Провадження № 11-кп/821/411/22 Справа № 703/203/21 Категорія: ч.2ст.286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
18 серпня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря - ОСОБА_5
за участю прокурора - ОСОБА_6
представника потерпілої - захисника - ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
захисника - ОСОБА_9
потерпілого - ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника потерпілої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_7 та представника ПРАТ "СК "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" Інги Мамедової на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13 червня 2022 року, яким
ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , (зареєстрований по АДРЕСА_2 ), українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, має на утримані двох неповнолітніх дітей, непрацюючого, несудимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді покарання 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки.
На підставі ст.75 КК України, звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом 3-річного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов'язки.
Згідно п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України, зобов'язати його:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи.
Цивільні позови задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_11 150000 грн. моральної шкоди.
Стягнуто з ПРАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ» на користь ОСОБА_11 2676 грн. витрати на поховання та 60000 грн. моральної шкоди, а всього 62676 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 , стягнуто 63454 грн. витрат на відновлення автомобіля та 10000 грн. моральної шкоди, а всього 73454 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 матеріальну шкоду в сумі 20300 грн. та моральну шкоду в сумі 100000 грн., а всього 120300 грн.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 11114 грн. 20 коп. витрат на проведення судово - автотехнічної, трасологічної та експертизи технічного стану автомобілів.
Вирішена доля речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
встановила:
Згідно вироку районного районного суду ОСОБА_8 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 23 жовтня 2020 року о 18 год. 15 хв., керуючи автомобілем «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Н-01 в напрямку від м. Сміла до м. Кам'янка Черкаської області, проїхавши дорожній знак «Кінець населеного пункту м. Сміла», маючи намір здійснити поворот ліворуч до прилеглої території АЗС «АМІС», що прилягає до лівого краю проїзної частини, у відведеному для цього місці, в порушення вимог пунктів 2.3. б), 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. № 1306, був неуважним, не врахував дорожньої обстановки, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а тому виконуючи поворот ліворуч, не надав дорогу зустрічному транспортному засобу та в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21093» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_12 , який рухався в напрямку м. Сміла.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_1 :
- ОСОБА_13 , отримав тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя, що стало причиною смерті останнього. Між виявленими тілесними ушкодженнями та настанням смерті ОСОБА_13 , існує прямий причинний зв'язок.
- ОСОБА_14 , отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я та легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я у вигляді перелому кісток носа, рани обличчя.
Пасажир автомобіля «ВАЗ 21093», реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_10 , отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я у вигляді закритого перелому правого стегна, закритого перелому зовнішньої щиколотки правої гомілки та легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я у вигляді рани лівого колінного суглобу, рани обличчя.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «ВАЗ2108», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , а саме вимог пунктів 2.3б, 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, відповідно до висновку експерта № 1556/1576/20-23 від 22.12.2020 року знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_13 і отримання потерпілими ОСОБА_14 та ОСОБА_10 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Не погоджуюсь з вироком районного суду в своїх апеляційних скаргах:
- представник потерпілої ОСОБА_11 - захисник ОСОБА_7 , не заперечуючи доведеності вини ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення і правильності кваліфікації його дій, вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає до скасування через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Вважає, що не всі обставини враховані районним судом при призначенні покарання ОСОБА_15 , а саме, що згідно характеристики з місця фактичного проживання ( АДРЕСА_1 ) представленої стороною обвинувачення, ОСОБА_15 характеризується негативно, із 13.07.2020 року перебуває на обліках відділу поліції через притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП. Крім того, зазначає, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_15 зазнали шкоди троє осіб, тому при призначенні покарання останньому слід взяти до уваги обставину, що обтяжує покарання - тяжкі наслідки, завдані злочином.
