових затрат, що воно є законним, не самочинним, взагалі не було доведено навіть обставин, що за час шлюбу сторін в с. Білогородкамало місце будівництво нових об'єктів або добудова вже існуючих, в тому числі й за рахунок спільних коштів та спільної праці сторін.
Дійсно, позивач за первісним позовом не надала суду доказів того, то вона разом з ОСОБА_2 купувала, будувала і за свої кошти, і своєю працею об'єкти за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на вказане районний суд також правомірно відмовив ОСОБА_1 у задоволенні її вимог щодо спірного об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 .
Стосовно належної ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , суд правильно вказав, що вона була набута ним у власність внаслідок приватизації на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому не може бути об'єктом спільної сумісної власності сторін.
А отже, вимога ОСОБА_1 про встановлення порядку користування цією ділянкою також не підлягала до задоволення.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що за матеріалами справи сторони за час шлюбу набули у спільну сумісну власність наступне майне загальною ринковою вартістю 1 190 563,00 гри., а саме:
1) автомобіль OpelCorsa, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , вартістю 150 522 грн., що на час ухвалення рішення був проданий ОСОБА_2 ;
2) автомобіль Mersedes-BenzВ150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_7 номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , вартістю 216 681 грн.;
3) автомобіль Mersedes-BenzVito1 11 GDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_9 , вартістю 185 160 грн., що також на час ухвалення рішення був проданий ОСОБА_2 ;
4) земельну ділянку площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споре (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вартість 638 200 грн.
З огляду на вартість переліченого майна, факт відчуження ОСОБА_2 двох автомобілів, районний суд законно вважав, що позивачем за зустрічним позовом було обрано правильний спосіб поділу спільного майна подружжя сторін, а саме:
1) визнати за ним право власності на 2/5 частини земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , що відповідатиме 255 280 грн;
2) рахувати за ним вартість проданого вже автомобіля Opel Corsa, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_10 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , вартістю 150 522 грн;
3) рахувати за ним вартість проданого вже автомобіля Mersedes-BenzVito 111 GDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_8 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , вартістю 185 160 грн;
4) залишити у власності ОСОБА_1 3/5 частин земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , що відповідатиме 382 920 грн;
5) залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль Mersedes-BenzВ150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , вартістю 216 681 грн.
З урахуванням викладеного суд правильно прийшов до висновку, що зустрічний позов слід задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні первісного позову слід відмовити, та правильно вирішив розподіл судових витрат між сторонами.
Також вказує, що апелянт у своїй скарзі так і не пояснила, яким чином суд першої інстанції міг поділити між сторонами самочинно збудований об'єкт за відсутності доказів, яким чином, коли і за чиї кошти та за рахунок чиїх саме трудових ресурсів було здійснено спірне будівництво. Також незрозумілим залишається те, на підставі чого районний суд міг встановити, що сторони дійсно у спірний період проживали саме як сім'я, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки тощо, якщо свідки підтверджували, що вони не були навіть у сторін дома іїм нічого не було відомо про фінансові вкладення у будівництво спірного об'єкту.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що не було надано доказів того, що сторони мали будь-які доходи, в тому числі і в спірний період від 1998 року до 01.12.2010 року, тобто мали можливість формувати спільний бюджет, мати спільні витрати тощо, а на припущеннях суд не може будувати свою позицію. Тому, дійшов висновку, що у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін сім'єю без шлюбу слід відмовити.
Також суду не було надано докази того, що спірне будівництво в с. Білогородці за час шлюбу сторін істотно збільшилось у своїй вартості за рахунок спільних трудових та грошових затрат, що воно є законним, не самочинним, взагалі не було доведено навіть обставин, що за час шлюбу сторін в с. Білогородці мало місце будівництво нових об'єктів або добудова вже існуючих, в тому числі й за рахунок спільних коштів та спільної праці сторін. З огляду на вказане суд вважав, що відсутні підстави для задоволення всіх вимог ОСОБА_1 , що стосуються спірного об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 .
Стосовно належної ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , то суд з Державного акту вбачав, що вона була набута ним у власність, хоч і під час шлюбу, проте внаслідок приватизації, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому не може бути об'єктом спільної сумісної власності сторін, а отже, вимога ОСОБА_1 про встановлення порядку користування цією ділянкою також не підлягає задоволенню.
