ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.08.2022Справа № 910/19787/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма"
до Державної казначейської служби України
про стягнення 129760,66 грн.
без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної казначейської служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язати вчинити певні дії.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Також даною ухвалою суду задоволено заяву позивача про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» невиплаченої вартості втраченого обладнання у розмірі 1863,00 Євро, що на момент валютування операції становило 60 249,42 грн. та трьох процентів річних у розмірі 1530,96 Євро, що на дату виплати еквівалентно 49 511,24 грн., та 20 000,00 грн. немайнової шкоди.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що до Казначейства пакет документів по виконанню наказу суду № 910/10399/18 надійшов 09.06.2020 та грошові кошти у розмірі 1751121,23 грн. у межах бюджетних призначень перераховані позивачу 13.07.2021, у зв'язку з чим рішення суду виконано в повному обсязі. Також відповідач вважає неправомірним нарахування позивачем трьох процентів річних у розмірі 1530,96 євро, оскільки виконання наказу здійснювалося відповідно до пунктів 35- 40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників безпосередньо за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030, тобто за рахунок коштів державного бюджету, а не за рахунок коштів державного органу.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про стягнення 1002116,20 євро збитків, що складаються з реальних збитків та упущеної вигоди, та 1000000,00 грн моральної шкоди.
Справа розглядалися судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2019 у справі № 910/10399/18 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача майнову шкоду у розмірі 73090,00 євро та 38715,00 грн моральної шкоди, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2019 у справі №910/10399/18 змінено та викладено його резолютивну частину у наступній редакції: "1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задовольнити частково. 2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" вартість втраченого обладнання у розмірі 56000,00 євро та моральну шкоду у розмірі 38715,00 грн. 3. У задоволенні решти позову відмовити повністю".
Постановою Верховного Суду від 03.09.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі № 910/10399/18 скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача вартість втраченого обладнання у сумі 56000,00 євро, що на дату подання позовної заяви еквівалентно 1 751 121,23 грн., в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 23.06.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020 у справі № 910/10399/18 скасовано в частині відмови у стягненні майнової шкоди у розмірі 17090,00 євро, упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн і передано справу в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі № 910/10399/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача вартість втраченого обладнання у розмірі 17090,00 євро, що еквівалентно 553457,63 грн, в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
17.03.2020 Господарський суд міста Києва видав наказ про примусове виконання рішення суду у справі від 18.12.2019 № 910/10399/18.
15.05.2020 позивачем подано до Головного управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області заяву про виконання судового рішення у справі № 910/10399/18 про стягнення за рахунків коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віма» вартості втраченого обладнання у сумі 56000,00 євро.
У відповіді від 05.06.2020 № 4-49-10/2278 на вказаний лист Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області повідомило, що направило відповідний наказ Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/10399/18 до Державної казначейської служби України для виконання.
13.07.2021 Державна казначейська служба України перерахувала на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/10399/18 грошові кошти в розмірі 1751121,23 грн.
З огляду на те, що виплата еквіваленту присудженої до стягнення у справі № 910/10399/18 суми 56000,00 євро здійснена відповідачем не за курсом євро до гривні станом на дату виконання рішення, позивач звернувся до відповідача з відповідною претензію від 29.07.2021 року.
У відповідь на дану претензію відповідач листом від 13.08.2021 № 5-06-06/16953 повідомив, що в резолютивній частині рішення суду від 18.12.2019 у справі № 910/10399/18 зазначено про стягнення вартості втраченого обладнання у сумі 56000,00 євро, що станом на дату подання позовної заяви становить 1751121,23 грн., а відтак рішення суду є виконаним у повному обсязі.
У той же час відповідно до ч.4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
У підпункті 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Державною казначейською службою України. Зазначені рішення передаються до Державної казначейської служби України для виконання.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Підпунктом 5 пункту 4 вказаного Положення визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Порядок безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам встановлено у пунктах 35-40 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 на виконання пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України.