Окремій оцінці підлягає зазначена у вироку така « пом'якшуюча » покарання обставина як добровільне часткове відшкодування матеріальних збитків потерпілим. Так, родичами обвинуваченого ОСОБА_8 після дорожньо-транспортної пригоди було надано матеріальну допомогу потерпілій ОСОБА_11 для часткової компенсації витрат на поховання сина. Слід зазначити, що для матері, яка поховала сина, ніяким чином не може бути відшкодована шкода, завдана смертю найближчої людини, тим більше у вигляді допомоги в похованні. Даний обов'язок прямо передбачений положеннями ст. 1201 ЦПК України як відшкодування витрат на поховання, та, згідно вимог закону, покладений на страховика цивільної відповідальності водія ОСОБА_8 . Потерпілою ОСОБА_11 було заявлено цивільний позов до останнього про стягнення моральної шкоди, завданої смертю сина. Однак, упродовж 1 року і 7 місяців, які минули від дня вчинення кримінального правопорушення, самим обвинуваченим ОСОБА_8 жодних дій для відшкодування завданої шкоди чи намагань будь-яким чином допомогти потерпілій ОСОБА_11 отямитись від пережитого, компенсувати їй перенесені страждання чи полегшити душевний біль від втрати найріднішої людини - сина, не здійснено. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які би підтверджували щирий жаль із приводу скоєного та осуд своєї поведінки обвинуваченим, як і те, що він виявляв готовність нести покарання. Навіть у своєму останньому слові під час судового засідання ОСОБА_8 не висловив будь-якого жалю з приводу скоєного чи співчуття потерпілим, а взагалі до них і не звернувся.
У судових дебатах представником потерпілої ОСОБА_11 акцентував увагу суду, що тяжкі наслідки від злочину настали не внаслідок збігу випадкових обставин, а через те, що грубі порушення вимог Правил дорожнього руху України ОСОБА_8 допущені через свідоме нехтування ними та небажання усвідомлювати, що особа, яка керує транспортним засобом і перевозить пасажирів, несе додаткову відповідальність за життя і здоров'я даних осіб.
У зв'язку з вищевикладеним, просить скасувати вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13.06.2022 про засудження ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України в частині звільнення останнього від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та часткового задоволення цивільного позову потерпілої ОСОБА_11 про стягнення із ОСОБА_8 150 000 грн. моральної шкоди.
Ухвалити вирок про засудження ОСОБА_8 за ч.2 ст. 286 КК України, та призначити останньому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки. Задовольнити заявлений потерпілою ОСОБА_11 цивільний позов про стягнення із ОСОБА_8 в якості відшкодування завданої моральної шкоди 200 000 грн.
- представник ПРАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» просить вирок суду в частині, що стосується цивільного позову до ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» - скасувати. Ухвалити в цій частині новий вирок та у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» - відмовити. В частині призначеного покарання вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13.06.2022 року залишити без змін.
Як вбачається з обставин ДТП, що сталася 23.10.2020, у момент її настання (зіткнення, тобто взаємодії транспортних засобів - джерел підвищеної небезпеки) ОСОБА_13 перебував у якості пасажира транспортного засобу ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
У пункті 8 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що: «Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК України). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.
У постанові від 03.12.2018 у справі № 715/1586/17 Верховний Суд дійшов висновку, що «Частиною другою статті 1188 ЦК України передбачено, що якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Отже, якщо шкоди завдано іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу, шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини».
Відсутність вини не свідчить про відсутність цивільно-правової відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, у даному випадку наявні дві особи, відповідальні за завдання шкоди пасажиру ОСОБА_13 :
1. водій транспортного засобу ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1 :
2. водій транспортного засобу ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Як вже було зазначено, до правовідносин, що виникли між Позивачем та страховиком, в першу чергу підлягають до застосування норми спеціального Закону.
Згідно п. 36.3 ст. 36 спеціального Закону, у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Отже, суд мав розрахувати розмір страхового відшкодування з урахуванням вказаної норми Закону, чого зроблено не було.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, думку прокурора, який заперечував проти апеляційних скарг, представника потерпілої - захисника ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу, доводи потерпілого ОСОБА_10 , який покладався на розсуд суду, обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти апеляційних скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Ці вимоги закону місцевим судом виконані в повному обсязі.
Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК України вірно, що не оспорюється в апеляційних скаргах.
Висновок суду щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується наведеними у вироку доказами, які судом досліджені повно, всебічно і об'єктивно і також не оспорюється в поданих апеляційних скаргах.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення злочину, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію його дій, перевіркою матеріалів справи не виявлено.
