Спарва№ 308/1107/22
06.04.2022 м. Ужгород
Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Бенца К.К., за участю особи відносно якої запроваджено протокол ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород, адміністративні матеріали Ужгородского ВП РУП ГУНП в Закарпатській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 ,
За ч.1 ст. 44-3 КУпАП, -
Згідно cкладеного протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 802980 від 16.01.2022 року вбачається, що 16.01.2022 року близько 12:00 год. ОСОБА_1 в м. Ужгороді по вул. Легоцького, 74, в кафе «Едуард» будучи стажором-барменом обслуговувала осіб, без будь-яких документів про вакцинацію, чим порушила п.3.11 постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 р.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані інспектором Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області за ч.1 статті 44-3 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що вона перебуває на пенсії. В кафе «Едуард» вона не працює. Лише замінила на декілька хвилин свою подружку, яка пішла переодягтися. Жодних осіб вона не обслуговувала, люди зайшли погрітись в приміщення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
У відповідності до положення ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна(умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За положеннями ч.2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого до держання законності.
Згідно норми 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП при розгляді справи суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності (ст.7 КУпАП).
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
У відповідності до ч.2 ст.251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП.
Суд наголошує, що не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Крім того, у справі «Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
У відповідності до роз'яснень, які містяться в ч. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»,- визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини. Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст.44-3 КУпАПнастає у разі порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Диспозиція норми ст.44-3КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні правила щодо карантину людей, в даному випадку визначених Постановою КМУ.
Диспозиції бланкетних норм не встановлюють певних правил поведінки, а передбачають існування інших норм, розміщених навіть в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки), тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті даного правопорушення, обов'язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Із наведеного слідує, що обов'язковими ознаками об'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, є умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності), що свідчать про порушення правил щодо карантину людей, санітарно - гігієнічних , санітарно- протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Працівниками поліції інкримінується ОСОБА_1 порушення Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 р.
Згідно п.п. 11 п. 3 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року у разі встановлення "жовтого" рівня епідемічної небезпеки додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 2-2 цієї постанови, забороняється приймання відвідувачів суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері громадського харчування (барів, ресторанів, кафе тощо), крім діяльності з надання послуг громадського харчування із здійсненням адресної доставки замовлень та замовлень на винос.
Тобто, відповідальність за порушення вимог щодо заборони роботи суб'єктів господарювання, які приймають відвідувачів можуть нести тільки суб'єкти господарювання, оскільки вони здійснюють господарську діяльність.
Юридичний склад адміністративного правопорушення це передбачений нормами права комплекс ознак (елементів), за наявності яких певне протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративний проступок.
Такий комплекс ознак передбачає чотири елементи: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона.
Як вбачається з матеріалів справи, працівниками Ужгородского ВП РУП ГУНП в Закарпатській області не надано доказів того, що ОСОБА_1 є відповідальною особою суб'єкта господарювання, суб'єктом господарювання, а отже й суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання господарська діяльність).
Згідно з ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники, господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Частиною два цієї статті передбачено, що суб'єктами господарювання є:
1)господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2)громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Відповідно до позиції на думку Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) в справі «Allen проти Сполученого Королівства» така практика, коли суддя є одночасно і стороною обвинувачення, і представником судової влади чинить негативний вплив на неупередженість судів; практичну реалізацію принципу рівності сторін і змагальності.
Таким чином, вказане рішення ЄСПЛ стосується всіх посадових осіб, які складають протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, а потім направляють на розгляд до суду відповідно до вимог КУпАП.
Суд в своїх прецедентних рішеннях зазначив, що практичність та ефективність гарантій при тлумаченні та застосуванні положень Конвенції стосується і права, закріпленого в статті 6 пункту 2 Конвенції - презумпції невинуватості (справи «Allen проти Сполученого Королівства», рішення від 12 липня 2013 року п.п.92-93, «Allenet de Ribemont проти Франції», рішення від 10 лютого 1995 року, п. 35).
Відповідальність за порушення зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення карантинних обмежень може нести виключно спеціальний суб'єкт - фізична особа, що здійснює господарську діяльність та зареєстрована як підприємець, або посадова особа суб'єкта господарювання юридичної особи.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (n.146) ЄСПЛ встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Також відповідно до положень Рішення ЄСПЛ від 20.09.2016 у справі «Карелін проти Росії» збір судом доказів на підтвердження винуватості особи за відсутністю сторони обвинувачення у справах про адміністративне правопорушення свідчить про порушення права особи на неупереджений судовий розгляд.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази ( документи ) на підтвердження того, що ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання та несе адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, порушення яких їй інкримінують.
Отже, приймаючи наведені обставини, беручи до уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що саме ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання та здійснює підприємницьку діяльність в закладі кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою АДРЕСА_2 тому в розумінні ч.1 ст.44-3 КУпАП, не є суб'єктом вказаного правопорушення.
Відповідно до ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
У відповідності до п.4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 р. № 23- рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені вище положення закону вказують на те, що уповноважені особи на складання протоколу зобов'язані збирати докази, при виявленні адміністративного правопорушення за яке відповідає суб'єкт господарювання, поліцейські мають можливість здійснити фіксування правопорушення, збір доказів відповідно ст. 251 КУпАП та встановивши, яка саме особа здійснює господарську діяльність за допомогою Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та викликавши відповідальну особу для дачі пояснень, встановити наявність порушення.
Разом з тим, належних та допустимих доказів щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення суду не надано.
Виходячи з вищезазначеного, суддя вважає, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 802980 від 16.01.2022 не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 44-3 КУпАП.
Як вказано у справах «Малофеева проти Pocії» рішення від 30 травня 2013 року заява № 36673/04) та «Карелін проти Pocії» заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року) Європейського суду з прав людини, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Відповідно до ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події адміністративного правопорушення.
Виходячи із вищезазначеного, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суддя прийшов до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, в зв'язку з чим вважаю за можливе до цих правовідносин застосувати статтю 247 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 245, 252, 268, 280, 283-285, 287-289, 291, п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч1. ст. 44-3 КпАП України закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч 1. ст. 44-3 КУпАП.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Закарпатського Апеляційного суду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца