ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.08.2022Справа № 910/2053/22
За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Суддя Мандичев Д.В.
секретар судового засідання Судак С.С.
Представники учасників:
від боржника - Колос Ю.В.,
від ГУ ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - Мудренко Д.Ю.,
керуючий реструктуризацією - Карасюк О.В.
ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) звернулась до суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність в порядку Книги четвертої Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до статті 113 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
Ухвалою Господарського суд міста Києва від 18.02.2022 заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято та призначено підготовче засідання на 16.03.2022.
Водночас, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб.
Відповідно до положень статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 запроваджено невідкладні заходи для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах воєнного стану. Зокрема, пунктом 2 вказаного рішення зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів рекомендовано оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Згідно з Указом Президента України "Про продовження дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14.03.2022, затвердженого Законом України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
За наведених обставин призначене на 16.03.2022 судове засідання з розгляду справи № 910/2053/22 не відбулося з об'єктивних причин, що не залежать від суду.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 13.04.2022 призначено розгляд справи у підготовчому засіданні на 08.06.2022.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.06.2022 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ). Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за номером 68791 від 08.06.2022р. Призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) арбітражного керуючого Карасюка Олександра Володимировича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого від 01.02.2018 № 1846). Визначено дату проведення попереднього судового засідання на 22.08.2022 р.
15.06.2022 до Господарського суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_2 з грошовими вимогами до боржника на суму 34 962,00 грн.
21.06.2022 до суду надійшло повідомлення по справі від ІНФОРМАЦІЯ_1 .
21.06.2022 до Господарського суду м. Києва надійшов звіт керуючого реструктуризацією про результати розгляду вимог кредиторів до боржника.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.06.2022 прийнято заяву ОСОБА_2 про визнання кредитором боржника на суму 34 962,00 грн., розгляд якої відбудеться у попередньому засіданні 22.08.2022.
01.07.2022 до суду надійшов поточний звіт керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Карасюка О.В.
01.07.2022 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС з грошовими вимогами до боржника на суму 38 888,74 грн.
06.07.2022 до суду надійшов звіт керуючого реструктуризацією про результати проведеної інвентаризації майна боржника.
06.07.2022 до Господарського суду м. Києва надійшли доповнення керуючого реструктуризацією до звіту про результати розгляду заявлених кредиторських вимог до боржника.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.07.2022 прийнято заяву Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання кредитором боржника на суму 38 888,74 грн., розгляд якої відбудеться у попередньому засіданні 22.08.2022.
03.08.2022 до суду надійшов поточний звіт керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Карасюка О.В.
05.08.2022 до Господарського суду м. Києва надійшов звіт керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларацій боржника.
У судове засідання, призначене на 22.08.2022, з'явилися представники учасників провадження у справі та заявленого кредитора.
У відповідності до ч. 1 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства подання кредиторами вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
Відповідно до ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені в грошових одиницях і заявлені до господарського суду в порядку, встановленому цією статтею. Копії відповідних заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 47 Кодексу України з процедур банкрутства у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу України з процедур банкрутства в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов'язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутись не пізніше 14 днів з дня постановленої ухвали; дата засідання господарського суду, яке має відбутись не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Статтею 133 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Вимоги кредиторів за зобов'язаннями боржника, забезпеченими заставою майна фізичної особи, задовольняються за рахунок такого майна.
Кошти, отримані від продажу майна банкрута, що є предметом забезпечення, після покриття витрат, пов'язаних з утриманням, збереженням та продажем цього майна, та сплати додаткової винагороди арбітражного керуючого відповідно до положень статті 30 цього Кодексу використовуються виключно для задоволення вимог кредитора за зобов'язаннями, які таке майно забезпечує.
Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами;
3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Так, за наслідками дослідження заяв кредиторів з грошовими вимогами до боржника, визнанню кредитором фізичної особи ОСОБА_1 підлягає:
ОСОБА_2
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про визнання його грошових вимог на суму 30 000,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначає, що 02.12.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір позики грошових коштів, згідно умов якого ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн., які остання зобов'язалася повернути до 02.01.2022.
