Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
25 серпня 2022 р. № 520/4905/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а/с 115,м. Бориспіль -1,Київська область,08301) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просить суд:
1. Визнати противоправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку.
2. Зобов'язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), середнє грошове забезпечення ( середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 423 667 грн.34 коп. ( чотириста двадцять три тисячі шістсот шістдесят сім грн. 34 коп.)
В обґрунтування позову зазначено, що бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки належних сум при звільненні по день фактичного розрахунку є протиправною та такою, що порушує права позивача.
Ухвалою суду від 30.06.2022 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана відповідачем через електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи.
Від відповідача, Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , наказом Міністра оборони України від 19.10.1999 року № 600 була відряджена до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» із залишенням на військовій службі, де з 01.12.1999 року проходила військову службу на різних посадах та отримувала відповідно до вимог законодавства грошове забезпечення військовослужбовця.
Наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.04.2010 року № 51-ПМ позивача було звільнено з військової служби у запас з посади техніка з планування Харківського регіонального структурного підрозділу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України наказом від 27 квітня 2010 року № 237/о.
Згідно з довідкою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України № 10.1-446 від 27.04.2010 року загальна сума грошового забезпечення позивача на день звільнення складала 2902 грн. 50 коп. Вислуга років на військовій службі становить календарних 20 років 00 місяців.
Також судом встановлено, що при звільненні відповідачем позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного забезпечення за 20 повних календарних років.
21 вересня 2021 року між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та позивачем було укладено договір №ВС-2 від 21 вересня 2021 року .
Відповідно до п. 1.1 відповідач визнав право позивача на отримання ним від Державного підприємства обслуговування повітряного руху одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням, що передбачено статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» . Розмір грошової допомоги складав 29 025 грн.
Відповідно до пункту 3.1. відповідач виплачував грошову допомогу рівними частинами протягом 6 місяців.
Відповідно до виписки з карткового рахунку 10.02.2022 року позивачу було перерахована остання частка боргу відповідача за одноразовою грошовою допомогою.
Вважаючи, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, щодо невиплати позивачу заборгованості у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактично розрахунку, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, всі суми належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 28.01.2021 року по справі №240/11214/19 прийшла до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16.
Також, відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, усі виплати при звільненні належать до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі нездійснення фактичного розрахунку на день звільнення.
Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В межах даної справи судом встановлено, що в день звільнення позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного забезпечення за 20 повних календарних років.
У подальшому 21 вересня 2021 року між Державним підприємством обслуговування повітряного руху України та позивачем було укладено договір №ВС-2 від 21 вересня 2021 року, відповідно до п. 1.1 якого відповідач визнав право позивача на отримання ним від Державного підприємства обслуговування повітряного руху одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням, що передбачено статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Розмір грошової допомоги складав 29 025 грн.
Відповідно до пункту 3.1. відповідач виплачував грошову допомогу рівними частинами протягом 6 місяців. Відповідно до виписки з карткового рахунку 10.02.2022 року позивачу було перерахована остання частка боргу відповідача за одноразовою грошовою допомогою.
Таким чином суд зазначає, що одноразову грошову допомогу у розмірі 50% місячного забезпечення за 20 повних календарних років виплачено позивачеві 10.02.2022 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.
За таких обставин суд вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум.
Таким чином, суд приходить до висновку про допущену Державним підприємством обслуговування повітряного руху України протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2010 року по 10.02.2022 року.
Відносно позовної вимоги зобов'язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), середнє грошове забезпечення ( середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 423 667 грн.34 коп., суд зазначає наступне.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за № 100, в редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі - Порядок № 100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, днем звільнення позивача є 27.04.2010. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є лютий 2010 та березень 2010 року.
До позовної заяви позивачем не було надано довідки про доходи позивача за лютий 2010 та березень 2010 року, однак суд зазначає, що відповідно до довідки №10.1-446 від 27.04.2010 року та п.2.2. договору №ВС від 21 вересня 2021 року розмір грошового забезпечення позивача на день звільнення складала 2902,50 грн.
Середньоденне грошове забезпечення (заробітна плата) становить 98,39 грн.: грошове забезпечення за лютий та березень 2010 року поділити на 59 днів (кількість робочих днів у лютому та березні 2010 року).
Як зазначалося вище, в день звільнення позивача зі служби 27.04.2010 року, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні.
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (27.04.2010) та дату виплати заборгованості (10.02.2022), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 4306 днів.
Отже, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.04.2010 року по 10.02.2022 становить 423667,34 коп. (98,39 грн. - середньоденний заробіток позивача х 4306 днів).
Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.
Суд наголошує, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 по справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів має враховуватися саме остання правова позиція.
У постанові Верховного Суду від 19.07.2021 року по справі №480/3354/19 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За висновками Верховного Суду у постанові від 19.07.2021 року по справі №480/3354/19, суд першої інстанції обґрунтовано врахував істотність частки невиплаченої суми порівняно із середнім заробітком за несвоєчасний розрахунок, обставини, за яких встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати та зменшив розмір відшкодування, стягнувши на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені в розмірі 100% від суми грошової компенсації за неотримане речове майно, що становить: 24090,88 грн.
З огляду на викладене, керуючись принципом співмірності розміру недоплаченої суми (29025,00 грн.) і розміром розрахованої суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (423667,34грн.), суд приходить до висновку, що заявлена позивачем сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні перевищує суму одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного забезпечення за 20 повних календарних років, тому позовна вимога зобов'язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), середнє грошове забезпечення ( середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 423 667 грн.34 коп. ( чотириста двадцять три тисячі шістсот шістдесят сім грн. 34 коп.) підлягає частковому задоволенню шляхом зобов'язання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного забезпечення за 20 повних календарних років за період з 28.04.2010 року по 10.02.2022 року у розмірі 100% від суми одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного забезпечення за 20 повних календарних років, що становить 29025,00 грн.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а/с 115,м. Бориспіль -1,Київська область,08301) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.04.2010 року по 10.02.2022 року.
Зобов'язати Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного забезпечення за 20 повних календарних років за період з 28.04.2010 року по 10.02.2022 року у розмірі 100% від суми одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного забезпечення за 20 повних календарних років, що становить 29025,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в частині задоволення позовних вимог у сумі 496 (чотириста дев'яносто шість) грн. 20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Спірідонов М.О.