Крім того, суд вказав, що матеріалами справи підтверджено, що за час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність наступне майно загальною ринковою вартістю 1 190 563 грн, тому суд дійшов висновку, що зустрічний позов слід задовольнити у повному обсязі.
Разом з тим, так як позивачем за первісним позовом було визначено спосіб поділу спільного майна подружжя сторін, що не відповідає обставинам справи, тому суд відмовив у задоволенні її позову і в цій частині також.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 13.03.1992 року між сторонами у Центральному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї було зареєстровано шлюб за актовим записом №594, котрий в подальшому було розірвано у відділі реєстрації актів громадянського стану Ватутінського району м. Києва за актовим записом №892 від 09.07.1992 року, що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 21.04.2019 року, наданим на ухвалу суду про витребування доказів.
Судом не було встановлено, що від цього шлюбу у сторін є діти і що за його час сторони набули майно.
Встановлено, що 12.02.1994 року ОСОБА_10 уклала шлюб з ОСОБА_5 , від якого народила доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яку було усиновлено в подальшому ОСОБА_2 на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 06.10.2011 року у справі № 2о-363/11, вказаний шлюб було розірвано 13.10.1998 року, що підтверджується Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 21.04.2019 року, наданим на ухвалу суду, а також Повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 30.01.2019 року, доданим до зустрічної позовної заяви.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_11 від 20.07.1999.
01.12.2010 року сторони уклали у виконкомі Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області шлюб за актовим записом № 629, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_12 від 01.12.2010 року.
За час шлюбу сторони набули у власність наступне майно:
1) на ім'я ОСОБА_2 автомобіль Opel Corsa, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 . Наразі даний автомобіль продано ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою ТСЦ МВС України № 8041 від 08.02.2019 року за № 1082. Ринкова вартість цього автомобіля згідно з висновком експерта № 1-15/07 від 15.07.2020 року, складеного судовим експертом ТОВ «Українського центру судових експертиз» Таракановим Ю.Ю. за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи, становить 150 522 грн.;
2) на ім'я ОСОБА_2 автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 . Ринкова вартість цього автомобіля згідно з висновком експерта № 1-15/07 від 15.07.2020 року, складеного судовим експертом ТОВ «Українського центру судових експертиз» Таракановим Ю.Ю. за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи, становить 216 681 грн;
3) на ім'я ОСОБА_2 автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 . Наразі даний автомобіль теж продано ОСОБА_2 , що вбачається з договору купівлі-продажу транспортного засобу від 31.01.2019 року. Ринкова вартість цього автомобіля згідно з висновком експерта № 1-15/07 від 15.07.2020 року, складеного судовим експертом ТОВ «Українського центру судових експертиз» Таракановим Ю.Ю. за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи, становить 185 160 грн;
4) на ім'я ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим 24.06.2016 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. за реєстровим № 2312, та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.02.2019. Ринкова вартість вказаної земельної ділянки згідно з висновком експерта № 15/01/2021 від 15.01.2021 року, складеного судовим експертом Сверидою О.М. за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, становить 638 200 грн.
Загальна ринкова вартість вказаного майна становить 1 190 563 грн.
З наданих суду матеріалів посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного та посвідченого 24.06.2016 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко Мариною Миколаївною за реєстровим № 2312, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вбачається, що ця ділянка була придбана на ім'я ОСОБА_1 саме за письмовою згодою ОСОБА_2 .
Також, 26.09.1996 року ОСОБА_2 придбав на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської обласної державної нотаріальної контори за реєстровим №4-3757, незакінчений будівництвом, побудований на 76% житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
З наданої на ухвалу суду інвентаризаційної справи та наявного в матеріалах справи технічного паспорту від 22.11.2010 року на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , було побудовано від 1997 року до 2009 року: житловий будинок літ. «И» та житлову мансарду літ. «И-1» (1999), прибудови літ. «и» (2000) та «и1» (2003), ганок (2003), сарай літ. «Е» (2002), гаражі літ. «Ж» (2001) та літ. «З» (2009), ворота з хвірткою № 1 (1999), ворота №2 (2003), огорожа №3 (1999), хвіртка №4 (1999), огорожі №№5-8 (2001), огорожа №9 (2009), свердловина ІІ (2001), каналізаційна яма ІІІ (2003), вбиральня літ. «Д» (1997). Також за цією адресою розміщені сарай літ. Б» (1971), погріб під літ. «Г» (1976) та свердловина І (1972). Також вказано, що житловий будинок літ. «И», сарай літ. «Е» та гаражі літ. «Ж» та літ. «З» є самочинними.