На підтвердження факту укладання договору позики та передачі грошових коштів у сумі 30 000,00 грн. ОСОБА_1 власноручно написала 02.12.2021 розписку.
В обумовлені договорами позики грошових коштів строки ОСОБА_1 запозичені грошові кошти не повернула, чим порушила договірний обов'язок з повернення 30 000,00 грн., що зумовило звернення ОСОБА_2 із даною заявою до суду.
Арбітражним керуючим вимоги ОСОБА_2 визнані у повному обсязі.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України.
Правовідносини, що виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 регулюються приписами параграфом 1 Глави 71 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За викладеною в постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 740/2904/17-ц правовою позицією договір позики, укладений у письмовій формі, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа № 6-63цс13), 2 липня 2014 року (справа № 6-79цс14), 11 листопада 2015 року (справа № 6-1967цс15).
Крім того, наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про невиконання боржником свого обов'язку, в тому числі і щодо повернення боргу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.02.2011 у справі №6-2573св10. Якщо кредитор відмовляється повернути боргову розписку або видати свою розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на те, що сторони умовами договору позики передбачили порядок повернення позики в загальній сумі 30 000,00 грн. у строк до 02.01.2022, доказів повернення позики до суду ОСОБА_1 не надано, суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов'язання за вказаним договором позики настав.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).
ОСОБА_1 доказів, які би підтверджували оплату заборгованості перед ОСОБА_2 суду не надано, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 щодо наявності заборгованості в розмірі 30 000,00 грн. є обґрунтованими та документально підтвердженими.
Дотримуючись вищенаведених норм процесуального та матеріального права, беручи до уваги той факт, що кредиторські вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, документально підтвердженими, боржником не спростованими, суд дійшов висновку про визнання ОСОБА_2 кредитором боржника на суму 10 000,00 грн. з віднесенням до другої черги задоволення.
Поряд з вищеописаною заборгованістю, визнанню також підлягають судові витрати кредитора у розмірі 4 962,00 грн. сплаченого судового збору.
Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС
Податковий орган звернувся до господарського суду із заявою про визнання кредитором боржника на суму 38 888,74 грн.
В обґрунтування заявлених вимог Головне управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС зазначає, що у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 38 888,74 грн.
Згідно з детальним розрахунком заборгованості, наданим контролюючим органом, вона виникла відповідно до нарахувань єдиного внеску № 10171669/ev від 19.04.2018 на суму 2 457,18 грн., № 3990174/ev від 02.05.2018 на суму 8 448,00 грн., № 10193812/ev від 19.07.2018 на суму 2 457,18 грн., № 10216865/ev від 19.10.2018 на суму 2 457,18 грн., № 1470890/ev від 21.01.2019 на суму 2 457,18 грн., № 4389309/ev 19.04.2019 на суму 2 754,18 грн., № 5868020/ev від 19.07.2019 на суму 2 754,18 грн., № 7353388/ev від 21.10.2019 на суму 2 754,18 грн., № 1468556/ev від 20.01.2020 на суму 2 754,18 грн., № 2964103/ev від 21.04.2020 на суму 2 078,12 грн., № 4463567/ev від 20.07.2020 на суму 1 039,06 грн., № 5935096/ev від 19.10.2020 на суму 3 178,12 грн. та № 23888/ev від 19.01.2021 на суму 3 300,00 грн.
Дослідивши звіт керуючого реструктуризацією про результати розгляду заявлених вимог до боржника, в якому останньою та арбітражним керуючим заявлені вимог податкового органу відхилені у повному обсязі, судом встановлено наступне.
14.05.2019 Головне управління ДФС України склало вимогу про сплату боргу зі сплати єдиного соціального внеску № Ф-275319-17 у розмірі 21 030,90 грн., нарахованих протягом періоду від 19.04.2018 до 19.04.2019.
