ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.08.2022Справа № 910/12821/20
За позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Житомиргаз»
до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
про розірвання договору
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Гарашко Т.В
Представники сторін
від позивача - Довгалюк Р.О.;
від відповідача - Голець Г.В.
У серпні 2020 року Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Житомиргаз» (далі - АТ «Житомиргаз», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - НАК «Нафтогаз України», відповідач) про розірвання договору оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 №14/1289/04 (далі - Договір оренди) з 13.07.2020 включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Договір оренди припинив свою дію з 13.07.2020 у зв'язку із заявою позивача про його припинення, поданою відповідно до положень пункту 10.5 Договору оренди. Поряд з тим відповідачем факт припинення договору не визнається.
Відповідач позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що позивач продовжує користується орендованим майном, а тому Договір оренди вважається діючим та продовженим на новий строк. Відповідач зазначав, що позивач не звертався до нього з пропозицією про зміну чи розірвання Договору оренди, а тому правові підстави для розірвання останнього з посиланням на статтю 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) відсутні.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2021, позов задоволено частково та Договір оренди розірвано з 16.07.2020 включно.
Вказані судові рішення першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що судами, з урахуванням обставин встановлених при розгляді іншої справи №910/15494/18, був встановлений факт продовження Договору оренди до 15.07.2020, а тому взявши до уваги положення пункту 10.5 Договору оренди та заяву позивача від 03.08.2020 №100007.2-Сл-9425-0820 про небажання продовжувати дію Договору, суди дійшли висновку про наявність підстав для розірвання договору з 16.07.2020 включно.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що експлуатація газорозподільної системи та її об'єктів здійснюється не в інтересах позивача, а в інтересах споживачів природного газу (саме для забезпечення розподілу природного газу споживачам, які підключені) доводи відповідача про обов'язок позивача припинити газопостачання даним газопроводом та здійснити його консервацію з метою недопущення виникнення на ньому аварійних та надзвичайних ситуацій є безпідставними.
Постановою Верховного Суду від 13.01.2022 вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані, а справа передана на новий розгляд. Постанова касаційного суду мотивована тим, що судами належним чином не було перевірено усі доводи сторін та неповно встановлено обставини, які підлягали встановленню у спірних правовідносинах.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що:
- встановленню підлягають обставини щодо припинення/продовження дії договору оренди та, відповідно, обставини щодо відповідності/невідповідності дій сторін положенням умов Договору оренди, зокрема, і відповідача в частині дій щодо непідписання акта приймання-передачі орендованого майна та додаткової угоди про припинення дії договору;
- при вирішенні спору по суті необхідно враховувати, що фактичне припинення прав та обов'язків сторін за таким договором також впливає на можливість здійснення АТ «Житомиргаз» ліцензованої діяльності з розподілу природного газу споживачам Житомирської області, а тому під час вирішення спору судам належало вирішувати спір керуючись також вимогами спеціального законодавства;
- у контексті спірних правовідносин судам у вирішенні даного спору належить встановити обставини щодо наявності/відсутності урегульованих правовідносин між сторонами з приводу використання підвідного газопроводу який є предметом договору оренди відповідно до вимог пункту 2 розділу ІІІ Кодексу ГРМ. Зокрема, щодо наявності/відсутності договірних відносин між сторонами за договором на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів від 11.01.2018 №50/12/07/18 з протоколом розбіжностей, а також надати оцінку висновкам Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), викладеним у Акті перевірки дотримання АТ «Житомиргаз» вимог законодавства та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу від 09.04.2021 №199 (далі - Акт перевірки № 199).
У наданих суду поясненнях з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 позивач вказав, що:
- він вважає, що взаємовідносини між ним та відповідачем, стосовно технічного обслуговування спірного газопроводу, який є предметом оренди за Договором оренди, на даний час є врегульованими шляхом укладення відповідно до частини 7 статті 181 ГК України договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів від 11.01.2018 № 50/12/07/18 (далі - Договір на експлуатацію) з протоколом розбіжностей, оскільки ці розбіжності між сторонами не були врегульовані судовим рішенням;
- позивач користується спірним газопроводом на підставі Договору на експлуатацію, що підтверджується і висновком НКРЕКП, викладеним у Акті перевірки № 199.
