Іменем України
23 серпня 2022 року м. Кропивницький
справа № 401/1810/21
провадження № 22-ц/4809/497/22
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),
судді - Дуковський О. Л., Письменний О. А.,
за участю секретаря судового засідання Сорокіної Н. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час навчання сина за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2022 року (суддя Іващенко В.М.).
Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов
ОСОБА_1 звернулась до Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області із позовом про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період денної форми навчання у березні-червні 2020 року з урахуванням несвоєчасності сплати заборгованості в сумі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що у період з 02 вересня 2019 року по 27 червня 2020 року їх спільний з відповідачем син вчився на денній формі навчання у Професійно - технічному училищі № 36 смт Новгородка Кіровоградської області. 02 березня 2020 року відповідачем на користь позивача було сплачено 32 800,00 грн, з яких: 5000,00 грн - за період навчання сина з березня по червень 2020 року, 1000,00 грн - на день народження сина та 26800,00 грн - на навчання сина за 14 місяців у майбутньому, про що зазначено у відповідній розписці. Позивач стверджує, що була введена в оману щодо добровільної сплати відповідачем аліментів на навчання сина, оскільки з'ясувалося, що за розрахунком державного виконавця, який подано у судовій справі №401/939/20, заборгованість відповідача зі сплати аліментів за період з 01 липня 2017 року по 29 лютого 2020 року складає 32 793,56 грн, а тому сплативши 32 800,00 грн, відповідач погасив існуючу заборгованість зі сплати аліментів, присуджених до стягнення до досягнення дитиною повноліття, а на навчання сина аліменти фактично не сплатив. Вважає, що відповідач у розписці сам визначив щомісячну суму аліментів на навчання сина, яку він може сплачувати, а саме: 5 000,00 грн за березень, квітень, травень і червень 2020 року. На переконання позивача, оскільки вказану суму аліментів відповідач не сплатив та шляхом обману перешкодив своєчасному поданню позивачем відповідного позову до суду, ОСОБА_2 також має сплатити пеню на підставі ст. 196 СК України у розмірі 100% від суми заборгованості по аліментах.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку з необґрунтованістю. Наголошує на тому, що батьки повинні утримувати свою дитину разом, він сплачував аліменти до повноліття сина, а заборгованість по їх сплаті виникла виключно через некомпетентність державного виконавця. Позивач не була позбавлена можливості подати позов про стягнення аліментів на навчання сина вчасно, після досягнення останнім повноліття. Тому вважає, що позивачем не доведено обставин, за яких суд має право стягнути аліменти за минулий час. Відсутні докази і на підтвердження того, що витрати сина на навчання за спірний період складають саме пред'явлену до стягнення суму. Наголошує, що саме на позивача покладається обов'язок доказування наявності можливості у відповідача надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину (а.с. 53).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за минулий час навчання сина залишено без задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження пред'явленої до стягнення суми заборгованості, а також доказів того, що позивач вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача. У матеріалах справи відсутні будь-які інші відомості про заборгованість зі сплати аліментів чи рішення на підставі яких відповідач мав сплачувати аліменти у період з березня по червень 2020 року.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із зазначеним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2022 року, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю. Вважає, що суд першої інстанції грубо порушив норми матеріального та процесуального права і фактично скасував обов'язок батька по виплаті аліментів за період навчання сина.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, звертає увагу на безпідставність доводів суду першої інстанції про відсутність рішень, на підставі яких відповідачем мали сплачуватися аліменти на навчання сина, вказавши, що ніяких інших судових рішень не може бути в принципі, оскільки позивачем щодо спірних правовідносин подано до суду лише позов у даній справі. Стверджує, що ціна позову належним чином обґрунтована нею у позовній заяві, а подання позову у даній справі засвідчує той факт, що позивачем вживались заходи для отримання від відповідача аліментів на навчання сина. На переконання скаржниці, доказом прострочення сплати відповідачем аліментів є рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 листопада 2020 року у справі № 401/939/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментах та пені за несвоєчасну сплату аліментів, у якому судом зазначено, що сума в розмірі 32800,00 грн була сплачена відповідачем саме за період з 01 лютого 2019 року по 29 лютого 2020 року і не має ніякого відношення до навчання сина у березні-червні 2020 року. Однак, суд першої інстанції послався на зазначене судове рішення у неправильному контексті, а також не врахував фактичні обставини даної справи і наявні докази.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з підстав, зазначених в ухвалі.
