ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
28 червня 2022 року м. Київ № 640/21086/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 13.09.2019 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 11.07.2016.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.11.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.
Відповідач проти позову заперечує про що надав до матеріалів справи письмовий відзив. Посилається на те, що позивач не підтвердив наявність достатнього пільгового стажу належними доказами, внаслідок чого підстав для задоволення позовних вимог відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 19.01.2017 по справі №752/12319/16-а, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28.03.2019, зобов'язано Правобережне ОУПФУ в м. Києві прийняти відповідне рішення по заяві ОСОБА_1 від 11.07.2016 стосовно призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком 2.
З урахуванням вказаного рішення суду, 13.09.2019 Головним управлінням ПФУ в м. Києві прийнято оскаржуване рішення, яким відмовлено у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком 2.
Як вбачається з наданого відповідачем відзиву, суть спору виходить із того, що в уточнюючій довідці від 07.12.2015 №15-вк вказано про працю позивача на посаді «електрозварника ручного зварювання», хоча згідно копій відповідних наказів позивача звільнено, як «електрозварника», тобто без приставки «ручного зварювання».
Крім цього, відповідач посилається на те, що позивачем не надано доказів того, що Будівельне управління Державного управління справами перейменовано в Будівельне управління Державного управління справами Адміністрації президента України.
Не погоджуючись із правомірністю рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Ідентична за змістом норма міститься в пункті «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», який також є чинним.
У той же час, Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Відповідно до підпункту «б» пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року№ 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Водночас Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Згідно із частиною першою статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Суд бере до уваги, що у рішенні від 23 січня 2020 року Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Згідно із статтею 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
З огляду на вищенаведене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже станом на дату звернення з заявою про призначення пенсії мав 55 повних років, а отже умова щодо досягнення загального віку на рівні 50 років позивачем дотримана.
Під час розгляду справи дана обставина відповідачем не заперечувалась.
Таким чином, спірним є пільговий стаж на рівні 12 років 6 місяців.
Достатність загального трудового стажу відповідачем також не заперечується.
Відповідно до п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.
Відповідно до Списку №2 виробництв, робіт, професій і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 №10, та Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994, пільгове пенсійне забезпечення надається, зокрема, за такими посадами: 1010300а-19906 / 11.5а - Електрозварювальники ручного зварювання.
Як підтверджується записами №5, 12, 14 трудової книжки позивача, з 15.06.1981 p. по 21.08.1992 p., з 18.11.1993 p. по 30.06.2001 p. та з 02.07.2001 p. по 17.11.2003 p. позивач працював за професією електрозварник ручного зварювання, що передбачена Списком № 2.
При цьому, згідно запису № 12 трудової книжки позивача, проведена атестація робочого місця електрозварника ручної зварки та підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення (Наказ № 152 від 18.11.1998 p.).
Відповідно до уточнюючої довідки від 07.12.2015 №15-вх, копія якої долучена до матеріалів справи, позивач працював повний робочий день за професією, посадою «електрозварник ручного зварювання» в Управлінні будівництва урядових будинків Управління справами Ради Міністрів УРСР та в Будівельно-монтажному управлінні Управління Справами Ради Міністрів УРСР з 15.06.1981 по 21.08.1992 (11 років 2 місяці 6 днів); з 18.11.1993 по 30.06.2001 (7 років 7 місяців 12 днів), що передбачено списком №2 розділ ХХХІІІ позиція 23200000-19906 Постанови КМУ №162 від 10.03.1994.
Також позивач працював за вказаною професією, посадою в Будівельному управлінні Державного управління Справами в період з 02.07.2001 по 17.11.2003 (2 роки 4 місяці 12 днів), що передбачено списком №2 розділ ХХХІІІ позиція 33, Постанова КМУ №36 від 16.01.2003.
Стосовно доводів відповідача про те, що в уточнюючій довідці від 07.12.2015 №15-вк вказано про працю позивача на посаді «електрозварника ручного зварювання», хоча згідно копій відповідних наказів позивача звільнено, як «електрозварника», суд зазначає, що уточнююча довідка і має на своїй меті більш детально висвітлити характер виконуваних особою робіт та відповідну професію, посаду, які дійсно можуть бути не досить точно вказані в певних наказах по підприємству, що видавались при перебуванні особи в трудових відносинах з також організацією.
При цьому, оскільки позивач не може нести негативні наслідки залежно від дій осіб, що складали накази по підприємству, на переконання суду, пенсійний орган має приймати до уваги суть інформації, що детально вказані в уточнюючій довідці, а не формально підходити но зазначення професії позивача в наказах, які датовані 1981-2004 роками.
З аналогічних підстав - через надмірний формалізм судом відхиляються доводи відповідача про те, що позивачем не надано документів стосовно перейменування БУ ДУС в БУ ДУС АПУ, адже дана обставина у разі існування обґрунтованого сумніву могла бути перевірена самим ГУ ПФУ.
Під час розгляду справи відповідачем не було спростовано той факт, що БУ ДУС було перейменовано в БУ ДУС АПУ.
Відтак, оскільки трудова книжка і вказана вище уточнююча довідка підтверджують необхідний пільговий стаж позивача, є можливим дійти висновку про необґрунтованість рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах.
Окружний адміністративний суд міста Києва приймає до уваги те, що відповідачем не заперечувалось обставин складення вказаної вище довідки і заповнення трудової книжки уповноваженою особою, внаслідок чого у суту не виникає сумніву в достовірності поданих до матеріалів справи письмових доказів.
До того ж, за змістом ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
При цьому, ст.366 Кримінального кодексу України передбачено відповідальність за службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.
Оскільки на переконання суду, особа, відповідальна за заповнення трудової книжки та довідки від 07.12.2015 достовірно знала або повинна бути знати про зміст наведених статей Закону та Кримінального кодексу України, за відсутності належних доказів що підтверджують зворотне, інформація про пільговий стаж позивача за списком 2, є достовірною, а отже, має бути врахована органом Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу.
Частиною 1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
За змістом с.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічні за змістом положення містяться в п.п.1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, відповідно до яких основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б підтверджували недостовірність інформації, що зазначена в трудовій книжці і в довідці від 07.12.2015, з метою всебічного і повного захисту прав позивача, суд вважає за правильне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу на пільгових умовах.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки коштом приватної особи, яка діяла добросовісно.
Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що принцип «належного урядування» має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу «належного урядування» забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип «належного урядування» підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Відповідно до правової позиції, висловленої ЄСПЛ в Рішенні по Справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04): Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії», п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі», п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», п. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 38).
Частинами 1, 2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Сукупність встановлених під час розгляду справи обставин, з урахуванням сталої судової практики ЄСПЛ, свідчить на користь того, що виключно внаслідок неправомірних та необґрунтованих дій ГУ ПФУ, які полягали у неприйнятті до уваги уточнюючої довідки, позивач відповідно був позбавлений гарантованого права на вільне володіння власним майном, при цьому не вчиняючи жодних протиправних дій по відношенню до Держави.
На переконання суду, вказана помилка ГУ ПФУ має бути виправлена, незважаючи на доводи суб'єкта владних повноважень про недопустимість судового втручання в дискреційні повноваження відповідача, оскільки суд вважає, що в рамках спірних правовідносин відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.
При цьому, суд не вважає за виправдане та правильне застосовувати спосіб захисту порушеного права у формі зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, оскільки позивач в розумінні наведеної вище практики ЄСПЛ має право на справедливі очікування та не має нести будь-яких негативних наслідків у формі втрати часу та коштів під час повторного розгляду документів ГУ ПФУ, оскільки в такому випадку захист порушених прав позивача є ілюзорним, а суд в такому випадку буде сприяти суб'єкту владних повноважень в отриманні вигоди від своїх неправомірних дій.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу позивача, який має значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.09.2019 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 11.07.2016.
4. Стягнути на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В М.КИЄВІ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИУЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя П.О. Григорович