Відповідачем також були надані пояснення з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 13.01.2022, у яких відповідач зазначив, що:
- Договір оренди є належною правовою підставою для здійснення АТ «Житомиргаз» ліцензованої діяльності та законною підставою для користування газопроводом, власником якого є відповідач;
- Договір на експлуатацію між сторонами укладено не було;
- крім того, спір щодо укладання договору на експлуатацію не стосується спірного газопроводу, оскільки у переліку майна, згідно з додатком № 1 до Договору на експлуатацію, спірний газопровід до с. Гулянка Коростенського району Житомирської області був відсутній;
- експлуатація спірного газопроводу не може бути предметом договору на експлуатацію, оскільки є предметом оренди за діючим на даний час Договором оренди;
- фактичне припинення прав та обов'язків сторін за Договором оренди впливає на можливість здійснення АТ «Житомиргаз» ліцензованої діяльності з розподілу природного газу споживачам Житомирської області.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов, а представник відповідача підтримав свої заперечення проти позову з вище викладених мотивів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні докази та оцінивши їх у сукупності, суд
Відповідач є власником підвідного газопроводу до с. Гулянка Коростенського району Житомирської області загальною довжиною 13190,00 м (далі - Спірний газопровід). Ця обставина сторонами не оспорюється і визнається, а у суду відсутні обґрунтовані підстави вважати її недостовірною.
01.10.2004 року між НАК «Нафтогаз України» (Орендодавець) та АТ «Житомиргаз» (Орендар) укладено Договір оренди, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведено у додатку, вартість якого визначена згідно з актом про оцінку вартості основних засобів і становить 3351952,82 грн. Майно передається в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Житомирської області та отримання на цій основі прибутку.
Додатком до Договору оренди передбачений перелік окремого індивідуально визначеного майна, що передається в оренду АТ «Житомиргаз», яким і є Спірний газопровід.
Відповідно до пункту 2.1 Договору оренди Орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.
Факт передачі предмету Договору оренди (Спірного газопроводу) в оренду 01.10.2004 визнається сторонами, іншого судом також не встановлено.
Пунктом 2.4 Договору оренди визначено, що у разі припинення дії цього Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю. Орендар повертає майно Орендодавцю аналогічно порядку, встановленому цим Договором при передачі майна Орендодавцю. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна.
Обов'язок зі складання акта приймання-передачі майна покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні Договору (пункт 2.5 Договору оренди).
Згідно з пунктом 10.1 Договору оренди останній укладений строком на 360 днів, що діє з 01.10.2004 до 25.09.2005 включно.
За умовами пункту 10.5 Договору оренди у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або його зміну після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.02.2019, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 10.09.2019, у справі № 910/15494/18 (за позовом АТ «Житомиргаз» до НАК «Нафтогаз України» про визнання Договору оренди припиненим) встановлено, що, враховуючи неодноразове продовження строку його дії, у зв'язку з відсутністю заяв сторін про його припинення, поданих у визначений п. 10.5 Договору строк, Договір оренди пролонговувався наступним чином з 26.09.2005 по 20.09.2006, з 21.09.2006 по 15.09.2007, з 16.09.2007 по 09.09.2008, з 10.09.2008 по 04.09.2009, з 05.09.2009 по 30.08.2010, з 31.08.2010 по 25.08.2011, з 19.08.2011 по 12.08.2012, з 13.08.2012 по 07.08.2013, з 08.08.2013 по 02.08.2014, з 01.08.2014 по 26.07.2015, з 27.07.2015 по 20.07.2016, з 21.07.2017 до 25.07.2018, з 26.07.2018 до 20.07.2019 включно.
Ці обставини відповідно до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не підлягають додатковому доказуванню.
Враховуючи положення пункту 10.1 Договору оренди (за відсутності заяв сторін про його припинення) дію останнього було продовжено з 21.07.2019 до 15.07.2020 включно.
03.08.2020 АТ «Житомиргаз» звернулося до відповідача із заявою №100007.2-Сл-9425-0820 про припинення дії Договору оренди, у якій зазначило, що беручи до уваги зміст пункту 10.5 цього Договору, він припинив дію з 13.07.2020 включно і не продовжується (пролонгується на майбутнє, незалежно від моменту отримання цієї заяви). До вказаної заяви позивач також долучив додаткову угоду від 03.08.2020 про припинення Договору оренди та акт приймання-передачі Спірного газопроводу.