Пунктом 3 Порядку виконання рішень визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Державної казначейської служби України у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Згідно з пунктом 38 вказаного Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задоволено частково, стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача вартість втраченого обладнання у сумі 56000,00 євро, що на дату подання позовної заяви еквівалентно 1 751 121,23 грн., в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Положеннями статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.
Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Із матеріалів справи убачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі № 910/10399/18 визначено суму стягнення в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день подання позовної заяви. Тобто, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом визначено стягнення суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України.
Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, Державна казначейська служба України на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/10399/18 перерахувала 13.07.2021 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" грошові кошти в розмірі 1751121,23 грн.
Дійсно, дана сума визначена в резолютивній частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі № 910/10399/18 як еквівалент вартості втраченого обладнання у сумі 56000,00 євро в національній валюті України станом на дату подання позовної заяви.
У той же час, визначаючи характер грошового зобов'язання, судом у рішенні від 18.12.2019 у справі № 910/10399/18 визначено стягнення суми саме в іноземній валюті - 56000,00 євро, у зв'язку з чим суд вважає обґрунтованими доводи позивача про невиконання відповідачем рішення суду в повному обсязі шляхом виплати еквіваленту вартості втраченого обладнання станом на день подання позовної заяви.
Із даних веб-сайту https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=13.07.2021&period=daily курс євро до гривні станом на 13.07.2021 становив 32,3459 грн., у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню 1862,65 євро (60249,17 грн.), а саме за розрахунком: 56000 євро х 32,3459 грн. = 1811370,40 грн., з якої підлягає вирахуванню сплачена сума в розмірі 1751121,23 грн.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (аналогічний висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 19.06.2018 у справі № 646/14523/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року в справі № 339/400/16-ц (провадження № 61-14114св19) зазначено, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду. У рішенні суду визнано грошові зобов'язання держави, визначено їх розмір; ці зобов'язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню. Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Встановивши, що відповідачем прострочено грошове зобов'язання по виплаті позивачу присудженого за рішенням суду відшкодування вартості втраченого обладнання, суд дійшов висновку про виникнення у позивача права на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначено, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
За арифметичним перерахунком суду з відповідача підлягає стягненню за період з 16.08.2020 по 12.07.2021 три проценти річних у розмірі 1 521,77 євро. Суд зауважує, що при здійснені позивачем розрахунку останнім не враховано, що положення статті 253 ЦК України, за якими перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Крім того, день фактичної оплати боргу не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
За положеннями ч. 2 ст. 2, ст. 170 ЦК України кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов'язки.
Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади - Державну казначейську службу України.
При цьому, відповідно до вимог процесуального законодавства резолютивна частина рішення не повинна містити відомостей щодо органу, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Аналогічний правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16.
Щодо позовних вимог про стягнення 20 000,00 грн. немайнової шкоди, завданої неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку з виконання судового рішення, суд дійшов висновку про наступне.
За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, відшкодовується на підставі статті 1174 цього Кодексу.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, ці норми не заперечують обов'язкової наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
Як стверджує позивач, через неналежне виконання відповідачем свого обов'язку позивач не мав змоги в повній мірі скористатися своїми коштами, оскільки позивач міг використати ці кошти як активи, вкласти їх у бізнес або виплачувати заробітну плату робітникам.
Разом із цим, позивачем належними та допустимими доказами не доведено завдання йому немайнової шкоди та не обґрунтовано визначення її розміру в сумі 20000 грн.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.
Позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
Оскільки жодних належних та допустимих доказів позивачем на підтвердження заявленої вимоги про стягнення 20000 грн. немайнової шкоди позивачем не надано, суд дійшов висновку в задоволенні відповідної вимоги відмовити.
При цьому судом враховано, що відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статі 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма" (88005, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Минайська,15, кв.32; ідентифікаційний код 30624063) 1862 (одну тисячу вісімсот шістдесят дві) євро 65 євроцентів різниці невиплаченої вартості втраченого обладнання, 1 521 (одну тисячу п'ятсот двадцять одну) євро 77 євроцентів трьох процентів річних, а також 2263 (дві тисячі двісті шістдесят три) грн. 62 коп. витрат зі сплати судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.В. Полякова