Дата документу 19.08.2022 Справа № 643/2049/19
Провадження №6/554/118/2022
Іменем України
19 серпня 2022 року Октябрський районний суд м.Полтави
в складі головуючого судді Чуванової А.М.,
за участю секретаря Кравець В.В.,
за участю учасників справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
представника заявника - ОСОБА_2 ,
стягувач - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава заяву ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню; стягувач: ОСОБА_3 ,-
Улипні 2022 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, в якій просив визнати судовий наказ Московського районного сулу м.Харкова від 04.04.2019 року по справі №643/2-49/19 таким, що не підлягає виконанню; зупинити виконання за вказаним судовим наказом.
Заяву мотивував тим, що 04.04.2019 року Московським районними судом м.Харкова було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Вважає, що судовий наказ Московського районного суду м.Харкова від 04.04.2019 року по справі №643/2-49/19 необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.
Зазначає, що на момент звернення до суду ОСОБА_3 проживала однією сім'єю з ОСОБА_1 та донькою за адресою: АДРЕСА_1 , тобто в квартирі, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Тобто, ОСОБА_3 права на звернення про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 не мала.
Так як донька та ОСОБА_1 проживають разом, окремо від ОСОБА_3 , донька знаходиться на утриманні батька, а мати участі в вихованні та утриманні доньки не приймає, ОСОБА_1 30.10.2020 року звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на його користь на утримання малолітньої дочки. 05.11.2020 року Московським районним судом м.Харкова видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4 . Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, ОСОБА_3 станом на 01.06.2022 року має заборгованість в сумі 57159,84 гривень.
Не погодившись з аліментами, ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м.Харкова з позовом про звільнення від сплати аліментів та припинення їх стягнення.
02.06.2021 року суд вирішив звільнити ОСОБА_1 від сплати заборгованості по аліментам з 13.08.2020 року, які стягуються на підставі судового наказу, виданого 04.04.2019 року Московським районним судом м.Харкова у справі №643/2049/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Разом з тим, на теперішній час зазначена справа, яка перебуває на розгляді в Полтавському апеляційному суді, не розглянута.
З початку війни ОСОБА_1 та донька ОСОБА_4 внутрішньо переміщені особи та також проживають разом. ОСОБА_3 жодного разу не навідувала дитину. Окремо заслуговує на увагу той факт, що існує 2 судових накази про стягнення аліментів, згідно з якими стягуються аліменти як з ОСОБА_1 так і з ОСОБА_3 .
Ухвалою суду від 10.08.2022 року прийнято до провадження заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання за виконавчим документом.
У судовому засіданні адвокат Синицький І.О. заяву підтримав із зазначених підстав. Пояснив, що суд взагалі безпідставно виніс судовий наказ, в подальшому суд припинив стягнення аліментів по цьому наказу, але рішення суду не набрало законної сили.
Боржник ОСОБА_1 в судовому засіданні заяву підтримав, просив вимоги задовольнити з підстав, зазначених у заяві.
У судовому засіданні стягувач ОСОБА_3 проти задоволення заяви заперечувала. Пояснила, що ОСОБА_1 намагається анулювати свої борги обманним шляхом. В 2019 році вона в законному порядку звернулася до суду. Просила відмовити у задоволенні заяви.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, суд вважає, що заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 04.04.2019 року Московським районними судом м.Харкова було видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.
05.11.2020 року Московським районним судом м.Харкова видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4
02.06.2021 року Московський районний суд м.Харкова вирішив, зокрема: звільнити ОСОБА_1 з 13 серпня 2020 року від сплати аліментів, які стягуються на підставі судового наказу, виданого 04 квітня 2019 року Московським районним судом м. Харкова у справі № 643/2049/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, у судовому наказі зазначаються повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті.
Відповідно до ст. 173 ЦПК України, суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
За приписами частин 1, 2 статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Таким чином, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому, словосполучення «або з інших причин» стосується саме відсутності (припинення) обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що законодавцем передбачено у судовий спосіб захист прав боржника у разі якщо стягувач не визнає відсутність обов'язку боржника.
Звертаючись до суду із заявою про визнання виконавчого документа - судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заявник зокрема посилався на те, що дитина проживає разом з ним, оскільки матір після розлучення з ним проживає окремо, не цікавиться життям та здоров'ям доньки, не утримує її.
На думку заявника, факт проживання дочки разом з ним свідчить про припинення у нього обов'язку з виконання судового наказу про стягнення аліментів.
Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи не містять належних доказів припинення зобов'язань ОСОБА_1 за судовим наказом, яким з нього стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини.
Ураховуючи викладене, суд вважає вимоги заявника безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки існує судове рішення, а саме судовий наказ, який набрав законної сили, а тому у відповідності до вимог ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України є обов'язковим до виконання.
Законодавцем визначено підстави припинення обов'язку зі сплати аліментів на підставі судового рішення.
Так, статтею 273 Сімейного кодексу України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Аналіз вказаної норми закону свідчить, що у зв'язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, має право на звільнення його від обов'язку щодо сплати аліментів.
З наведеного слідує, що факт проживання дитини з батьком, з якого стягуються аліменти на користь матері для утримання дитини, є істотною обставиною та може слугувати підставою для звернення батька до суду з позовом про звільнення від сплати аліментів. З таким позовом ОСОБА_1 вже звернувся до суду, проте рішення суду не набрало законної сили.
Отже, обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, є істотними, але підлягають доведенню при вирішенні спору про звільнення від сплати аліментів, відповідно ж не вказують на припинення обов'язку зі сплати аліментів.
За статтею 432 ЦПК України дослідженню підлягають не обставини припинення обов'язку за судовим рішенням, а лише докази про припинення такого обов'язку.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення суду про звільнення ОСОБА_1 від сплати аліментів може бути підставою для звернення до суду із заявою в порядку ст. 432 ЦПК України, якою регламентовано порядок та підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Також, суд звертає увагу, що за наявності відкритого виконавчого провадження та досягнення між боржником і стягувачем згоди про припинення зобов'язання за судовим наказом, сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження").
На переконання суду наведені заявником обставини не є передбаченими статтею 432 ЦПК України підставами для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу від 04.04.2019 року, виданого Московським районними судом м.Харкова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 161, 170, 171, 432 ЦПК України, суд, -
У задоволенні вимог зави ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню; стягувач: ОСОБА_3 , - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 24.08.2022 року.
Суддя: А.М.Чуванова