Відповідач надав відповідь (лист від 13.08.2020 року № 50/11-456), у якій зазначив, що оскільки АТ «Житомиргаз» продовжує використовувати орендоване майно для проведення своєї виробничої діяльності, такий правочин вважається діючим та продовженим на новий строк, у зв'язку з чим підлягають поверненню без підпису акти приймання-передачі і додаткова угода про припинення дії договору.
Підставою для звернення до суду з позовом у даній справі стало те, що позивач вважає дії відповідача щодо непідписання акта приймання-передачі орендованого майна та додаткової угоди про припинення дії договору неправомірними. На думку позивача такі дії відповідача є зловживанням своїм правом, яке полягає у невиконанні положень пункту 2.4 Договору оренди.
Відповідач вважає, що позаяк позивач як орендар фактично не повернув орендоване майно орендодавцю та продовжив користування ним, то Договір оренди є діючим та продовженим на новий строк.
Даючи оцінку правомірності діям відповідача щодо непідписання акта приймання-передачі орендованого майна та додаткової угоди про припинення дії договору, судом враховано наступне.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами першою, шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
ГК України не встановлює спеціального правила щодо моменту укладення договору оренду, тому застосовуються приписи ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Отже, з системного аналізу вказаних норм ЦК України та ГК України вбачається, що договір вважається укладеним з моменту передачі об'єкта оренди орендареві.
Статтею 764 ЦК України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Частиною другою статті 291 ГК України, зокрема встановлено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною першою статті 785 ЦК України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з частиною четвертою статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, наведене у статті 764 ЦК України та частині четвертій статті 284 ГК України, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов'язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України встановлено, що одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Оцінюючи справжність наміру позивача на припинення правовідносин за Договором оренди, та досліджуючи правомірність відмови відповідача припинити ці правовідносини (відмову від підписання додаткової угоди від 03.08.2020 про припинення Договору оренди та акта приймання-передачі на повернення власнику Спірного газопроводу за Договором оренди), зважаючи на добросовісність дій сторін, судом враховано наступне.
Частиною 1 статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Згідно зі статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
Предметом Договору оренди є окреме індивідуально визначене майно, а саме -Спірний газопровід, який відповідно до змісту пункту 1.1 цього Договору передається в оренду позивачу з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Житомирської області та отримання на цій основі прибутку.
АТ «Житомиргаз» є оператором газорозподільної системи на території Житомирської області.
Відповідно до пункт 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем (затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 № 2494, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824; далі - Кодекс ГРМ) оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
Законом України «Про ринок природного газу» визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб'єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 статті 1).
У силу вимог статті 37 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи:
- відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах;
- провадить діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, що видається Регулятором;
- забезпечує здійснення покладених на нього цим Законом функцій за рахунок своїх фінансових, матеріально-технічних, людських та інших ресурсів.
Згідно з даними Антимонопольного комітету України, узагальненими у Зведеному переліку суб'єктів природних монополій, що розміщений на офіційному сайті Антимонопольного комітету України, позивач є природним монополістом на ринку розподілу та транспортування природного газу.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про природні монополії» до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема: транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами.
Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.
Виходячи з предмету Договору оренди, позивач, діяльність якого безпосередньо стосується експлуатації трубопроводів, відноситься до суб'єктів правового регулювання відносин у галузі трубопровідного транспорту, визначених статтею 5 Закону України «Про трубопровідний транспорт».
Частиною першою статті 10 Закону України «Про природні монополії» передбачено ряд обов'язків суб'єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.
Відповідно до частини 2 статті 10 цього Закону суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до цього Закону, або до заміни їх іншими товарами, не однаковими за споживчими характеристиками.
Статтею 7 Закону України «Про природні монополії» передбачено, що діяльність суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, а також діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону.
Відповідно до пункту 1.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу (затверджені постановою НКРЕКП від 16.02.2017 №201: далі - Ліцензійні умови) ці Ліцензійні умови є обов'язковими для суб'єктів господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які провадять або мають намір провадити господарську діяльність з розподілу природного газу (далі - господарська діяльність з розподілу природного газу, ліцензована діяльність).