Отже, після 01.01.2004 року за адресою: АДРЕСА_1 , було побудовано самочинно у 2009 році гараж літ. «З» та зведено огорожу №9.
Письмових доказів того, що після 2009 року за згаданою адресою було побудовано інші об'єкти суду надано не було.
Доказів, що вказаний об'єкт був добудований, в тому числі відповідно до вимог законодавства, та введений в експлуатацію, суду надано не було.
Також ОСОБА_2 на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3222480401:01:012:0078, площею 0,1404 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 315754, виданого 01.11.2012 на підставі рішення Білогородської сільської ради 5 сесії 7 скликання №135/8 від 20.04.2007 року.
15.09.2020 року судовим експертом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр судових експертиз» Лісниченком С.В. було складено висновок №1-15/09 за результатами проведення вищевказаної експертизи, згідно з яким:
ступінь будівельної готовності (відсоток готовності) житлового будинку АДРЕСА_3 станом на час проведення дослідження становить 79%;
ступінь будівельної готовності (відсоток готовності) житлового будинку літ. «И», господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 , станом на час проведення дослідження, становить 100%;
житловий будинок, який складається з двох будинків з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_1 , є нерухомим майном;
дійсна (ринкова) вартість житлового будинку, який складається з двох будинків з господарськими будівлями та спорудами (без врахування мощення) по АДРЕСА_1 , без врахування вартості земельної ділянки, станом на час проведення дослідження, становить 3 597 538 (три мільйони п'ятсот дев'яносто сім тисяч п'ятсот тридцять вісім) грн. без ПДВ;
дійсна (ринкова) вартість житлового будинку, який складається з двох будинків з господарськими будівлями та спорудами (без врахування мощення) по АДРЕСА_1 , з врахуванням вартості земельної ділянки, станом на час проведення дослідження, становить 4 248 573 (чотири мільйони двісті сорок вісім тисяч п'ятсот сімдесят три) грн. без ПДВ;
визначити варіанти розподілу житлового будинку, який складається з двох будинків з відповідними господарськими будівлями та спорудами (без врахування мощення) по АДРЕСА_1 не вбачається за можливе у зв'язку з неотриманням технічного паспорту, а тому відповідно не вбачається за можливе визначити варіанти поділу земельної ділянки під вищезазначеним будинком.
З наданих суду копій довіреностей, наданих ОСОБА_1 , не вбачається виникнення у сторін права спільного користування майном для побутових потреб, так як цими документами уповноважено осіб на представництво у відповідних органах, установах та організаціях з питань, пов'язаних з експлуатацією та відчуженням транспортних засобів, для чого і надано право користування автомобілями.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, за ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України проголошено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13.
За ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.
За статтею 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст.372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
За ч.ч.1, 2 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з частинами 1, 2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
За ч.1 ст.36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до п.п.1, 5 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 62 СК України визначено, що, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А отже, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
За ст.12 Закону України «Про власність» (чинного на час купівлі ОСОБА_2 спірного будинку та до 01.01.2004 року) праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» (чинного на час купівлі ОСОБА_2 спірного будинку та до 01.01.2004 року) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Згідно зі ст.125 ЗК України (в редакції станом на час отримання ОСОБА_2 державного акту на спірну ділянку та купівлі спірної земельної ділянки на ім'я ОСОБА_1 ) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною 1 ст.126 ЗК України (в редакції станом на час отримання ОСОБА_2 державного акту на спірну ділянку) передбачено, що право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
З огляду на правовий висновок ВП ВС, викладений у постанові від 21.11.2018 року у справі №372/504/17, підтверджено абсолютну презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил, збільшення вартості майна повинне відбуватися внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема кон'юнктури ринку, інфляції тощо), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об'єкта, його якісних характеристик.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 08.11.2017 року у справі № 6-1447цс17 та підтверджені у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 451/847/16-ц, від 28.04.2020 року у справі № 362/6056/17, від 02.12.2020 року у справі № 444/372/18 та від 16.06.2021 року у справі № 686/8878/19.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 року у справі №214/6174/15-ц.
Визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя пов'язується із наявністю у сукупності двох умов:
1) істотність збільшення вартості майна;
2) істотність збільшення вартості має бути пов'язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Сам факт перебування осіб у шлюбі у період коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто, вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна (КЦС/ВС у справі № 161/17237/19 від 24.03.2021 року).
З огляду на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.12.2020 року у справі №482/2163/17, суд вправі встановлювати лише такі факти, які за своїми ознаками є юридичними фактами, тобто такими, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності певних прав. Факти неюридичного характеру не підлягають встановленню судом як у позовному, так і непозовному провадженні.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Верховного Суду від 23.05.2020 у справі №686/8440/16-ц).
Обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 695/1732/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 14.02.2018 року у справі № 129/2115/15-ц вказав, що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Враховуючи правовий висновок, висловлений у постанові ВСУ від 25.12.2013 року у цивільній справі № 6-135цс13, майно, набуте до 01.01.2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Оскільки Кодекс про шлюб та сім'ю такого поняття не знав та аналогічних норм не містив, норми Сімейного кодексу України (стаття 74) не застосовуються щодо відносин фактичного подружжя до 01 січня 2004 року. Тобто майно можна визнати спільною сумісною власністю фактичного подружжя лише при умові, що таке майно було набуте після 1 січня 2004 року. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24.01.2020 року у справі №546/912/16-ц.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.02.2018 року у справі №129/2115/15-ц, було визначено умови, за яких майно може вважатись набутим у спільну сумісну власність у разі, коли чоловік та жінка не укладали шлюб, зокрема суд зауважив, що для визнання майна спільною сумісною власністю необхідна наявність доказів: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.
Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 14.07.2020 у справі №552/5693/18 окреслив основні критерії надання такому майну статусу спільного сумісного, а також виклав інші нюанси таких справ, які заслуговують на увагу. Зокрема, Верховний Суд зазначив:
1) при наданні майну статусу спільного сумісного (якщо особи проживають сім'єю без укладення шлюбу) враховується, що майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї - якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Тобто суд має встановити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. А спільною працею осіб вважаються їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття такого майна, або ж ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету;
2) при застосуванні статті 74 Сімейного кодексу України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, та що між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Для визнання осіб такими, що проживають однією сім'єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Більш того, у своїй постанові від 17.06.2021 року у справі №128/1511/19 Верховний суд вказав, що, визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Аналогічна позиція була вказана раніше у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 546/912/16-ц.
З огляду на висновок Верховного Суду у постанові від 03.02.2021 року у справі
№630/637/17 для визнання об'єкта незавершеного будівництва об'єктом права спільної сумісної власності подружжя необхідно встановити, чи не відноситься такий об'єкт до самочинного будівництва, оскільки, якщо будівництво є самочинним, то визнати право власності на нього як на об'єкт незавершеного будівництва неможливо. Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку та стає предметом поділу спільно набутого майна подружжя після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 року у справі №722/1882/16-ц вказав, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 04.12.2013 у справі № 6-130цс13, від 30.09.2015 року у справі № 6-286цс15 та Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року у справі № 529/501/16-ц , від 06.03.2019 року у справі № 361/4685/17 та від 11.11.2019 року у справі № 554/13971/15-ц.
Верховний Суд України в постанові від 07.09.2016 року у справі №6-47цс16 висловив правову позицію, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин по справі, роз'яснює їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.
За статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Пунктом 5 ч.2 ст.293 ЦПК України передбачено, що суд, серед іншого, розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 5 ч.1 ст.315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Суд вірно вважав, що вимога ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін сім'єю з 1998 року до 31.12.2003 до задоволенню не підлягає, оскільки не має для неї ніякого юридичного значення: для доведення, що майно набувалось у спільну сумісну власність у цей період, слід довести, що воно було набуто сторонами за спільні кошти та/або в результаті спільної праці, чого зроблено не було.
Також суд прийшов до вірних висновків, що з наданих суду доказів не можливо встановити, що сторони проживали саме як сім'я в період від 01.01.2004 року по день укладання шлюбу 01.12.2010 року, так як в ході розгляду справи з огляду на усталену практику Верховного Суду не було доведено, що у цей період сторони мали спільний бюджет, спільне харчування, купували майно для спільного користування, брали участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надавали взаємну допомогу, мали усні чи письмові домовленості про порядок користування житловим приміщенням, або інші обставини, що вказують на те, що сторони проживали саме як подружжя. Не було доведено і того, що побудовані в 2009 році в с. Білогородка гараж під літ. «З» та огорожа були зведені за спільний кошт та спільними зусиллями сторін. З показів свідків цього також не можливо встановити: всю інформацію щодо спірного будівництва вони знають зі слів інших осіб, які не були, як цього вимагає ч.2 ст.90 ЦПК України, допитані у судовому засіданні у якості свідка, плутались у датах, не могли підтвердити фінансову та фактичну участь у цьому будівництві ОСОБА_1 , повідомили, що досить рідко бачились зі сторонами, не були у них дома, що вказує на неможливість оцінки ними їх побутового життя, не було наведено конкретних доказів, а лише, що просто знають, що сторони проживали разом і що сприймали їх як пару, проте не вказували, з чого це випливає.
Взагалі суду не було надано доказів того, що сторони мали будь-які доходи, в тому числі і в спірний період від 1998 року до 01.12.2010 року, тобто мали можливість формувати спільний бюджет, мати спільні витрати тощо, а на припущеннях суд не може будувати свою позицію.
А отже, у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сторін сім'єю без шлюбу суд вірно відмовив.
Також суду не було надано докази того, що спірне будівництво в с. Білогородка за час шлюбу сторін істотно збільшилось у своїй вартості за рахунок спільних трудових та грошових затрат, що воно є законним, не самочинним, взагалі не було доведено навіть обставин, що за час шлюбу сторін в с. Білогородка мало місце будівництво нових об'єктів або добудова вже існуючих, в тому числі й за рахунок спільних коштів та спільної праці сторін.
З огляду на вказане були відсутніми підстави для задоволення всіх вимог ОСОБА_1 , що стосуються спірного об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 .
Стосовно належної ОСОБА_2 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , то суд з Державного акту вбачає, що вона була набута ним у власність, хоч і під час шлюбу, проте внаслідок приватизації, на підставі рішення органу місцевого самоврядування, тому не могла бути об'єктом спільної сумісної власності сторін. А отже, вимога ОСОБА_1 про встановлення порядку користування цією ділянкою також не підлягала до задоволення.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що за час шлюбу сторони набули у спільну сумісну власність наступне майно загальною ринковою вартістю 1 190 563,00 грн., а саме:
1) автомобіль Opel Corsa, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , вартістю 150 522 грн., що наразі проданий ОСОБА_2 ;
2) автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , вартістю 216 681 грн.;
3) автомобіль Mersedes-Benz Vito 111 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , вартістю 185 160 грн., що наразі проданий ОСОБА_2 ;
4) земельну ділянку площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 638 200 грн.
З огляду на вартість переліченого майна, факт відчуження ОСОБА_2 двох автомобілів, суд вірно вважав, що позивачем за зустрічним позовом обрано правильний спосіб поділу спільного майна подружжя сторін, а саме:
1) визнати за ним право власності на 2/5 частини земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , що відповідатиме 255 280 грн.;
2) рахувати за ним вартість проданого вже автомобіля Opel Corsa, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , вартістю 150 522,00 грн.;
3) рахувати за ним вартість проданого вже автомобіля Mersedes-Benz Vito 111 CDI, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , вартістю 185 160 грн.;
4) залишити у власності ОСОБА_1 3/5 частин земельної ділянки площею 0,1000 га (рілля), кадастровий номер 3222480400:05:002:5127, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_2 , що відповідатиме 382 920 грн.;
5) залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль Mersedes-Benz B150, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , вартістю 216 681 грн.
З урахуванням викладеного суд прийшов до вірного висновку щодо задоволення зустрічного позову у повному обсязі.
Проте, так як позивачем за первісним позовом було визначено спосіб поділу спільного майна подружжя сторін, що не відповідає обставинам справи, суд відмовив у задоволенні її позову і в цій частині.
Оскільки первісний позов було залишено без задоволення, з огляду на ст.141 ЦПК України суд вірно залишив витрати позивачки за первісним позовом за нею.
У зв'язку із задоволенням зустрічного позову, в порядку ст.141 ЦПК України судом вірно стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 6 678 грн 02 коп. та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 2 942 грн. 10 коп., що підтверджуються наявними у матеріалах справи квитанціями.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 25 серпня 2022 року.
Головуючий:
Судді: