Справа № 580/5448/21 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
25 серпня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Епель О.В.,
Лічевецького І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправним та скасувати п. 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2021 №29 «Про результати проведення службового розслідування та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника командира автомобільного батальйону підвозу пального капітана ОСОБА_1 (під час виконання обов'язків командира 2-ої автомобільної роти військової частини НОМЕР_2 ) у вигляді накладення дисциплінарного стягнення «попередження про неповну службову відповідність» та притягнення до повної матеріальної відповідальності у розмірі 150175 грн. 80 коп.
Позов обґрунтовано тим, що матеріали службового розслідування не містять доказів завдання безпосередньо позивачем шкоди, вчинення ним протиправної поведінки або його прямої вини. Також позивачем зазначено, що відповідачем порушено строк проведення службового розслідування, з урахуванням строку його продовження.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п.1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2021 №29 «Про результати проведення службового розслідування та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності» в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності заступника командира автомобільного батальйону підвозу пального капітана ОСОБА_1 (під час виконання обов'язків командира 2-ої автомобільної роти військової частини НОМЕР_2 ) у вигляді накладення дисциплінарного стягнення «попередження про неповну службову відповідність» та притягнення до повної матеріальної відповідальності у розмірі 150175 грн. 80 коп.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким провадження у справі - закрити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не вжив визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, так як згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_3 №661 від 24.12.2020 року, відповідачем відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №6 від 07.12.2020 року, була створена комісія для проведення позапланової інвентаризації автомобільних базових шасі технічних засобів служби пально-мастильних матеріалів.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що матеріали службового розслідування містять достатню кількість доказів, того, що саме протиправні дії ОСОБА_1 вираженні у формі бездіяльності, яка полягає у не виконанні покладених обов'язків військової служби, що і стало причиною завдання державі в особі військової частини НОМЕР_1 матеріальної шкоди.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 24.12.2020 №661, наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2021 №9 «Про призначення службового розслідування по факту завдання збитків державі в розмірі 4850248,59 грн.», від 15.01.2021 №20 «Про призначення комісії для проведення службового розслідування», від 28.01.2021 №47 «Про продовження строків службового розслідування», проведено службове розслідування за фактом завдання збитків державі в розмірі 4850247,59 грн.
Результати вказаного службового розслідування оформлені актом службового розслідування від 04.03.2021, у якому зазначено, що згідно з наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 (військова частина НОМЕР_2 ) по стройовій частині від 15.02.2017, виданого на підставі наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.12.2017 №16, старший лейтенант ОСОБА_1 призначений на посаду командира 2 автомобільної роти військової частини польова пошта НОМЕР_4 (військова частина НОМЕР_2 ).
При цьому, під час прийому і здачі посади командира 2 автомобільної роти військової частини польова пошта НОМЕР_4 , у розділі IV «Наявність і стан озброєння, боєприпасів, техніки, пального та інших матеріальних запасів» внесено відомості про те, що техніка та озброєння відповідно до облікових даних служб військової частини в наявності, знаходиться у боєздатному стані, укомплектованість техніки та озброєння відповідає технічній документації на кожен зразок.
Однак, під час проведення службового розслідування комісією перевірено фактичний стан техніки та комплектність, за результатами якого складено акти технічного стану на кожну одиницю техніки, незадовільний стан автомобільної техніки підтверджено, виявлено розкомплектування техніки на суму 150175 грн. 80 коп., тобто заподіяно пряму дійсну шкоду позивачем військовій частині НОМЕР_1 .
Крім того зазначено, що вина заступника командира автомобільного батальйону підвозу пального капітана ОСОБА_1 (під час виконання обов'язків командира 2 автомобільної роти військової частини НОМЕР_2 ) виявляється у формі недбалості до виконання своїх посадових обов'язків щодо керування ротним господарством, організації збереження ввіреної військової техніки переданої під звіт, перевірки її стану у визначені строки, організації обліку наявності, руху і якісного (технічного) стану військового майна в підрозділі, обліку технічного стану, комплектності і напрацювання озброєння і техніки в підрозділі.
На підставі вищезазначених обставин наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2021 №29 «Про результати проведення службового розслідування та притягнення винних до дисциплінарної відповідальності» притягнуто до дисциплінарної відповідальності заступника командира автомобільного батальйону підвозу пального капітана ОСОБА_1 (під час виконання обов'язків командира 2-ої автомобільної роти військової частини НОМЕР_2 ) у вигляді накладення дисциплінарного стягнення «попередження про неповну службову відповідність» та притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі 150175 грн. 80 коп.
Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що порушує права позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що саме протиправні дії позивача призвели до нестачі матеріальних цінностей, а військовою частиною НОМЕР_1 не зазначено наявність причинового зв'язку між протиправною поведінкою позивача та завданою прямою дійсною шкодою державі, та у акті службового розслідування не встановлено, що позивач допустив протиправну поведінку, відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У силу вимог частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, притягнення військовослужбовців Збройних Сил України до дисциплінарної відповідальності за невиконання (неналежного виконання) своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку регулюються Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, який затверджено Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - надалі Дисциплінарний статут).
Відповідно до вимог п.п. 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Пунктом 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Положеннями п.45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
У той же час, загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (надалі також - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст. 16 Статуту).
Положеннями ст.ст. 26, 27 Статуту визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Загальні підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіяні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативно правовими актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 №243/95-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення №243/95).
Відповідно до п. 2 Положення №243/95 відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами. До нього належать: всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, паливно-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне та інше майно, а також кошти.
У випадках, передбачених пунктом 14 цього Положення, відшкодування військовослужбовцем і призваним на збори військовозобов'язаним прямої дійсної шкоди, заподіяної державі, здійснюється у кратному співвідношенні до вартості майна.
Згідно з п. 3 вказаного Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.
Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.
Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
Залежно від того, навмисно чи з необережності заподіяно шкоду, а також з урахуванням суспільної небезпечності дії (бездіяльності) винної особи та обставин, за яких заподіяно шкоду, і вартості майна до військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних застосовується повна або обмежена матеріальна відповідальність (п. 8 Положення № 243/95).
Пунктом 13 Положення №243/95 визначено, що військовослужбовці несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди заподіяної з їх вини державі у разі недостачі майна переданого їм під звіт для зберігання, використання чи іншої мети.
Згідно з пунктами 16-18 Положення № 243/95 розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України.
Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами.
У разі виявлення нестачі майна, термін експлуатації якого на день ревізії (перевірки) або інвентаризації закінчився, або у разі неможливості встановити час його втрати відшкодування заподіяної шкоди провадиться в розмірі 25 відсотків, а для госпрозрахункових підприємств, організацій та установ - у розмірі 50 відсотків первинної вартості майна, якого не вистачає (з урахуванням коефіцієнта кратності).
Суму стягнень за втрачене майно може бути зменшено командиром (начальником) військової частини за письмовим дозволом вищого за підлеглістю командира (начальника), а у випадках, передбачених законодавством України - судом, залежно від обставин, за яких заподіяно шкоду, ступеня вини та матеріального стану винної особи, за винятком випадків заподіяння шкоди злочинними діями, вчиненими в особистих корисливих цілях.
Командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.
У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Розслідування не проводиться, якщо причини, розмір шкоди та винних осіб встановлено в ході ревізії (перевірки), інвентаризації, дізнання, попереднього слідства або судом.
За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п'ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.
Розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності.
Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту.
Відповідно до пункту 19 Положення № 243/95 розслідуванням повинно бути встановлено: в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка; якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду; вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено; умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду; чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків; ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами; умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки.
При цьому, згідно з п. 37 Положення №243/95 матеріальна відповідальність не настає у випадках: коли заподіяна шкода є наслідком дії непереборної сили; невстановлення винної особи; смерті винної особи; коли шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника, або виправданого в конкретних умовах службового ризику, або правомірних дій.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до матеріальної відповідальності може бути притягнено військовослужбовця, у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Отже, необхідно встановити вину в діях саме того військовослужбовця, що притягується до матеріальної відповідальності.
До того ж, Положення №243/95 регламентують чіткі строки проведення розслідування, тому у випадку порушення вимог Положення №243/95 щодо дотримання строків, встановлених для проведення розслідування щодо встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб, зазначене впливає на правомірність порядку притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків.
З матеріалів справи вбачається, що під час проведення службового розслідування встановлено розукомплектування військової техніки на суму 150175 грн. 80 коп., тобто заподіяно пряму дійсну шкоду військовій частині НОМЕР_1 , про що зазначено у акті службового розслідування від 04.03.2021.
Так, за правилами положень пункту V Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2000 №748 позапланова інвентаризація військового майна проводиться обов'язково у разі: приймання (здачі) посади матеріально відповідальними особами; передачі, перепідпорядкування, переходу військової частини на матеріально- технічне забезпечення в іншій військовій частині, розформування військової частини; відчуження військового майна, його передачі в оренду (щодо майна, яке відчужується або передається); установлення фактів зловживань службовим становищем, інших службових порушень, крадіжок або зіпсуття майна, а також за рішенням органу досудового розслідування, прокурора або суду; виникнення катастрофи, аварії, пожежі або стихійного лиха.