Пунктом 1.3 Ліцензійних умов передбачено, що:
- газорозподільна система ліцензіата - об'єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата (у тому числі на праві господарського відання, користування, експлуатації, управління на підставі договору управління активами, укладеного з Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів) та знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності;
- засіб провадження діяльності - газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності здобувача ліцензії/ліцензіата (у тому числі на праві господарського відання, користування, експлуатації, управління на підставі договору управління активами, укладеного з Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів), якою здійснюється розподіл природного газу;
- місце провадження господарської діяльності - територія адміністративно-територіальної одиниці (область, район, місто, село тощо), де знаходиться газорозподільна система ліцензіата, до якої підключено не менше 50000 точок приєднання суб'єктів ринку природного газу, щодо якої НКРЕКП прийнято рішення про надання права ліцензіату в її межах здійснювати господарську діяльність з розподілу природного газу. Вимога щодо кількості точок приєднання розповсюджується на суб'єктів господарювання, які мають намір отримати ліцензію з розподілу природного газу.
Отже, правовою підставою здійснення ліцензованої діяльності для оператора газорозподільної системи є наявність документів, що підтверджують перебування на законних підставах у власності чи користуванні здобувача ліцензії об'єктів газорозподільної системи, зокрема і Спірного газопроводу.
Крім того, частинами 4, 5 статті 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт» визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб'єктів, яким передано в управління об'єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації.
Таким чином, законодавцем передбачено вимогу щодо обов'язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об'єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так і промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.
З пояснень відповідача, які визнаються позивачем, вбачається, що через Спірний газопровід отримують природний газ три населенні пункти: село Гулянка, село Бондарівка, село Горщик. Спірний газопровід до села Гулянка Коростенського району Житомирської області є безальтернативним засобом переміщення природного газу до вказаних населених пунктів.
Як свідчать матеріали справи, 14.08.2020 Філія «ЦМГС» НАК «Нафтогаз України» направила до ТОВ «Оператор ГТС України» запит щодо звернень від AT «Житомиргаз» за період липень - серпень 2020 року на адресу ТОВ «Оператор ГТС України» з приводу припинення транспортування обсягів природного газу чи їх суттєвого зменшення, згідно вимог пункту 12 глави 1 розділу XI Кодексу ГТС, по об'єктам газорозподільних систем, власником яких є відповідач, зокрема і щодо Спірного газопроводу (т.1, а.с. 113).
Листом від 02.09.2020 №ТОВВИХ-20-9998 ТОВ «Оператор ГТС України» повідомив Філію «ЦМГС» НАК «Нафтогаз України» про те, що відповідне звернення з приводу припинення транспортування обсягів природного газу чи їх суттєвого зменшення від AT «Житомиргаз» не надходило (т.1, а.с. 114).
З наведеного вбачається, що AT «Житомиргаз» продовжував використовувати Спірний газопровід, власником якого є відповідач, для здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу та отримання прибутку.
Відтак, з матеріалів справи вбачається та не заперечується самим позивачем, що орендоване майно - Спірний газопровід використовувався і продовжує використовуватися АТ «Житомиргаз» як оператором газорозподільної системи у процесі здійснення ліцензованої діяльності з розподілу природного газу, з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Житомирської області.
Не заперечуючи факт експлуатації Спірного газопроводу, позивач вважає, що взаємовідносини між ним та відповідачем, стосовно технічного обслуговування Спірного газопроводу, на даний час є врегульованими Договором на експлуатацію, який позивач вважає укладеним разом із протоколом розбіжностей.
Відповідач заперечує факт укладання з позивачем Договору на експлуатацію.
Досліджуючи обставину чи був укладений Договір на експлуатацію судом встановлено наступне.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17 викладена правова позиція, згідно з якою свобода сторін спору в укладенні договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору (статті 6, 627 ЦК України).
Пунктом 2 розділу ІІІ «Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи» Кодексу ГРС передбачено що власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є Операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов'язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному Оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу).
