Справа № 420/2432/22
25 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-38038-51 У від 17.02.2021 року в сумі 37788,74 грн.
Ухвалою суду від 08 лютого 2022 року (суддя Бутенко А.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
На підставі розпорядження Одеського окружного адміністративного суду від 21.06.2022 року №564 та відповідно до повторного протоколу автоматичного розподілу справ від 22.06.2022 року справу передано на розгляд судді Свиді Л.І.
Ухвалою суду від 27.06.2022 року цю справу прийнято до свого провадження та у відповідності до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Позов обґрунтований позивачем тим, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, але в період, за який нарахований внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач був звільнений від сплати ЄСВ за себе, оскільки не здійснював підприємницьку діяльність, був найманим працівником, а внесок за нього сплачували його роботодавці.
З відзиву на адміністративний позов вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що позивач перебував на обліку в податкових органах як фізична особа - підприємець з 20.02.2003 року по 28.10.2021 року. Враховуючи зазначені обставини, відповідачем нарахований позивачу борг зі сплати єдиного внеску за період 2017-2020 роки. Станом на 31.01.2021 року в інтегрованій картці платника рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37788,74 грн., а тому ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.02.2021 року №Ф-38038-51 відповідно до вимог законодавства, яка направлена на адресу позивача та повернута на адресу контролюючого органу за закінченням терміну зберігання. Таким чином, позивач має сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 20.02.2003 року ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем (КВЕД 60.21.1) - діяльність автомобільного регулярного транспорту (основний), та 28.10.2021 року на підставі власного рішення позивача внесено запис про припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
При цьому, 17.02.2021 року позивачу ГУ ДПС в Одеській області направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38038-51 У, відповідно до якої недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування складає 37788,74 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що згідно даних облікової картки позивача, заборгованість нарахована за 2017-2020 роки, що підтверджується обліковою карткою платника податків.
Позивач не погодився із правомірністю нарахування йому заборгованості по єдиному внеску, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Позивач зазначає, що починаючи з 15.14.2000 року і по теперішній час, тобто весь час поки позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, працює на різних підприємствах на різних посадах, що підтверджується його трудовою книжкою, ЄСВ за вказаний період нараховували та сплачували роботодавці, у зв'язку із чим він вважає, що не має сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1, ст. 2, абз. 2 п. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дія закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно із п 4 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;.
Відповідно до абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах з роботодавцем та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом не врегульовано.
З аналізу наведених норм у сукупності вбачається, що платниками єдиного соціального внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі вищевикладеного можливо дійти висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме для досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Слід зазначити, що вимога сплачувати єдиний внесок особами, які перебувають на обліку в органах ДПС та які одночасно перебувають у трудових відносинах, як найманий працівник, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
При цьому, відповідачем не надано до суду жодних відомостей, які б свідчили про отримання позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності.
Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка є обов'язковою до застосування, висловленій в постановах від 27 листопада 2019 року справа №160/3114/19 та від 04 грудня 2019 року справа №440/2149/19.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7, абз. 1, 2 ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
З наданого позивачем Реєстрів застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування вбачається сплата єдиного внеску роботодавцями за ОСОБА_1 за весь 2017-2019 рік та за січень - квітень 2020 року.
З відзиву на позовну заяву, а також облікової картки платника податків - позивача вбачається нарахування йому заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2017 рік - 8448 грн., за 2018 рік - 9828,72 грн., за 2019 рік - 11016,72 грн., за 2020 рік - 8495,30 грн.
Однак, враховуючи працевлаштування позивача протягом 2017-2019 року та сплату єдиного внеску за позивача роботодавцями, нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску за цей період є безпідставним.
Щодо нарахування позивачу заборгованості зі сплати єдиного внеску за 2020 рік, суд враховує, що позивач протягом січня - квітня 2020 року перебував у трудових відносинах та за ці чотири місяці за нього сплачував єдиний внесок роботодавець не нижче мінімального страхового внеску, що підтверджується Реєстром застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, оскаржувана вимога в частині нарахування позивачу заборгованості зі сплати єдиного внеску в мінімальному розмірі за чотири місяці 2020 року є протиправною та підлягає скасуванню на суму 4156,24 грн., тобто, 22 відсотки від мінімальної заробітної плати - 4723 грн. - 1039,06 грн. на місяць.
Враховуючи зазначені обставини, вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38038-51 У від 17.02.2021 року є правомірною в частини нарахування єдиного внеску за 2020 рік в розмірі 4339,06 грн. (8495,30 грн. - 4156,24 грн.), а в частині нарахування єдиного внеску за 2017-2019 в повній сумі, тобто, 29293,44 грн. та за 2020 рік в сумі 4156,24 грн., загальна сума - 33449,68 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38038-51 У від 17.02.2021 року на суму 33449,68 грн., а в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Щодо судового збору, він має бути стягнутий з відповідача у відповідності до ст. 139 КАС України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ГУ ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-38038-51 У від 17.02.2021 року в сумі 37788,74 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-38038-51 У від 17.02.2021 року на суму 33449,68 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з ГУ ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 113,95 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.І. Свида