Однак, всупереч вищезазначеним вимогам Положення відповідачем не було проведено інвентаризацію військового майна з метою проведення переходу військової частини на матеріально-технічне забезпечення в іншій військовій частині (розформування військової частини) або з метою встановлення фактів зловживань службовим становищем, інших службових порушень, крадіжок або зіпсуття майна, відповідно не було створено саме інвентаризаційної комісії - робочої групи, до якої повинні входити працівники військової частини саме з відповідним досвідом роботи у сфері організації ведення військового (корабельного) господарства і обліку військового майна.
При цьому, у матеріалах справи містяться пояснення членів комісії з переоцінки (оцінки) військового майна, які призначені наказом військової частини НОМЕР_1 від 15.01.2021 №20 «Про призначення комісії для проведення службового розслідування», згідно яких члени ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 вказали, що на підставі саме вказівок голови комісії з проведення службового розслідування вказувались відомості вартості автомобільних частин та спецобладнання, їх вартість визначена невірно, без проведення незалежної оцінки, а розмір шкоди повинен визначатись інвентаризаційною комісією за ринковими цінами, коефіцієнт технічного зносу не застосовувався, а голова комісія вимагав зазначення якомога більшої їх вартості та надав зразок відомості вартості автомобільних запчастин.
Надану до суду апеляційної інстанції копію Наказу №6 від 07.12.2020 «Про проведення позапланової інвентаризації автомобільних базових шасі технічних засобів служби пально-мастильних матеріалів», яким зобов'язувалось з 08.12.2020 голові інвентаризизаційних комісій спільно з представниками комісії вищого штабу, організувати проведення інвентаризації автомобільних базових шасі техінічних засобів служби пально-мастильних матеріалів військової частини, колегія суддів оцінює критично, так як матеріали справи не містять даних, що така інвентаризація проводилась та за наслідками якої у законний спосіб було об'єктивно визначено збитки і вартість майна, тобто шкоду, заподіяну позивачем внаслідок сумлінного виконання своїх обов'язків.
Посилання апелянта на необхідність витребовування судом апеляційної інстанції необхідні докази для повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанцій не було надано документів або матеріалів, які б свідчили про проведення інвентаризації.
При цьому, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що саме протиправні дії ОСОБА_1 призвели по нестачі матеріальних цінностей, та військовою частиною НОМЕР_1 не зазначено наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою саме позивача і завданою прямою дійсною шкодою державі в особі військової частини НОМЕР_1 на суму 150175 грн.
До того ж, судом першої інстанції вірно відмічено, що ні в Акті службового розслідування від 04.03.2021, ні в оскаржуваному наказі не встановлено, що саме позивач допустив умисну протиправну поведінку, яка потягла за собою завдання шкоди (втрату) майна військової частини НОМЕР_1 .
Слід також зазначити, що матеріали справи не містять жодних відомостей про те, що саме з вини відповідача державі було завдано збитки у зв'язку з неналежним виконанням ним службових обов'язків позивачем.
З системного аналізу вимог чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем відповідно до частини другої статті 77 КАС України не доведено вину позивача у нестачі військового майна, як не доведено і завдання позивачем прямої дійсної шкоди, як того вимагають приписи пункту 3 Положення 243/95, не доведено, що поведінка позивача була протиправною та перебувала у причинному зв'язку з настанням шкоди.
Також відповідачем не встановлено форму вини позивача (умисна чи з необережності), від визначення якої відповідно до приписів Положення №243-95 залежить виду матеріальної відповідальності (обмежена, повна чи підвищена).
Крім того, відповідач не навів будь-яких обґрунтувань притягнення позивача до підвищеної матеріальної відповідальності, у той час як Положенням № 243/95 передбачено як підвищену, так повну та обмежену матеріальну відповідальність. І хоча ухвалення відповідного рішення перебуває у площині дискреційних повноважень відповідного командира (начальника), таке рішення повинно бути обґрунтованим і відповідати вимогам закону, а адміністративний суд, у свою чергу, в порядку судового контролю зобов'язаний надати цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.
Така правова позиція щодо розгляду спорів про притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності викладена Верховним Судом у постанові від 25 березня 2020 року у справі № 825/1000/18.
Відтак, оскільки службовим розслідуванням не в повному обсязі встановлені всі фактичні обставини правопорушення, а наявні в матеріалах справи докази не підтверджують вини позивача, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.В. Епель
І.О. Лічевецький