КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ _______________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 947/9336/20
Провадження № 2/947/635/22
15.08.2022 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
за участі:
представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника позивача Одеської міської ради - Романець Юлії-Вікторії Олександрівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до ОСОБА_3 ,
приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу
Дишлевої Тетяни Володимирівни,
третя особа - Одеська міська рада,
про скасування рішення про державну реєстрацію права власності,
та за позовною заявою
Одеської міської ради
до ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
ОСОБА_1 ,
приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу
Дишлева Тетяна Володимирівна,
Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський»,
про скасування рішення про державну реєстрацію права власності,
Позивачка - ОСОБА_1 23.04.2020 року звернулась до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Тетяни Володимирівни, за участі третьої особи - Одеської міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, в якому просить суд скасувати реєстраційну дію від 06.09.2019 року за №48552390 з державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , проведену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального Дишлевою Тетяною Володимирівною.
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що вона - ОСОБА_1 з 23.01.2002 року зареєстрована та проживає в квартирі АДРЕСА_2 , яка неприватизована та перебуває в комунальній власності, головним наймачем якої є ОСОБА_3 .
В зазначеній квартирі також зареєстровані особи: ОСОБА_4 ; ОСОБА_1 ; малолітній ОСОБА_5 , 2010 року народження та малолітня ОСОБА_6 , 2020 року народження.
Позивачка стверджує, що у 2012 році ОСОБА_4 самовільно здійснив реконструкцію квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується технічним паспортом від 15.11.2012 року.
21.12.2012 року ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом про встановлення порядку користування житловими приміщеннями квартири АДРЕСА_2 (справа №1512/17480/2012), під час розгляду якої вона - ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом про усунення перешкод у користуванні квартирою та приведення приміщень у попередній стан.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21.01.2014 року в задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_4 та позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 судом було відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10.06.2014 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 21.01.2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_5 про зобов'язання не перешкоджати у користуванні квартирою та приведенні приміщень у попередній стан. В цій частині суд апеляційної інстанції ухвалив нове рішення, яким зобов'язав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не перешкоджати ОСОБА_1 в користуванні квартирою та зобов'язав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за власний рахунок привести квартиру АДРЕСА_2 , у попередній стан, відповідно до поетажного плану від 31.03.1965 року.
Натомість, як стверджує позивачка, в протиріч вказаному рішенню суду, у квітні 2020 року ОСОБА_3 з'явився до спірної квартири зі сторонніми людьми та заявив, що він є власником всієї квартири, вирішив її продавати та позивачка з дітьми повинні виселятися із своїми речами.
За наслідком чого, з Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_3 , позивачці стало відомо, що приватним нотаріусом ОМНО Дишлевою Тетяною Володимирівною було проведено реєстрацію права власності на спірну квартиру, як на житловий будинок за ОСОБА_3 , надавши адресу будинку АДРЕСА_1 .
Згідно інформаційної довідки, вказану реєстрацію права власності було проведено на підставі прийнятого приватним нотаріусом, як суб'єктом державної реєстрації, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.09.2019 року за індикаційним №48552390.
Позивачка вважаючи вказане рішення незаконним, приймаючи не набуття відповідачем права власності на вказану квартиру, порушення порядку її переведення за типом власності до житлового будинку, порушення її прав як співкористувача спірним майном, звернулась до суду з цим позовом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 25.05.2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
Одночасно з позовною заявою, представником позивача було подано до суду заяву про забезпечення позову, яку ухвалою суду від 25.05.2020 року задоволено частково та вжито заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_3 , який належить на праві власності ОСОБА_3 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1908455951101. У задоволені решти вимог заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про забезпечення позову - залишено без задоволення.
Разом із пред'явленим позовом до суду, представником позивача також було надано до суду клопотання про витребування доказів за вх. №17878/20, яке ухвалою суду від 25.05.2020 року задоволено та витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Тетяни Володимирівни належним чином завірені копії документів, які є в наявності у нотаріуса та електронні копії документів внесені до Державного реєстру, на підставі яких було проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 , (у тому числі, але не обмежуючись: копію рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.09.2019 року за №48552390; довідку №223418 від 23.08.2019 року, видану ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД»; технічний паспорт №б/н від 23.08.2019 року, виданий ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД»). Витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірену копію реєстраційної справи стосовно проведеної державної реєстрації власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 . Витребувано з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» належним чином завірені копії документів: довідки №223418 від 23.08.2019 року та технічного паспорту №б/н від 23.08.2019 року, стосовно нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 .