Як убачається із пояснень сторін, матеріалів справи, а також обставин встановлених судами при розгляді господарської справи № 906/107/18 (за позовом НАК «Нафтогаз України» до АТ «Житомиргаз» про визнання Договору на експлуатацію укладеним у редакції наданій НАК «Нафтогаз України»):
- на виконання рішення правління НАК «Нафтогаз України» від 12.05.2016 Філією «ЦМГС» НАК «Нафтогаз України» був розроблений та направлений листом від 11.01.2018 №50/12-28 АТ «Житомиргаз» проект Договору на експлуатацію в двох примірниках, з метою його укладення;
- цей проект Договору у пунктах 1.1, 1.2 передбачав, що предметом цього Договору є надання АТ «Житомиргаз» у експлуатацію для використання в процесі здійснення діяльності з розподілу природного газу на платній основі належних Власнику (НАК «Нафтогаз України») об'єктів газорозподільних систем (перелік яких зазначається в додатку № 1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною), які підключені (приєднані) безпосередньо до мереж оператора газотранспортної системи або газовидобувного підприємства, чи до газорозподільних мереж АТ «Житомиргаз», перебувають в зоні його ліцензованої діяльності та використовується для забезпечення розподілу природного газу споживачам;
- перелік майна, згідно з додатком 1 до Договору на експлуатацію, був наступний: «Підвідний газопровід до с. Федорівка», «Підвідний газопровід до с. Івашківка», «Підвідний газопровід до котельні Білилівської загальноосвітньої школи», «Підвідний газопровід до с. Немиренці», «Газопроводи в с. Ужачин», «Газопроводи мікрорайону Чолівка в м. Коростень Житомирської області», «Газопровід від ГРС с. Бабичівка до ГГРП смт. Червоноармійськ». Таким чином, у вказаному переліку був відсутній Спірний газопровід;
- 29.01.2018 на адресу Філії «ЦМГС» НАК «Нафтогаз України» від АТ Житомиргаз» надійшов лист від 23.01.2018 №Zh007.2-JIB-882-O118 з Договором на експлуатацію, підписаний та скріплений печаткою з протоколом розбіжностей до нього;
- серед істотних змін до проекту Договору на експлуатацію, отриманого від НАК «Нафтогаз України», АТ «Житомиргаз» у протоколі розбіжностей запропонувало додати до переліку майна, що передається останньому, і Спірний газопровід;
- НАК «Нафтогаз України», не погоджуючись із пропозиціями АТ «Житомиргаз», запропонованими у протоколі розбіжностей, у березні 2018 року звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом про укладення договору в редакції НАК «Нафтогаз України»;
- тобто НАК «Нафтогаз України» у 20-денний строк з дня отримання протоколу розбіжностей передала спір на вирішення суду згідно з вимогами частини 7 статті 181 ГК України;
- ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.03.2018 у справі №906/107/18 було відкрито провадження з розгляду зазначеного спору;
- рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.06.2018, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.09.2018, у справі №906/107/18 у вказаному позові відмовлено у зв'язку з тим, що, на думку суду, визнання укладеним спірного договору, обов'язковість укладення якого не передбачена законом, суперечить загальним засадам цивільного законодавства про свободу договору та не ґрунтується на вимогах законодавства;
- постановою Верховного Суду від 16.07.2019 вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі №906/107/18 скасовані, а ця справа була направлена на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області;
- під час нового розгляду справи № 906/107/18 НАК «Нафтогаз України» подала заяву про відмову від позову, зважаючи на зміни у законодавстві, а саме прийняття нової редакції статті 181 ГК України, яка не містить вимоги щодо складання протоколу розбіжностей та порядку їх судового врегулювання;
- ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.08.2020, залишеною без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2020, у справі №906/107/18 прийнято відмову НАК «Нафтогаз України» від позову про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об'єктів укладеним, а провадження у справі №906/107/18 закрито.
Статтею 181 ГК України (в редакції, що діяла до 16.08.2020), яка регулювала порядок укладання господарських договорів, було передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
З встановленого вище вбачається, що відповідач не погодився із запропонованим позивачем протоколом розбіжностей до проекту Договору на експлуатацію, та в установлений на той момент строк передав спір щодо істотних умов на вирішення суду.
За таких обставин Договір на експлуатацію із урахуванням протоколу розбіжностей не можна вважати укладеним, оскільки сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, і НАК «Нафтогаз України» передав спір в установлений законом строк на вирішення суду, тобто такий договір підлягав укладенню в судовому порядку.
Відповідно до статті 187 ГК України (укладання господарських договорів за рішенням суду) спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
16.08.2020 набрав чинності Закон України № 738-IX від 19.06.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів», відповідно до якого стаття 181 ГК України викладена у новій редакції, згідно з якою господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Отже, на момент закриття провадження у справі №906/107/18 чинне законодавства України не передбачало порядок автоматичного укладання господарського договору при недосягненні згоди між сторонами щодо усіх істотних умов, якщо спір щодо цих істотних умов не передано на вирішення суду.