30 березня 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області у даній справі, встановлено строк для надання відповідачем відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
27 квітня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі, розгляд справи за апеляційною скаргою позивача призначено на 21 червня 2022 року, про що апеляційним судом постановлено відповідну ухвалу.
У зв'язку з поверненням судової повістки без вручення відповідачу, 21 червня 2022 року апеляційний розгляд справи було відкладено на іншу дату та час.
У відповідності до вимог процесуального закону апеляційним судом повідомлено сторони, що наступне судове засідання у справі відбудеться 23 серпня 2022 року о 14 год. 00 хв. (а.с. 102).
23 серпня 2022 року на електронну адресу суду надійшов лист від: «Ия Халяпина
У силу вимог п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України апеляційний суд вважає відповідача належним чином повідомленим про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, оскільки судова повістка, направлена на поштову адресу ОСОБА_2 , повернулась з поштовою відміткою про невручення: «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 98-99).
Частиною 2 ст. 372 ЦПК України унормовано, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ухвали від 23 серпня 2022 року апеляційним судом продовжено на п'ятнадцять днів строк розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судами
Сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 серпня 2014 року у справі №401/3330/14-ц з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини всіх доходів до повноліття останнього.
Відповідно до довідки від 27 січня 2020 року № 58 ОСОБА_3 навчається в професійно-технічному училищі № 36 смт Новгородка з 02 вересня 2019 року по 27 червня 2020 року по спеціальності: «Тракторист-машиніст с/г виробництва, водій автотранспортних засобів», наказ про зарахування на навчання № 144 «З-УДЗ» від 02 вересня 2019 року. Денна форма навчання (а.с. 3).
02 березня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписано двосторонню угоду (розписку), відповідно до якої домовились про добровільне за власною ініціативою перерахування коштів відповідачем на користь позивача на утримання сина ОСОБА_3 в сумі 32 800,00 грн з певним їх призначенням: 5000,00 грн - аліменти за березень, квітень, травень і червень 2020 року на період навчання сина; 1 000,00 грн - подарунок на день повноліття сина ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 26 800,00 грн - кошти, призначені на 14 місяців навчання сина в майбутньому, починаючи з моменту навчання (а.с.7).
Позивач у розписці підтвердила отримання нею 28 лютого 2020 року від відповідача коштів у сумі 32 800,00 грн поштовим переказом.
Із наявної в матеріалах справи копії розрахунку про стягнення аліментів з ОСОБА_2 за виконавчим листом №401/3330/14-ц від 02 вересня 2014 року вбачається, що станом на 06 березня 2020 року борг по аліментах у відповідача відсутній, останній платіж в сумі 32 800,00 грн здійснено у березні 2020 року (а.с. 8).
10 березня 2020 року виконавче провадження з приводу примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 закінчене на підставі п.7 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».
Позивачем стверджується про наявність обов'язку ОСОБА_2 сплатити аліменти на навчання сина після досягнення ним повноліття за минулий період (березень - червень 2020 року) у розмірі, який визначений самим же відповідачем у двосторонній угоді (розписці) від 02 березня 2020 року, а також пеню за прострочення сплати аліментів.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступного.
Відповідно до ч. 9 ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Статтею 141 СК України визначено принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини.
За вимогами ст.ст. 198 - 199 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Таким чином, стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
До відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми ст.ст.187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу (ст. 201 СК України).
Частиною 2 ст. 191 СК України унормовано, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Як вбачається з доводів позовної заяви та апеляційної скарги, оскільки позивач завчасно повідомила ОСОБА_2 про свій намір звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на навчання сина, відповідач умисно ввів її в оману щодо призначення отриманих нею коштів у сумі 32 800,00 грн, тоді як фактично зазначені кошти спрямовані ним на погашення заборгованості зі сплати аліментів на підставі виконавчого листа №401/3330/14-ц від 02 вересня 2014 року. Разом з тим, погоджена сторонами у двосторонній угода (розписці) сума на навчання сина у розмірі 5 000,00 грн за березень, квітень, травень, червень 2020 року відповідачем залишається не сплаченою.
Однак, апеляційний суд не може погодитись з такими доводами скаржниці.