15.06.2020 року до суду від юридичного департаменту Одеської міської ради на виконання ухвали суду від 25.05.2020 року надійшли витребувані судом документи.
05.04.2021 року до суду надійшла відповідь з Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) від 01.04.2021 року за №5342/017-19 відповідно до якої встановлено, що на підставі наказу Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.08.2020 року за №580/03-08 приватну нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Дишлевої Т.В. по Одеському міському нотаріальному округу припинено з 03.08.2020 року. реєстраційне посвідчення №490 від 18.07.2018 року про реєстрацію її приватної нотаріальної діяльності анульовано.
24.11.2021 року головуючому в цій справі були передані матеріали цивільної справи №947/24571/21 за позовною заявою Одеської міської ради до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Тетяна Володимирівна, Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський», про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, які на підставі ухвали суду від 23.11.2021 року об'єднані разом з цивільною справою №947/9336/20, в одне провадження. Об'єднаній цивільній справі №947/24571/21, присвоєно номер №947/9336/20.
Так, за позовом Одеської міської ради, остання просить суд скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним №48552390, винесене 06.09.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Тетяною Володимирівною, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33105988, з закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно об'єкту нерухомого майна.
В обґрунтування позову Одеська міська рада посилається на те, що розпорядженням Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів трудящих від 26.02.1981 року № 498 на підставі рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів трудящих від 26.02.1981 року № 73 громадянину ОСОБА_3 відкрито особовий рахунок на зайняту ним та членами його сім'ї з 4 осіб житлову площу, що складається з 2 житлових кімнат площею 36.2 кв.м. по АДРЕСА_1 , з правом укладення договору найму даної житлової площі.
У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Київської районної адміністрації Одеської міської ради з проханням змінити договір найму і укласти окремі договори найму з оформленням особистих рахунків, з посиланням на те, що він зареєстрований та постійно проживає в двох кімнатах, житловою площею 36,20 кв.м. комунальної квартири АДРЕСА_2 складом родини з трьох осіб: ОСОБА_3 (заявник), ОСОБА_4 1957 р.н. (дружина), ОСОБА_1 - 1985 р.н. (донька колишньої дружини брата). При цьому зазначив, що ОСОБА_1 не дає своєї згоди на укладення окремих договорів найму з оформленням особистих рахунків.
Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 21.04.2010 року № 298, ОСОБА_3 відмовлено в зміні договору найму житлового приміщення і укладення з ним та членами його родини окремих договорів найму на дві кімнати, житловою площею 24,2 кв.м., у зв'язку з відмовою всіх дорослих членів родини надати згоду на укладення окремих договорів найму.
Як стверджує представник Одеської міської ради, з листа Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 25.08.2020 року № 2881/01-11 вбачається, що згідно з відомостями сектору обліку та розподілу житла Київської районної адміністрації Одеської міської ради з 30.04.2014 року, тобто з моменту надання сектору повноважень по укладенню договорів найму з мешканцями неприватизованих квартир по цей час, договори найму житлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 - не укладались.
Отже, зазначений житловий будинок перебуває у комунальній власності та відповідно до п. 332 додатку № 1 до розпорядження міського голови від 28.01.2003 року № 97-01р. «Про передачу майна у повне господарське відання комунальним підприємствам «Дирекція єдиного замовника» (надалі розпорядження № 97-01р.) знаходиться на балансі КП «ЖКС «Вузівський», який є правонаступником КП «Дирекція єдиного замовника «Чубаївське».
Разом з тим, як стверджує представник Одеської міської ради, їм стало відомо, що на підставі рішення від 06.09.2019 року з індексним номером № 48552390 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 55,1 кв.м.
