Житомирський апеляційний суд
Справа №286/742/22 Головуючий у 1-й інст. Білоусенко І.В.
Категорія 36 Доповідач Трояновська Г. С.
25 серпня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Трояновської Г.С.,
суддів Павицької Т. М., Миніч Т.І.
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №286/742/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» про визнання необгрунтованою суми плати
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Овруцького районного суду Житомирської області від 05 липня 2022 року, постановлену під головуванням судді Білоусенка І.В. в м. Овручі,
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати визначену ТОВ «Житомиргаз Збут» необґрунтованою суму плати за спожитий природній газ по особовому рахунку № НОМЕР_1 в сумі 897, 18 грн за березень 2021 року.
Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 31.05. 2022 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків 10 днів з дня отримання ухвали.
Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 05 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві та роз'яснено право повторного звернення із позовною заявою до суду при усунені вказаних недоліків.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, обґрунтовуючи її тим, що оскаржувана ухвала є незаконною, постановлена з порушенням норм процесуального права. Вказує, що підставою для скасування ухвали є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що судом першої інстанції невірно зроблено висновок, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили про те, що він після смерті матері є споживачем послуг по розподілу та споживанню природного газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що у свою чергу позбавляє суд можливості вирішити питання щодо звільнення від сплати судового збору, як споживача природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що судом першої інстанції також не вірно зазначено про необхідність подання копії паспорту для визначення підсудності розгляду даної справи, оскільки ним подана позовна заява за місцем виконання діючих в Овруцькому районі публічних типових договорів про розподіл та постачання природного газу побутовим споживачам. Зазначає, що ним обрано вірний спосіб захисту, оскільки він фактично є споживачем природного газу та сплачував рахунки постачальника за поставлений газ. Відтак, вказує, що він звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів». Враховуючи вищевикладене, просить скасувати ухвалу Овруцького районного суду Житомирської області від 05 липня 2022 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Враховуючи особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ, справа розглядається в апеляційній інстанції без повідомлення її учасників відповідно до приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України за якими апеляційні скарги на ухвали про повернення позовної заяви розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Житомиргаз Збут» у якому просив визнати визначену ТОВ «Житомиргаз Збут» необґрунтованою суму плати за спожитий природній газ по особовому рахунку № НОМЕР_1 в сумі 897, 18 грн за березень 2021 року.
Позовні вимоги мотивував тим, що його мати - ОСОБА_2 була власником особового рахунку № НОМЕР_1 , проживала за адресою : АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. З 22.06.2021 він особисто сплачує всі квитанції-рахунки за розподіл і доставку газу за вищевказаною адресою. У квітні 2021 року ТОВ «Житомиргаз Збут» надіслало споживачу ОСОБА_2 рахунок № НОМЕР_1 , в якому зазначено суму плати за спожитий газ у березні 2021 року в сумі 897, 18 грн. Зазначав, що вказана сума є необґрунтованою, тому змушений звертатися до суду за захистом своїх прав. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» він звільнений від сплати судового збору.
Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 31.05.2022 позовну заяву ОСОБА_1 , було залишено без руху з тих підстав, що в позовній заяві відсутній повний виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину. Зокрема, позивачем не наведено обставин, які б свідчили про те, що він після смерті матері є споживачем послуг по розподілу та споживанню природного газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 , що позбавляє суд можливості вирішити питання про звільнення позивача від сплати судового збору, як споживача природного газу за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, позивачем не долучено до матеріалів позовної заяви документу, який би підтверджував зареєстроване місце проживання чи перебування позивача як споживача, що позбавляє суд можливості визначити територіальну юрисдикцію розгляду вказаної справи відповідно до положень ст.ст. 27, 28 ЦПК України. Також, залишаючи без руху позовну заяву ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не узгоджується з вимогами ст. ст. 15 - 16 ЦК України та не вказує на порушення, не визнання чи оспорювання цивільного права позивача, на захист якого він має право на підставі ст. 15 ЦК України.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_1 отримав копію ухвали про залишення його позовної заяви без руху - 11.06.2022 (а.с.6).
21 червня 2021 року на виконання вимог ухвали суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав пояснення.
Ухвалою Овруцького районного суду Житомирської області від 05.07.2021 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ухвалою від 31.05.2022 позовну заяву останнього було залишено без руху до виправлення недоліків шляхом долучення позивачем доказів підтвердження його зареєстрованого місця проживання, зазначення обставин, які б свідчили, що він на даний час є споживачем послуг по розподілу та споживанню природного газу по особовому рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також узгодження способу захисту зі змістом ст.ст. 15-16 ЦК України. Дана ухвала була отримана позивачем - 11.06.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Протягом десяти днів, з дня вручення ухвали, з урахуванням часу на пересилку, позивачем недоліки не усунуто, а тому позовна заява підлягає поверненню позивачеві з роз'ясненням права повторного звернення із заявою до суду при усуненні вказаних недоліків.
Проте, такі висновки суду не в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та не ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.
Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви містить стаття 175 ЦПК України, згідно з якою у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. При цьому, позовна заява повинна містити: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
За змістом ст. ст.13, 175 ЦПК України позивач (заявник) на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 було подано до місцевого суду позов для захисту його прав як споживача послуг, правовим обґрунтуванням вимог було, зокрема, посилання на Закон України «Про захист прав споживачів».
Разом із тим, позивач посилається на ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», як на підставу звільнення його від сплати судового збору.
Відповідно до положень преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до пункту 22 статті 1 вказаного Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно пунктів 3, 4, 17 і 18 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; виробник - суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар,- послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; продавець - суб'єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.
Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.
З аналізу наведених норм процесуального права колегія апеляційного суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
З наведеного вбачається, що питання оцінки обґрунтованості позову вирішується судом на наступних етапах судового розгляду, та, у разі висновку суду про його необґрунтованість, він може бути залишений без задоволення. Тобто, суд не вправі з цих підстав залишити позовну заяву без руху та повертати заявнику.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року та «Нун'єш Діаш проти Португалії» від 10 квітня 2003 року).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Проте, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, суд першої інстанції зазначеного до уваги не взяв, тому висновок суду є помилковим.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Також ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі "Шишков проти Росії").
Отже, ухвала суду першої інстанції обмежує права заявника та перешкоджає йому у доступі до правосуддя.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та помилково повернув позовну заяву ОСОБА_1 .
Відтак, відповідно до вищевикладеного, при постановленні ухвали про залишення позову без руху, а в подальшому повертаючи позовну заяву на підставі ст.185 ЦПК України місцевий суд не врахував всіх вказаних обставин, та безпідставно залишив заяву без руху як таку, що не відповідає вимогам ст.ст.175, 177 ЦПК України, після чого передчасно та за відсутності законних підстав, постановив ухвалу про повернення позовної заяви позивачу.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.374, п.п.3,4 ч.1 ст.379 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, з метою недопущення порушення права на доступ до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування ухвали Овруцького районного суду Житомирської області від 05 липня 2022 року та направлення справи для вирішення питання про відкриття провадження до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Овруцького районного суду Житомирської області від 05 липня 2022 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її постановлення.
Головуючий Судді