Справа № 320/8711/20 Суддя першої інстанції: Лапій С.М.
25 серпня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Степанюка А.Г.,
суддів - Бужак Н.П., Кобаля М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - Відповідач, ГУ ПФ у Київській області), в якому просила:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФ у Київській області від 27.07.2020 №104750002615 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати ГУ ПФ у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 18.08.2020.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18.01.2022 позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ у Київській області від 27.07.2020 №104750002615 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;
- зобов'язано ГУ ПФ у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.08.2020.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявність у Позивача статусу особи, яка постійно проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, свідчить про існування в останнього права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку. До того ж, як підкреслив суд першої інстанції, факт проживання ОСОБА_1 на території посиленого радіоекологічного контролю з 1988 по 1993 рік підтверджується наявними у матеріалах справи документами. Окремо суд зауважив, що право на призначення пенсії Позивач отримав з 19.08.2020, а не з 18.08.2020.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свою позицію обґрунтовує тим, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали в зазначених зонах з моменту аварії до 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Підкреслює, що надані Позивачем документи не дають можливості встановити факт проживання чи роботи станом на 01.01.1993 в зоні посиленого радіоекологічного контролю 4 і більше років, адже згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 працювала в «Бамтопнельстрой тоннельный отряд» з 23.06.1987 по 28.05.1989, що знаходився на території колишньої російської РСР.
Після усунення визначених в ухвалі від 21.02.2022 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2022 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано справу з суду першої інстанції, яка передана судді-доповідачу 01.08.2022.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2022 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги ГУ ПФ у Київській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з такого.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10), є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986/93 роках, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 15.05.1993 (категорія 4), виданого Київською обласною державною адміністрацією (а.с. 27).
Крім того, відповідно до довідки виконавчого комітету Ставищенської селищної ради від 28.08.2020 №2001/6 ОСОБА_1 була зареєстрована з 14.12.1988 і фактично проживала по 28.05.1989 у селищі Ставище згідно свідчень сусідів від 21.08.2020 (а.с. 79-80). Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано у селищі Ставище Київської області (а.с. 56-58).
Матеріали справи свідчать, що 22.07.2020 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФ у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Водночас, рішенням від 27.07.2020 №104750002615 Позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», адже згідно довідки виконавчого комітету Ставищенської селищної ради від 01.07.2020 №1387/6 ОСОБА_1 проживала в селищі Ставище з 04.12.1988, відповідно до записів в трудовій книжці остання працювала в «Бамтопнельстрой тоннельный отряд» з 23.06.1987 по 28.05.1989, що знаходився на території колишньої російської РСР, а відтак оскільки інших документів, що підтверджують місце проживання або факт роботи у зоні посиленого радіоекологічного Позивачем не надано, то підстави для призначення пенсії згідно заяви ОСОБА_1 відсутні (а.с. 62-63).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 46 Конституції України, ст. ст. 9, 11, 14, 15, 55, 65 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон про ЧАЕС), ст. 26, 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон про ЗДПС), Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (далі - Порядок №501), Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), суд першої інстанції з урахуванням ряду правових позицій Верховного Суду дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, оскільки наявність посвідчення особи, яка постійно проживає або працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю, вказує на набуття особою права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, однак з дати досягнення особою визначеного законодавством віку.
З таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.
Положеннями ч. 3 ст. 15 Закону про ЧАЕС передбачено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Статтею 11 вказаного Закону на час видачі Позивачу посвідчення 15.05.1993 було закріплено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження та відселені із зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які тимчасово працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років на території зони безумовного (обов'язкового) відселення, за умови, що їх було направлено в цю зону за розпорядженнями міністерств, відомств, виконавчих комітетів обласних Рад народних депутатів.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать діти, у яких доза опромінення щитовидної залози перевищує рівні, встановлені Міністерством охорони здоров'я України.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 55 Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, згідно примітки до вказаної частини статті 55 Закону щодо 2 років - початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Приписи ч. ч. 1, 3, 4 ст. 65 Закону про ЧАЕС визначають, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Дітям, які не досягли повноліття, посвідчення видаються на загальних підставах та вручаються батькам.
Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок №501, який був чинний на моменту видачі Позивачу посвідчення у 1993 році, визначав правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 2 цього Порядку було передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 796-12 (у редакції від 19 грудня 1991 р. із змінами і доповненнями від 1 липня 1992 р.), іншими актами законодавства України.
Відповідно до п. 6 Порядку №501 громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Із змісту п. 10 Порядку №501 випливає, що видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання. Умовою видачі громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, є довідка встановленого зразка (додаток N 7).
Відповідно до абз. 9 пп. 5 п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Судовою колегією враховується, що на підставі аналізу неведених вище норм Верховний Суд у постановах від 02.11.2018 у справі №398/3389/16-а(2-а/398/186/16), від 11.12.2018 у справі №750/4895/17, від 18.03.2020 у справі № 381/5143/16-а, від 23.03.2020 у справі № 287/79/17-а, від 30.09.2020 у справі № 572/1921/17, від 15.01.2021 у справі № 520/7846/17, від 22.06.2022 у справі № 362/1209/17, зробив висновок, що єдиним документом, що підтверджує статус особи, потерпілої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
З урахуванням цієї практики Верховного Суду судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що за правилами ст. 14 Закону до 4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що видача Позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживав або постійно працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) вказує на те, що останній постійно проживав або постійно працював чи постійно навчався на території цієї зони не менше чотирьох років станом на 01.01.1993 року. Водночас, таке посвідчення за відсутності інших документів, не підтверджує факт постійного проживання або постійної роботи особи на території зони посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії до 31.07.1986.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем до заяви про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку до ГУ ПФ у Київській області було додано: копію трудової книжки (а.с. 73-78), копію посвідчення громадянки, яка постійно проживала або постійно працювала на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986/93 роках (а.с. 81), довідку виконавчого комітету Ставищенської селищної ради від 01.07.2020 №1386/6, яка у матеріалах справи відсутня. Натомість, до позовної заяви додані довідка виконавчого комітету Ставищенської селищної ради від 28.08.2020 №2001/6 та акту від 21.08.2020, які до ГУ ПФ у Київській області не подавалися, адже спірне у цій справі рішення прийнято Відповідачем 27.07.2020.
Крім іншого, із змісту указаних вище документів випливає, що з моменту аварії та станом на 31.07.1986 ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю не проживала та не працювала, а тому, як вірно підкреслено Апелянтом, не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 2 роки, оскільки її постійне проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю розпочалося 14.12.1988, що підтверджується як відомостями довідки від 28.08.2020 №2001/6 та паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 . За таких обставин у спірних правовідносинах зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 3 роки проживання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 572/245/17.
У розрізі наведеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що у розумінні згаданих вище положень абз. 9 пп. 5 п. 2.1 Порядку №22-1 посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування, є достатніми документи для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону про ЗДПС особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Матеріали справи свідчать, що момент звернення до ГУ ПФ у Київській області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку з 18.08.2020 вік ОСОБА_1 складав 54 роки та 6 місяців. Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується період постійного проживання та постійної роботи Позивача на території зони посиленого радіоекологічного контролю загалом протягом 26 років та 17 днів (з 14.12.1988 по 31.12.2014), то останній з урахуванням наведених вище висновків суду апеляційної інстанції набуде право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років після досягнення 55 років.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на те, що встановлення Позивачу 4 категорії осіб, які потерпілі внаслідок Чорнобильської катастрофи, за відсутності інших підтверджуючих не свідчить про факт постійного проживання або постійної роботи особи на території зони посиленого радіоекологічного контролю з моменту аварії до 31.07.1986, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Київського окружного адміністративного суду про обґрунтованість позовних вимог, а тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Степанюк
Судді Н.П. Бужак
М.І. Кобаль
Повний текст постанови складено та підписано 25 серпня 2022 року.