Зазначене рішення приватним нотаріусом, як державним реєстратором було винесено на підставі довідки №223418 від 23.08.2019 року, виданої ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» та технічного паспорту №б/н від 23.08.2019 року, виданий ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», що не є первинними документами підтверджуючими право власності та не породжує таке право. Крім того, як стверджує представник Одеської міської ради, листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 07.08.2020 року № 01-19/1807 повідомлено, що 28.04.2020 року спеціалістами ДКВ ОМР проведено обстеження будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 . Так, за результатами обстеження встановлено, що фасадний одноповерховий двохквартирний будинок, розташований на земельній ділянці орієнтовною площею 200 кв.м. У квартирі № 2 у даному будинку, крім інших, зареєстрований гр. ОСОБА_3 , яким земельна ділянка, орієнтовною площею 150 кв.м. використовується під городництво.
За наявною в ДКВ ОМР інформацією рішення щодо передачі у власність чи користування земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_4 та АДРЕСА_1 , Одеською міською радою не приймалось.
Відповідно до листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 13.05.2020 року № 2342-12/72 станом на 31.12.2012 року право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 та буд. АДРЕСА_1 не зареєстровано.
Також представник позивача за вказаним позовом зазначає, що житловий будинок на який за відповідачем було зареєстроване право власності є саме вищезазначеною квартирою АДРЕСА_2 , однак через подання відповідачем недостовірних відомостей, під час реєстрацій вказаного будинку було змінено адресу розташування вказаного житлового будинку. Зазначені обставини також підтверджуються, на думку позивача, відсутністю відповідної довідки про присвоєння адреси нерухомому майну.
Приймаючи вищевикладені обставини, оскільки відповідачем зареєстроване право власності на нерухоме майно в порушення порядку, на майно, яке є комунальною власністю, Одеська міська рада була вимушена звернутись до суду з цим позовом.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу №947/24571/21 на підставі позову Одеської міської ради було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді від 09.09.2021 року було відкрито провадження по справі на підставі вказаного позову в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
В рамках зазначеного позову, 08.10.2021 року представником відповідача ОСОБА_3 було скеровано до суду в електронній формі відзив на позовну заяву, в якому представник просить суд відмовити у задоволенні позову Одеської міської ради з підстав невірно обраного способу захисту в частині скасування рішення державного реєстратора, ані скасування запису про право власності.
В подальшому в рамках цивільної справи №947/24571/21, було постановлено вищевказану ухвалу суду про об'єднання цивільної справи №947/24571/21, разом з цивільною справою №947/9336/20, в одне провадження.
Під час розгляду об'єднаної цивільної справи, 14.12.2021 року представником Одеської міської ради було подано до суду заяву про уточнення позовних вимог, з посиланням на те, що під час підготовки первісного позову було допущено описку в зазначенні площі спірного об'єкту нерухомості та вказано, як 51,1 кв.м., замість вірного - 55,1 кв.м., у зв'язку з чим представник просив суд вважати вірним площу будинку АДРЕСА_1 , як: «55,1 кв.м.».
21.12.2021 року судом було ухвалено прийняти вказану уточнену позовну заяву до розгляду.
14.07.2022 року судом без видалення до нарадчої кімнати було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.
В судове засідання призначене на 15.08.2022 року з'явились: представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та представник позивача Одеської міської ради - Романець Юлія-Вікторія Олександрівна.
Представник ОСОБА_1 позовні вимоги останньої підтримав та просив суд задовольнити, позовні вимоги Одеської міської ради визнав і також просив суд задовольнити в повному обсязі.
Представник Одеської міської ради підтримала заявлені вимоги, наполягала на їх задоволенні, стосовно позову ОСОБА_1 поклалась на розсуд суду.
Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, будучи належним чином обізнані про наявне судове провадження.
Разом з тим, судом приймається, що відповідач належним чином повідомлений і обізнаний про дату, час і місце проведення судового засідання, про причини якої суд не повідомив.
Зазначені обставини підтверджуються поданою представником відповідача 11.08.2022 року до суду через підсистему «Елетронний суд» заявою про проведення судового засідання по справі в режимі відеоконференції, яка була сформована представником 11.08.2022 року, зареєстрована в суді 11.08.2022 року та передана головуючому судді 12.08.2022 року.
Ухвалою суду від 12.08.2022 року у задоволенні вказаної заяви було відмовлено, з підстав невідповідності вказаної заяви вимогам ч.2 ст.212 та ч.7 ст.43 ЦПК України.
Судом одночасно враховувалось, що у відповідності до ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом.
Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Отже, процесуальні вимоги визначені Законом є рівними для усіх учасників судового процесу, а відтак зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для заявника, оскільки в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню.
