25 серпня 2022 року
м. Чернівці
справа № 716/1668/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Одинака О. О.
суддів: Владичана А.І., Кулянди М.І.,
секретар Тодоряк Г.Д.
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 4 травня 2022 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Стрілець Я.С.
Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
В серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.
Позивачка просила визнати недійсним договір оренди землі від 23 серпня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_2 .
Посилалася на те, що позивачка є власником земельної ділянки площею 2,15 га, яка розташована на території Шубранецької сільської ради Заставнівського району Чернівецької області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Батько відповідача, перебуваючи в родинних відносинах з позивачкою, користуючись довірою та її безпорадним станом внаслідок хвороби, шляхом введення в оману, надав документи, які були підписані позивачкою. При цьому останній розумів, що вона нічого не усвідомлює та прочитати такі документи не зможе.
Згодом, позивачка дізналась, що її земельна ділянка знаходиться в оренді строком на 15 років у відповідача. Просила відповідача повернути вищевказану земельну ділянку законному володільцеві, однак останній відмовився мотивуючи це наявністю договору оренди землі.
Отже, договір оренди землі був вчинений за відсутністю волевиявлення позивачки, поза волею та свідомістю власника земельної ділянки.
Зазначала, що сторонами не було досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору. Строк оренди, умови та порядок виплати орендної плати, проведення нормативно-грошової оцінки землі взагалі не були узгоджені з позивачкою.
Відповідач відповідно до умов договору орендну плату та податок на землю не сплачував.
Вважає, що її обманом змусили підписати оспорюваний договір, оскільки вона не усвідомлювала, що підписує та які наслідки цього.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 4 травня 2022 року в позові відмовлено.
Суд виходив з того, що сторона позивача не довела в судовому засіданні з посиланням на належні та допустимі докази ту обставину, що оспорюваний договір оренди землі підписано під впливом обману. Той факт, що позивачка, добровільно підписавши наданий їй на підпис документ - договір оренди земельної ділянки, не ознайомилася з його змістом, не свідчить про вчинення договору під впливом обману зі сторони відповідача.
Підписуючи оспорюваний договір, позивачка, як особа, яка наділена повною цивільною дієздатністю, знала або ж мала знати його зміст. В свою чергу, обставини, які є наслідком недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін договору не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним.
Виконання договору оренди землі в частині сплати орендної плати підтверджується доказами, які надані стороною відповідача.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Зазначає, що судом першої інстанції не враховано те, що відповідач жодного разу не платив орендну плату відповідно до умов договору оренди землі.
Докази, які надані відповідачем на підтвердження сплати орендної плати не доводять вказану обставину.
Факт важкої хвороби, психоемоційний стан позивачки в день підписання договору було доведено позивачкою належними та допустимими доказами.
Під час укладення договору оренди землі відповідачем було навмисно введено в оману ОСОБА_1 щодо підписання договору.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інший учасник справи відзив на апеляційну скаргу не подавав.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки загальною площею 2,15 га, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 7321589500:02:001:0087, яка розташована на території Шубранецької сільської ради Заставнівського (Чернівецького) району Чернівецької області, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 366254 від 7 жовтня 2010 року (а.с. 23).
23 серпня 2017 року між сторонами укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строком на 15 років, починаючи з моменту його державної реєстрації, за умовами якого сторони погодили розмір орендної плати, терміни розрахунків за договором та інші необхідні умови (а.с.30-32).
Даний договір оренди землі був зареєстрований 6 вересня 2017 року приватним нотаріусом Чернівецького районного нотаріального округу Чернівецької області Бурдейним Ю.І., що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 34).
Як вбачається з довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААВ №401855 від 9 серпня 2021 року ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи (а.с.21-22).
З виписки з історії хвороби вбачається, що протягом 2017-2018 років ОСОБА_1 лікувалася та перенесла ряд хірургічних втручань (а.с. 19-20)
Маючи намір самостійно обробляти власну земельну ділянку та вважаючи, що існуючий договір оренди земельної ділянки є недійсним, ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з вимогою за взаємною згодою припинити дію договору оренди (а.с. 26).
В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 письмово повідомив позивачку про відсутність підстав для розірвання договору в зв'язку з виконанням його умов (а.с. 28).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції не зробив мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного позивачкою, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).
Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Згідно з статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частиною 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з частиною 1 статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року, № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з частинами 1, 2 статті 15 вказаного Закону істотними умовами договору оренди землі є:
- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);
- дата укладення та строк дії договору оренди;
- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору внаслідок невиконання його умов
Позивачка посилалася на несплату відповідачем орендної плати, як на підставу визнання спірного договору оренди землі недійсним.
Згідно з пунктом 39 договору оренди землі систематична несплата орендної плати є умовою для розірвання договору в односторонньому порядку.
Порушення відповідачем умов договору оренди земельної ділянки не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Так, згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України та статей 651 - 653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 22 травня 2019 року у справі № 177/1945/16-ц, від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц.
З огляду на вказане суд першої інстанції, вирішуючи спір між сторонами, помилково встановлював обставину щодо виконання договору оренди землі, оскільки така обставина не може бути підставою для відмови або задоволення позову про визнання правочину недійсним.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору з підстав не усвідомлення позивачкою значення своїх дій
Позивачка, зокрема, зазначала, що спірний договір оренди землі укладено у момент, коли вона не усвідомлювала своїх дій, у зв'язку з чим її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі. Просила у порядку статті 225 ЦК України визнати спірний договір недійсним.
Суд першої інстанції не надав мотивовану оцінку вказаного аргументу позовної заяви щодо наявності чи відсутності підстави для задоволення позову.
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) зроблено висновок про те, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка належними, допустимими та достатніми доказами не довела ту обставину, що вона була абсолютно неспроможна в момент вчинення договору оренди землі розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Отже, правові підстави для визнання правочину недійсним у порядку статті 225 ЦК України відсутні.
Такий висновок апеляційного суду відповідає висновкам, які викладені в постановах Верховного Суду від 4 вересня 2020 року у справі № 760/6041/15-ц, від 23 лютого 2021 року у справі № 658/2068/17, від 3 лютого 2022 року у справі №520/8118/17.
Щодо позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору з підстав обману
Позивачка однією з підстав недійсності договору оренду землі посилалася на те, що відповідач ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо відсутності підстав для задоволення позову з вказаних вище підстав.
Відповідно до частини 1 статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової Палати Касаційного цивільного суду від 9 вересня 2020 року в справі № 494/1242/16-ц (провадження № 61-27152св18) зроблено висновок, що «тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину».
Колегія суддів вважає, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умислу відповідача на приховання від позивачки обставин, у випадку обізнаності про які вона б не вчинила оспорюваний правочин.
Отже, підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним у порядку статті 230 ЦК України відсутні.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 4 травня 2022 року, виклавши її в редакції цієї постанови.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25 серпня 2022 року.
Головуючий О.О. Одинак
Судді А.І. Владичан
М.І. Кулянда