При призначенні покарання, місцевий суд дотримався вимог ст.50, 65, 66, 67 КК України та врахував Постанову Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», а саме дані про особу обвинуваченого, який характеризується позитивно за місцем проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив злочин з необережною формою вини, в момент ДТП був у тверезому стані, на спеціальних обліках не перебуває, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом'якшуючих покарання обставин: активне сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування матеріальних збитків потерпілим, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також поведінку ОСОБА_15 , який після вчинення ДТП не вчиняв кримінальних або адміністративних правопорушень.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_15 винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, що свідчить про його відношення до скоєного, вчинив один епізод злочинної діяльності. Крім того, колегія суддів враховує обставини справи, думку іншого потерпілого ОСОБА_10 , який поклався на розсуд суду щодо призначеного ОСОБА_15 покарання та не підтримав апеляційні вимоги потерпілої ОСОБА_11 , відсутність будь-яких заперечень зі сторони обвинувачення, тому місцевим судом вірно в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України призначено ОСОБА_15 покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням вимог ст.75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 (три) роки із покладенням на нього відповідних обов'язків згідно п.п.1,2 ч.1 ст.76 КК України з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три роки), яке за своїм розміром та видом є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів вважає, що думка потерпілої ОСОБА_11 має істотне значення при призначенні обвинуваченому покарання, однак не є вирішальною для суду. Думка потерпілої ОСОБА_11 повинна враховуватися в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України. Крім того колегія суддів враховує висновок органу пробації щодо можливості застосування до Гордієнка положень ст. 75 КК України.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України із застосуванням вимог ст.75 КК України та звільнення ОСОБА_15 з випробуванням на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Доводи апеляційної скарги захисника потерпілої про негативну характеристику ОСОБА_15 у зв'язку з перебуванням останнього на обліку відділу поліції через притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, яка не була взята до уваги судом першої інстанції є безпідставними. В матеріалах кримінального провадження відсутнє судове рішення про визнання винуватим ОСОБА_15 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, що могло б вплинути при призначенні останньому покарання.
В ході апеляційного розгляду обвинувачений пояснив, що справа стосовного нього за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрита у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Інших даних з цього приводу учасниками процесу не надано.
В цілому з даної характеристики (т.2 а.к.п.5) вбачається лише фраза, що ОСОБА_15 «характеризується з негативної сторони», при цьому взагалі не конкретизовано в чому саме це виражається.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції таку характеристику вважає необ'єктивною та до уваги не приймає.
При цьому, місцевим судом вірно враховано, що саме дії ОСОБА_15 були протиправними, між порушенням правил дорожнього руху та наслідками існував прямий причинний зв'язок, а самі наслідки у виді спричинення смерті і тілесних ушкоджень були спричинені ОСОБА_15 ненавмисно, однак останній повинен відповідати за наслідки, які настали.
Доводи апеляційної скарги захисника в інтересах потерпілої про призначення обвинуваченому ОСОБА_15 реального покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки, є безпідставними. Колегія суддів враховуючи тяжкість кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу обвинуваченого, наявність пом'якшуючих покарання обставин, відсутність обтяжуючих покарання обставин, не встановила підстав для призначення ОСОБА_15 більш суворого покарання з реальним позбавленням волі, як на цьому наполягає потерпіла.
Колегія суддів враховує непоправні наслідки у виді смерті потерпілого, але з урахуванням конкретних обставин даної справи та в сукупності виключно позитивних даних про особу обвинуваченого, вважає справедливим рішення суду про застосування положень ст.75 КК України, тому призначення ОСОБА_15 покарання у виді реального позбавлення волі буде протерічити самій меті покарання, оскільки не спрямовано на виправлення засудженого чи запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а сконцентровано виключно на карі та завданні обвинуваченому страждань шляхом тривалого реального позбавлення волі.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
З огляду на викладене, підстав вважати призначене обвинуваченому ОСОБА_15 покарання із застосуванням ст.75 КК України явно несправедливим через м'якість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність апеляційний суд не вбачає.