Крім того, згідно з ч.1 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 3 ст. 189 ЦПК України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 210 ЦПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було відкрито 25.05.2020 року, тобто справа перебуває в провадженні на протязі більше двох років, у зв'язку з чим, суд позбавлений процесуальної можливості відкладати судові засідання.
При цьому суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.
У своєму рішенні у справі «Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).
Приймаючи вищевикладене, неявку відповідачів та третіх осіб до судового засідання без поважних причин, враховуючи, що представником відповідача є фаховий адвокат, обізнаний з нормами та положеннями чинного процесуального законодавства в цивільному судочинстві, враховуючи строки розгляду справи, судом було ухвалено провести розгляд справи за наявною явкою учасників судового процесу в судовому засіданні 15.08.2022 року.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що розпорядженням Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів трудящих від 26.02.1981 року № 498 на підставі рішення Виконавчого комітету Приморської районної ради народних депутатів трудящих від 26.02.1981 року № 73 громадянину ОСОБА_3 відкрито особовий рахунок на зайняту ним та членами його сім'ї з 4 осіб житлову площу, що складається з 2 житлових кімнат, площею 36.2 кв.м. по АДРЕСА_1 , з правом укладення договору найму даної житлової площі.
У квітні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Київської районної адміністрації Одеської міської ради з проханням змінити договір найму і укласти окремі договори найму з оформленням особистих рахунків, з посиланням на те, що він зареєстрований та постійно проживає в двох кімнатах, житловою площею 36,20 кв.м. комунальної квартири АДРЕСА_2 складом родини з трьох осіб: ОСОБА_3 (заявник), ОСОБА_4 1957 р.н. (дружина), ОСОБА_1 - 1985 р.н. (донька колишньої дружини брата). При цьому зазначив, що ОСОБА_1 не дає своєї згоди на укладення окремих договорів найму з оформленням особистих рахунків.
Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 21.04.2010 року № 298, ОСОБА_3 відмовлено в зміні договору найму житлового приміщення і укладення з ним та членами його родини окремих договорів найму на дві кімнати, житловою площею 24,2 кв.м., 12,0 кв.м. комунальної квартири АДРЕСА_2 , у зв'язку з відмовою всіх дорослих членів родини надати згоду на укладення окремих договорів найму.
Також, судом встановлено, що у відповідності до розпорядження міського голови від 28.01.2003 року за №97-01 «Про передачу майна у повне господарське віддання комунальним майном підприємствам «Дирекція єдиного замовника», Управлінню житлово-комунального господарства наказано передати майно з балансу управління на баланс, а саме у відповідності до додатку №1 зокрема будинок АДРЕСА_4 на баланс КП «Дирекція єдиного замовника «Чубаївське».
У відповідності до листа КП «ЖКС «Вузівський» від 28.08.2020 року за №631/01-20, будинок АДРЕСА_4 , перебуває на балансі комунального підприємства «ЖКС «Вузівський» на підставі Розпорядження міського голови №97-01р від 28.01.2003 року «Про передачу майна у повне господарське віддання комунальним підприємством «Дирекція єдиного замовника», у зв'язку з тим, що КП «ЖКС «Вузівський» є правонаступником КП «ДЄЗ «Чубаївське» з 01.08.2008 року.
Згідно з листом Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 25.08.2020 року за №1881/01-11, повідомлено, що згідно відомостей сектору обліку та розподілу житла Київської районної адміністрації Одеської міської ради, з 30.04.2014 року тобто з моменту коли сектору обліку і розподілу житла були надані повноваження по укладенню договорів найму з мешканцями неприватизованих квартир, по цей час, договори найму житлового приміщення за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_1 не укладались.
Згідно з листом КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради від 13.05.2020 року за №2342/12/72 повідомлено, що станом на 31.12.2012 року право власності зокрема на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_4 , не зареєстровано.
У відповідності до поданих до суду довідок з домової книги про склад сім'ї та реєстрації вбачається, що в зазначеній квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 , на якого відкрито особовий рахунок, дружина - ОСОБА_4 , донька колишньої дружини брата - ОСОБА_1 , та її син - ОСОБА_5 .
У відповідності до довідки про реєстрацію місця проживання особи, вбачається, що з 12.03.2020 року в квартирі АДРЕСА_2 , зареєстрована ОСОБА_6 .