Зазначена вимога податкового органу обґрунтована тим, що ОСОБА_1 має статус адвоката (має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2831/10; перебуває на обліку як платник податків у ДПІ Шевченківського району м. Києва, що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 28.02.2006 № 16106), займається незалежною професійною діяльністю та є само зайнятою особою, а отже є платником ЄСВ відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2019 по справі № 640/12252/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-275319-17. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.
Скасовуючи вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-275319-17, адміністративний суд виходив із наступного.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Аналізуючи вищенаведене, адміністративний суд прийшов до висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Згідно довідки від 04.07.2019 вих. № 46 (у матеріалах справи № 640/12252/19) ОСОБА_1 працює на посаді юриста у ТОВ «Адвокатська компанія «Станицький, Санін та партнери» з 01.08.2012 року по теперішній час.
Таким чином, позивач реалізовував своє право на заняття адвокатською діяльністю не як самозайнята особа, а як найманий працівник у ТОВ «Адвокатська компанія «Станицький, Санін та партнери», а його роботодавець щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за найманого працівника ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою форми ОК-7, виданою Пенсійним фондом України (Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Індивідуальні відомості про застраховану особу).
Відповідно до цього, адміністративним судом зазначено, що оскаржувана податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 року №Ф-275319-17, базується на однобокому трактуванні і застосуванні відповідних норм законодавства, причому на такому, яке здійснено не на користь платника податків і зборів.
Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.
Із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, заявлена Головним управлінням ДПС у м. Києві, як відокремленим підрозділом ДПС кредиторська заборгованість у розмірі 21 030,90 грн. зі сплати єдиного соціального внеску, нарахована за період з 19.04.2018 по 19.04.2019, судом відхиляється, оскільки необгрунтованість заявленої вимоги встановлена рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2019 по справі № 640/12252/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019.
Стосовно заявленої заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 17 857,84 грн. за період з 19.07.2019 по 19.01.2021 суд зазначає наступне.
Згідно з відомостями, зазначеними у трудовій книжці боржника, ОСОБА_1 з 01.08.2012 по 05.10.2021 працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Станицький, Санін та партнери», тобто мала статут найманого працівника у період, за який контролюючим органом нараховано заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску.
Отже, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» ОСОБА_1 є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску боржником у вказаний період як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли вона була найманим працівником, а не самозайнятою особою.
Згідно із пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши вказану заяву із кредиторськими вимогами до боржника та заперечення керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Карасюка О.В., суд приходить до висновку про відмову Головному управлінню ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС у визнанні кредитором ОСОБА_1 на суму 38 888,74 грн.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне закінчити попереднє засідання.
Керуючись ст. ст. 45, 122 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 232, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Визнати кредитором у справі № 910/2053/22 по відношенню до фізичної особи ОСОБА_1 :
- ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 34 962,00 грн., з яких 4 962,00 грн. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 30 000,00 грн. - вимоги другої черги.
2. Зобов'язати керуючого реструктуризацією сформувати реєстр вимог кредиторів, оформлений відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства.
3. Визначити дату проведення зборів кредиторів боржника: 01.09.2022.
4. Керуючому реструктуризацією боржника строк до 19.09.2022 подати до Господарського суду м. Києва план реструктуризації боргів боржника.
5. Визначити дату проведення судового засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі на 03.10.22 о 12:50 год. Засідання відбудеться у приміщені господарського суду м. Києва в залі судових засідань № 5 (корпус Б).
6. Відмовити Головному управлінню ДПС у м. Києві, як відокремленому підрозділу ДПС у визнанні кредитором боржника на суму 38 888,74 грн.
7. Копію ухвали направити учасникам провадження у справі та керуючому реструктуризацією.
Ухвала набирає законної сили в порядку ч.ч. 4, 5 ст.9 Кодексу України з процедур банкрутства та може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє провадження у справі про банкрутство.
Повний текст ухвали складено 25.08.2022
Суддя Д.В. Мандичев