Так, в обґрунтування позовних вимог та вимог апеляційної скарги, позивач посилається, зокрема, на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 листопада 2020 року у справі №401/939/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по аліментах та пені за несвоєчасну сплату аліментів.
Відповідно до зазначеного рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 листопада 2020 року у справі №401/939/20, залишеного без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 02 червня 2021 року, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що за наведеним у позові розрахунком ОСОБА_2 має борг по сплаті аліментів, починаючи з лютого 2019 року по березень 2020 року у розмірі 14 875,97 грн. Разом з тим, із розрахунку про виплату аліментів ОСОБА_2 за виконавчим листом №401/3330/14-ц від 02 вересня 2014 року, який був наданий до суду державним виконавцем, вбачається, що борг по аліментах відсутній, останній платіж в сумі 32 800,00 грн проведено у березні 2020 року. Також з'ясовано, що із двосторонньої угоди (розписки), укладеної 02 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вбачається, що сторони домовились про добровільне перерахування відповідачем на користь позивача коштів на утримання сина у загальній сумі 32 800,00 грн з призначенням, зокрема, на навчання ОСОБА_3 у березні, квітні, травні і червні 2020 року.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що сума, яку державний виконавець помилково зарахував на погашення боргу за період з лютого 2019 року по березень 2020 року у розмірі 32 800,00 грн, фактично була внесена ОСОБА_2 саме на підставі угоди від 02 березня 2020 року. Враховуючи викладене, суди у справі №401/939/20 виснували, що за встановлених обставин борг зі сплати аліментів за період з лютого 2019 року по березень 2020 року у розмірі 14 875,97 грн ОСОБА_2 не погашено, що і стало підставою для стягнення вказаної заборгованості у судовому порядку.
Тексти судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі №401/3330/14-ц оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
З аналізу встановлених фактичних обставин та висновки судів у справі №401/939/20 вбачається, що перерахувавши на користь позивача кошти у сумі 32 800,00 грн, відповідач виконав свій обов'язок щодо утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, у тому числі за спірний період, тобто березень, квітень, травень і червень 2020 року.
Зазначене спростовує доводи позивача про існування заборгованості відповідача зі сплати аліментів на навчання ОСОБА_3 у період з березня по червень 2020 року, а тому підстави для задоволення позову у даній справі відсутні.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання арреllatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції, в межах своїх повноважень, повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.
Колегією суддів враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Апеляційний суд зауважує, що суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Водночас, колегією суддів зважено на те, що обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
За викладеного, апеляційний суд резюмує, що обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 401/939/20, судові рішення в якій набрали законної сили, мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, оскільки підтверджують, що перерахуваши на користь позивача 32800,00 грн, ОСОБА_2 сплатив кошти саме на навчання сина, зокрема, за період з березня по червень 2020 року.
Відповідно до п.п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.
Таким чином, забороняється піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Отже, факт відсутності заборгованості відповідача зі сплати аліментів на навчання сина, у зв'язку зі сплатою ОСОБА_2 коштів з відповідним призначенням, виключає можливість стягнення такої заборгованості, а також нарахованої пені у судовому порядку.
Що ж до оцінки преюдиційних обставин, здійсненої судами першої та апеляційної інстанцій у справі №401/939/20, позивач, у випадку, якщо вона таку оцінку заперечує, повинна була надати суду у даній справі належні та допустимі докази, які не були враховані судами у іншій справі або ж спростовують їх висновки. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Всупереч вимогам процесуального закону щодо доказів і доказування, таких доказів ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду позивачем надано не було.
Враховуючи наведене, у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити саме з наведених підстав.
Однак, зазначеного судом першої інстанції враховано не було та наведено помилкові мотиви відмови у задоволенні позову, що зумовлює необхідність у зміні апеляційним судом оскаржуваного судового рішення у відповідній його частині.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Зміна судового рішення з підстав, наведених у ст. 376 ЦПК України, може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Суд першої інстанції зробив правильні висновки по суті вирішення спору, відмовивши у задоволенні позову ОСОБА_1 , проте допустив помилку у мотивуванні свого рішення. Тому слід змінити рішення суду першої інстанції шляхом зміни мотивувальної частини судового рішення, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові апеляційного суду.
Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2022 року змінити, виклавши мотивувальну його частину в редакції цієї постанови.
У решті рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. М. Дьомич
Судді О. Л. Дуковський
О. А. Письменний