Також судом встановлено, що у лютому 2013 році ОСОБА_3 звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом (справа №1512/17480/2012) про затвердження встановленого порядку користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_2 , залишити у користуванні ОСОБА_3 ізольовані житлові кімнати позначені у технічному паспорті від 15.11.2012 року: " 8" та " 9", загальною площею 22,5 кв.м.; залишити у користуванні ОСОБА_1 ізольовану житлову кімнату площею 8,5 кв.м та коридор (із житлової площі) " 6" - 4,0 кв.м.; розділити особові рахунки у вказаній квартирі, відповідно до встановленого порядку користування; залишити у спільному користуванні нежилі приміщення: веранди, кухні, коридорів, санвузлу у будинку; зобов'язати Київську районну адміністрацію Одеської міської ради укласти з ОСОБА_1 окремий договір найму на кімнату площею 8,5 кв.м., а з ОСОБА_3 укласти договір найму на кімнати площею 13,5 кв.м та 9,0 кв.м.; зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у користуванні кімнатами площею 13,5 кв.м. та 9,0 кв.м. у квартирі АДРЕСА_2 , а також нежитловими приміщеннями.
В рамках зазначеної справи, 29.04.2014 року до суду надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, Відділ опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у користуванні квартирою та приведення приміщень у попередній стан.
За наслідком розгляду вказаної справи, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20.06.2014 року, з урахуванням ухвали суду від 09.12.2014 року про виправлення описки, рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 січня 2014 року - скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 про зобов'язання не перешкоджати у користуванні квартирою та приведення приміщень у попередній стан. В цій частині ухвалено нове рішення. Зустрічний позов ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 про зобов'язання не перешкоджати у користуванні квартирою та приведення приміщень у попередній стан - задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не перешкоджати ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_2 . Зобов'язано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за власний рахунок привести квартиру АДРЕСА_2 (дві кімнати, площею 36,2 кв.м) у попередній стан, відповідно поетажного плану від 31.03.1965 року.
Вказаним рішенням суду встановлено, що в процесі розгляду справи було встановлено, що в двох кімнатах, площею 36,2 кв.м. в кв. АДРЕСА_2 , які були виділені ОСОБА_3 для проживання його сім'ї, була самовільно, без дозвільно-погоджувальної документації, проведена реконструкція квартири.
Після проведеної реконструкції дві кімнати, площею 36,2 кв.м. в кв. АДРЕСА_2 стали складати з кімнати площею 13,5 кв.м, кімнати - 9,0 кв.м., мансарди - 11,7 кв.м, санвузла - 8,4 кв.м., якими користується ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і кімната - 8,5 кв.м. та коридор 4,0 кв.м., кімната - 16,2 кв.м. (будівництво 1980 років, документи на кімнату відсутні), якими користується ОСОБА_1 та її син ОСОБА_8 . Указані відомості знайшли своє відображення в акті обстеження комісії Дільниці № 5 КП "ЖКС "Вузовський" від 28.05.2014 року, в листі № 317/01- 14 від 10.06.2014 року директора КП "ЖКС "Вузовський" на ім'я зам голови Київської районної адміністрації, а також в технічному паспорті, виготовленому станом на 15.11.2012 року.
Також судом було встановлено, що згідно документів КП ЖКС "Вузівський" ОСОБА_3 були проведені роботи по переплануванню приміщень квартири. Відповідно до поетажного плану від 31.03.1965 року, житлова площа 36,2 кв.м., яка була надана для проживання сім'ї ОСОБА_3 складалась з двох суміжних кімнат площею 18,2 кв.м.та 18,2 кв.м., тобто спірна квартира на час вселення мала інше планування та інший розмір кімнат. У зв'язку із самочинним переплануванням цих житлових приміщень і добудови інших приміщень, влаштування перегородок, була змінена площа кімнат і змінився склад приміщень квартири, а саме була збудована: кімната площею 13,5 кв.м, кімната - 9,0 кв.м., мансарда - 11,7 кв.м, санвузол - 8,4 кв.м., кімната - 8,5 кв.м. та коридор 4,0 кв.м. (справа № 1512/2-1694/11 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розподіл особистих рахунків). Враховуючи відсутність дозвільно-погоджувальної документації на проведення реконструкції, згоди на перепланування жилого приміщення наймача ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що ОСОБА_3 були порушені вимоги ст. 100 ЖК України, ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", п. 6 Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинкових територій, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 08.10.92 року N 572 і Положення про порядок реконструкції вбудованих, вбудовано-прибудованих і прибудованих приміщень в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.04.2001 року N 2153-XXIII.
