25 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/7382/21 пров. № А/857/4077/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 січня 2022 року, прийняте суддею Чепенюк О.В. у місті Тернополі, у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 15.07.2017 року до 29.09.2021 року; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум коштів за період з 15.07.2017 року до 29.09.2021 року, виходячи із середньоденного грошового забезпечення позивача.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 січня 2022 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати належних йому на день виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 коштів за період з 15.07.2017 року до 29.09.2021 року в сумі 4000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2017 року №146 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Розрахунок з позивачем проведено лише 29.09.2021 року на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року в справі №500/2439/21, що свідчить про те, що повний розрахунок відповідач провів несвоєчасно.
Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку.
Загальний розмір належних позивачеві станом на 14.07.2017 року виплат складав 5888,99 грн, з яких грошове забезпечення у розмірі 3994,33 грн становить 67,83% від загальної суми, а виплачена на виконання судового рішення індексація грошового забезпечення у сумі 1894,66 грн - 32,17%.
З огляду на вказане співвідношення, розрахункова сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку складає 143322,12 грн (32,17% від 445514,82 грн), що також становитиме для відповідача надмірний тягар. У порівнянні із сумою виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення (1894,66 грн) вищевказану розраховану суму середнього грошового забезпечення (143322,12 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона більш, ніж у 75 разів перевищує суму такої індексації.
Відтак, виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язання відповідача виплатити на його користь 4000,00 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач, виходячи із принципу пропорційності вважає належним і достатнім способом захисту його порушених прав стягнення на його користь 14332,20 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Просить змінити рішення суду, вказавши у абзаці 3 резолютивної частини оскаржуваного рішення замість суми 4000 грн. суму 14332, 20 грн.
Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2017 року №146 (по стройовій частині) капітана ОСОБА_1 , начальника відділення зберігання продовольства та майна, призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 13.06.2017 року №111 на посаду начальника продовольчої служби тилу НОМЕР_4 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади, вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби в м.Коломия Івано-Франківської області, Військова частина НОМЕР_2 Військова частина польова пошта НОМЕР_3 .
Також наказом визначено з 14.07.2017 року виключити ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).
При цьому на дату виключення позивача зі списків особового складу частини відповідачем не виплачено ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року в справі №500/2439/21, яке набрало законної сили 06.07.2021 року, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.07.2017 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 14.07.2017 року
29.09.2021 року Військовою частиною НОМЕР_1 перераховано на картковий рахунок дружини позивача індексацію грошового забезпечення в розмірі 1894,66 грн, що підтверджується довідкою КБ Приватбанк (а.с.13).
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа №120/3857/19-а).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення 29.09.2021 року - поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати індексації при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року в справі № 340/1146/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року в справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року в справі за провадженням №6-113цс16, і дійшла висновку, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалено постанову від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, в якій сформовано наступний правовий висновок: Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, чинним законодавством та усталеною судовою практикою не визначено єдино правильного механізму зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із врахуванням вищевказаних критеріїв.
Відповідно до п.94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних НБ України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Також у справі № 806/2473/18 Верховним Судом застосовано підхід, яким враховано істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Застосування даного підходу у спірних правовідносинах призведе до зменшення суми, визначеної судом першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним розрахунок суду першої інстанції щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку належить виплатити позивачу.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку №100).
Днем виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення є 14.07.2017 року. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є травень 2017 року (31 календарний день) та червень 2017 року (30 календарних днів).
Судом встановлено, що відповідно до довідки від 21.12.2021 року №2492, наданої Військовою частиною НОМЕР_1 , грошове забезпечення позивача за два повних місяці військової служби перед звільненням (травень 2017 року та червень 2017 року) становило 17681,60 грн (8840,80 грн за травень 2017 року та 8840,80 грн за червень 2017 року) (а.с.54).
Середньоденне грошове забезпечення станом на день виключення позивача зі списків особового складу військової частин складає 289,86 грн (17681,60 грн : 61 день).
З огляду на період затримки розрахунку з 15.07.2017 року (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 29.09.2021 року, який склав 1537 календарних днів, розрахункова сума середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде становити 445514,82 грн (1537 днів. х 289,86 грн).
Як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2021 року №2492, на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини - 14.07.2017 року загальна сума нарахованого грошового забезпечення склала 3994,33 грн (а.с.54).
Сума виплаченої позивачу індексації на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду №500/2439/21 від 04.06.2021 року становить 1894,66 грн, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.13).
Отже, загальний розмір належних позивачеві станом на 14.07.2017 року виплат складав 5888,99 грн, з яких грошове забезпечення у розмірі 3994,33 грн становить 67,83% від загальної суми, а виплачена на виконання судового рішення індексація грошового забезпечення у сумі 1894,66 грн - 32,17%.
З огляду на вказане співвідношення, розрахункова сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку складає 143322,12 грн (32,17% від 445514,82 грн), що також становитиме для відповідача надмірний тягар. У порівнянні із сумою виплаченої позивачу індексації грошового забезпечення (1894,66 грн) вищевказану розраховану суму середнього грошового забезпечення (143322,12 грн) не можна вважати співмірною, оскільки вона більш, ніж у 75 разів перевищує суму такої індексації.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що загальна сума нарахованого грошового забезпечення станом на 14.0.2017 року (3994,33 грн) є незначною у порівняні з виплаченою сумою індексації (1894,66 грн).
Таким чином, в межах спірних правовідносин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних при звільненні коштів відповідатиме сумі 4000 грн.
Апелянт не наводить жодного обрахунку, який на його думку, відповідає принципу пропорційності, є співмірним та справедливим, лише зазначає, що належним і достатнім способом захисту його порушених прав є стягнення на його користь суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 14332,20 грн.
Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 січня 2022 року в справі № 500/7382/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 25.08.2022 року.