Натомість, статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частин 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно із частиною 1 статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Статтею 646 ЦК України передбачено, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Відтак, сторонами не було погоджено усіх істотних умов Договору на експлуатацію, оскільки AT «Житомиргаз» виклав у протоколі розбіжностей зовсім інший варіант договору.
Враховуючи наведені законодавчі зміни до статті 181 ГК України, факт відмови НАК «Нафтогаз України» від позову у справі № 906/107/18 не призвів до автоматичного укладання Договору на експлуатацію в редакції запропонованих АТ «Житомиргаз» у протоколі розбіжностей до цього Договору.
При цьому, суд роз'яснює позивачу, що з огляду на законодавчо визначений обов'язок позивача як оператора ГРС на укладення з відповідачем як власником газової мережі (Спірного газопроводу) одного з чотирьох договорів, що передбачені пунктом 2 розділу ІІІ «Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи» Кодексу ГРС, він не позбавлений права звернутися в порядку статті 187 ГК України до суду з відповідним позовом про укладення одного з чотирьох зазначених вище договорів. При цьому, враховуючи зазначені в цій статті положення днем укладення такого договору буде вважатися день набрання чинності рішенням суду, якщо цим рішенням суду не буде визначено інше.
Тобто, у такому випадку усі розбіжності щодо істотних умов повинні бути вирішенні в судовому порядку при розгляді спору про укладення договору, укладення якого є обов'язковим на підставі закону.
Підсумовуючи викладене, судом встановлено, що Договір на експлуатацію на час вирішення вказаного спору про розірвання Договору оренди укладено не було.
Судом також враховано, що у матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження факту виконання між сторонами умов вказаного Договору на експлуатацію, починаючи із 2018 року по теперішній час.
Щодо посилань позивача на Акт перевірки № 199, у якому (на сторінках 122-123) НКРЕКП вважає що Договір на експлуатацію з огляду на положення частини 7 статті 181 ГК України, є укладеним, то суд зазначає, що вказаний орган не наділений повноваженнями визнавати укладеними договори в тій чи іншій редакції, і крім того цей висновок НКРЕКП суперечить матеріалам справи, і зроблений без урахування змін до цієї статті внесеними згідно із Законом України № 738-IX від 19.06.2020, про що вказано вище.
Судом також відхиляються посилання позивача на лист НАК «Нафтогаз України» №14.6-901/1.3-22 від 04.05.2022 за підписом члена правління Владислава Воловика, у якому ця особа зазначає про відсутність договірних відносин між позивачем та відповідачем, оскільки викладена у ньому інформація суперечить матеріалам справи, вимогам Закону та поясненням сторін.
Враховуючи вищевказані вимоги загального та спеціального Закону, суд дійшов висновку, що Договір оренди для позивача є законною підставою користування Спірним газопроводом з метою розподілу природного газу.
Матеріали справи не містять доказів наявності іншого укладеного між сторонами договору, який би встановлював правомірність володіння та користування (експлуатації) на законних підставах позивачем Спірного газопроводу.
Судом також встановлено, що позивач у встановлений пунктом 5.6 Договору оренди строк, орендоване майно відповідачу не повернув та продовжує його використовувати для здійснення своєї господарської діяльності з розподілу природного газу та отримання прибутку.
Оскільки орендар не повернув орендоване майно орендодавцю та продовжив користування ним, відповідач, враховуючи положення статті 764 ЦК України, обґрунтовано вважає Договір оренди діючим та продовженим на новий строк.
За встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що розірвання Договору оренди суперечить приписам статті 10 Закону України «Про природні монополії», оскільки такі дії призводять або можуть призвести до неможливості здійснення ліцензійної діяльності на території, де знаходиться газорозподільна система відповідача, зокрема Спірний газопровід. У випадку розірвання Договору оренди у позивача зникнуть правові підстави для користування Спірним газопроводом відповідача. Такі дії можуть призвести до припинення розподілу природного газу до села Гулянка, села Бондарівка, села Горщик, які отримують природний газ через Спірний газопровід.
Згідно з статтею 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до частин 1, 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем, у супереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, належними засобами доказування не доведено суду своїх позовних вимог, та обставин, які є підставами для розірвання договору в судовому порядку, а також не спростовано обставин на які посилається відповідач на обґрунтування своїх заперечень на позов.
Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, усних та письмових поясненнях, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 316 ГПК України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 26.08.2022.
Суддя Р.Б. Сташків