Частиною 4 статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Приймаючи, що рішення Апеляційного суду Одеської області від 20.06.2014 року по справі №1512/17480/2012, набрало законної сили, ухвалене між тими самими сторонами, встановлені обставини стосуються останніх, належить до кола доведення в цій справі, обставини в зазначеному рішенні не спростовані відповідачем по справі під час розгляду цієї справи, за наслідком чого приймаються судом в цій справі, як преюдиційні та не підлягають повторному доведенню.
На підставі вищевикладеного вбачається, що квартира АДРЕСА_2 , яка складається з 2-ох житлових кімнат, загальною площею 36.2 кв.м., була виділена ОСОБА_3 для проживання його та членів сім'ї, наразі є неприватизованою, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Одеси та передана на баланс КП «ЖКС «Вузівській», а також відповідачем по справі у 2014 році здійснювались протиправні дії з проведення самовільної, без дозвільно-погоджувальної документації, реконструкції вказаної квартири отриманої в найм.
Також судом встановлено, що в подальшому, 06.09.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В., як суб'єктом державної реєстрації, було винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 48552390, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 55,1 кв.м., житловою 46,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1908455951101, запис про право власності 33105988 від 04.09.2018 року.
З витребуваних судом під час розгляду справи матеріалів реєстрації справи стосовно об'єкту нерухомого майна 1908455951101 вбачається, що зазначене рішення державного реєстратора було винесено на підставі документів поданих ОСОБА_3 підтверджуючих виникнення права власності, а саме на підставі: довідки ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» за вих. №223418 від 23.08.2019 року та технічного паспорту, виготовленого 23.08.2019 року ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД».
Вказана довідка ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД» від 23.08.2019 року засвідчує, що при проведенні поточної технічної інвентаризації за адресою: АДРЕСА_1 , було встановлено, що житловий будинок під літ. «А», та гараж під літ. «Б», побудовано до 05.08.1992 року, відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Державного комітету будівництва архітектури та житлової політики від 25.01.2001 року за №127, зареєстрованого в Мінюсті України 10.07.2001 року за №582/5773 (із змінами та доповненнями) не є самочинним.
На підставі вищевикладеного вбачається, що реєстрацію права власності за відповідачем на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 було проведено за спрощеною процедурою, як для об'єктів збудованих до 05.08.1992 року.
Позивачі в цій справі вважаючи вказане рішення приватного нотаріуса Дишлевої Т.В. протиправним, а також з посиланням на те, що ОСОБА_3 набуто у власність вказаний житловий будинок без належних правовстановлюючих документів на це майно, та фактично зареєстровано право власності на самочинно реконструйовану квартиру передану в найм, однак зі зміною типу об'єкта нерухомого майна з квартири на житловий будинок, звернулись до суду з цим позовом.
Державний реєстратор, приватний нотаріус, як суб'єкт державної реєстрації, реалізуючи свої функції, керується Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Внесення відомостей до Державного реєстру прав, згідно з п.4 ч.1 ст. 3 Закону, здійснюється виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
У відповідності до ч.3 статті 10 Закону, в редакції станом на момент винесення спірного рішення та проведення державної реєстрації, державний реєстратор зокрема:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:
- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;
- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;
- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;
- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;
- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі;
4) під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень;
5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав;
6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом;
7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав);
8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав;
9) формує реєстраційні справи у паперовій формі;
9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Статтею 18 вказаного Закону у вказаній редакції передбачала, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:
1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;
7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
2. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
3. У випадках, передбачених законодавством України, державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, речові права на який підлягають державній реєстрації.
4. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Статтею 27 вказаного Закону у вказаній редакції передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:
1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;
2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;
5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;
6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;
7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;
9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Відповідно до частин другої і десятої статті 18, частини першої статті 20, частин другої і третьої статті 32, частини третьої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Кабінетом Міністрів України 25.12.2015 року було ухвалено постанову за № 1127, якою затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, редакцію якої також було змінено постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553), відповідно до якого визначено умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
У відповідності до пункту 42 вказаного Порядку, у редакції станом на час проведення спірної державної реєстрації, для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки.