Колегія суддів вважає, що лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, не може бути безумовною підставою для призначення покарання у реальному позбавленні волі, як на цьому наполягає захисник, що діє в інтересах потерпілої.
При цьому колегія суддів враховує позицію прокурора в суді першої інстанції, який в судових дебатах просив призначити ОСОБА_15 покарання саме із застосуванням положень ст.75 КК України.
Також колегія суддів враховує позицію інших потерпілих, які не оскаржують вирок суду та висновок органу пробації про можливість застосування до Гордієнка положень ст.75 КК України.
Стосовно апеляційних вимог захисника про задоволення цивільного позову заявленого потерпілою ОСОБА_11 у повному розмірі, а саме стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої моральну шкоду в сумі 200 000 гривень, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 31.03.1989 року із змінами і доповненнями «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», суд має навести у вироку мотиви прийнятого рішення про задоволення чи відхилення цивільного позову, якими доказами це підтверджується, а також навести відповідні розрахунки сум, що підлягають стягненню, вказати матеріальний закон, на підставі якого вирішено цивільний позов.
Колегія суддів погоджується із частковим задоволенням цивільного позову потерпілої ОСОБА_11 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_15 на її користь моральної шкоди в сумі 150 000 гривень.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної немайнової) шкоди", де вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при рішенні спору про відшкодування моральної немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана і вини останнього в її спричиненні.
За змістом частини 1,2 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичної болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вказані вимоги КПК України та Пленуму Верховного Суду України при постановлені вироку в частині розв'язання цивільного позову виконані. Місцевим судом вірно встановлено, що потерпіла зазнала моральних страждань у зв'язку зі смертю сина, значно погіршився стан її здоров'я, у зв'язку з чим її привичний спосіб життя був порушений, а тому районний суд достатньо обґрунтував своє рішення про відшкодування потерпілій ОСОБА_16 моральної шкоди в сумі 150 000 гривень. При цьому врахував характер правопорушення, глибину душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди та з урахуванням інших обставин визначив, що моральна шкода стягнута з обвинуваченого ОСОБА_15 в такому розмірі, а саме 150 000 гривень буде справедливою та співрозмірною.
Апеляційні вимоги представника ПРАТ «СК'Арсенал Страхування» щодо скасування вироку суду першої інстанції в частині цивільного позову, а саме стягнення із страхової компанії на користь ОСОБА_11 2676 гривень на поховання та 60 000 гривень моральної шкоди, а всього 62676 гривень також не можуть бути задоволені, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги представника ПРАТ «Страхова компанія «Арсенал», що в даному випадку наявні дві особи, відповідальні за завдання шкоди ОСОБА_13 , це водій - ОСОБА_8 та ОСОБА_12 ..
Як встановлено матеріалами кримінального провадження, обвинуваченим по вказаному кримінальному провадженню визнаний ОСОБА_8 , про, що свідчить складений відносно нього обвинувальний акт. Саме ОСОБА_15 , керуючи автомобілем «ВАЗ 2108» реєстраційний номер НОМЕР_1 порушив ПДР та в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21093» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_12 , який у подальшому визнаний цивільним позивачем.
Таким чином у даному кримінальному провадженні лише діями ОСОБА_15 завдано як матеріальної так і моральної шкоди, при цьому в діях водія ОСОБА_17 відсутні порушення ПДРУ та відповідно вина у вчинені ДТП, тому посилання представника страхової компанії, що водії ОСОБА_15 та ОСОБА_17 спільно завдали шкоди, а відтак зобов'язані її відшкодовувати незалежно від їхньої вини, не ґрунтується на вимогах закону.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що аргументи, які викладені в апеляційних скаргах захисника в інтересах потерпілої та представника страхової компанії не є підставою для скасування чи зміни вироку районного суду.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального кодексу, які були б підставою для скасування або зміни вироку при розгляді справи колегією суддів не встановлено.
Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційних скарг захисника потерпілої ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_7 та представника ПРАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 376, 404, 405, КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_11 - захисника ОСОБА_7 та представника ПРАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» - залишити без задоволення.
Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13 червня 2022 року стосовно ОСОБА_8 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту проголошення.
Головуючий - суддя -
Судді -