В пункті 44 передбачено, що для державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об'єкт, подаються:
1) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
2) витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо такого об'єкта (у разі державної реєстрації права державної власності);
3) документ, що підтверджує факт перебування об'єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності);
4) документ, що підтверджує факт відсутності перебування об'єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).
На підставі вищевикладеного судом встановлено, що під час винесення оспорюваного рішення державного реєстратора, документи подані для його винесення подавались у відповідності до пункту 42 Порядку.
Таким чином, на державного реєстратора під час вчинення відповідної реєстраційної дії законом покладено обов'язок не тільки формально перевірити наявність поданих документів за переліком, передбаченим пунктом 42 Порядку, необхідних для державної реєстрації права власності, а й, передусім, встановити їх відповідність вимогам законодавства.
Досліджуючи матеріали реєстраційної справи стосовно об'єкту нерухомого майна 1908455951101, вбачається відсутність поданого ОСОБА_3 документа, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, як і документів, які є підставою для звільнення від подання такої довідки, а саме доказів на підтвердження того, що житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , збудований на земельній ділянці, яка належить відповідачеві на праві власності.
Судом також встановлено, що у відповідності до листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 07.08.2020 року за №01-19/1807, за наявною в Департаменту інформацією рішення щодо передачі у власність або користування земельних ділянок, розташованих за адресами: АДРЕСА_6 , не приймались Одеською міською радою.
Разом з тим, суд зазначає, що довідка від 23.08.2019 року № 223418, видана ТОВ «ПРОМ-СТРОЙ ЛТД», не може виступати підставою набуття права власності на спірний об'єкт, оскільки вона не є правовстановлюючим документом, тобто не породжує виникнення права власності, а виступає лише технічним документом, в якому відображається спосіб проведення будівельних робіт та надається оцінка щодо дотримання вимог нормативних актів стосовно законності проведення будівельних робіт.
У свою чергу, технічний паспорт - це документ, який має довідкову інформацію про фактичний стан нерухомості, а саме: про площі, поверховості, дату побудови, капремонту, товщину стін, технічні характеристики покрівлі та фундаменту.
Отже, технічний паспорт так само, як і довідка, не є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна, та не може бути єдиною підставою для реєстрації права власності на самочинно збудований об'єкт.
На підставі вищевикладеного вбачається, що оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 48552390 від 06.09.2019 року, винесене приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округ Дишлевою Т.В., як суб'єктом державної реєстрації, на підставі документів, що не відповідають вимогам пункту 42 вищевказаного Порядку, а відтак в порушення вимог ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не встановивши відповідність поданих і отриманих документів вимогам чинного законодавства.
Таким чином, відповідачем в порушення вказаного порядку не було надано належних документів, що відповідно до вимог законодавства засвідчує його право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , набуте у власність на підставі оспорюваного рішення.
Під час розгляду справи відповідачем до відзиву на позовну заяву в порушення ч.1 ст.81 ЦПК України, не надано до суду жодного доказу на підтвердження присвоєння адреси житловому будинку АДРЕСА_1 , належності йому на праві власності земельної ділянки, на якій розташований вищезазначений будинок.
Крім того, відповідачем під час розгляду справи також не оспорювались пояснення представника позивача за позовом Одеської міської ради стосовно того, що житловий будинок АДРЕСА_1 , на який набуто право власності на підставі спірного рішення приватного нотаріуса Дишлевої Т.В., фактично є двохкімнатною квартирою АДРЕСА_2 , яка була передано останньому в найм для особистого мешкання та членів його сім'ї.
З поданих до суду позивачем Одеською міською радою доказів, судом також встановлено, що працівниками Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 28.04.2020 року було також проведено обстеження будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 , за результатами якої встановлено, що за зазначеною адресою, розташований фасадний одноповерховий двохквартирний житловий будинок. Розпорядженням Одеського міського голови від 28.01.2003 р. № 97-01р. «Про передачу майна у повне господарське відання комунальним підприємствам «Дирекція єдиного замовника» будинок перебуває на балансі КП «ЖКС «Вузівський». Квартира № 1 та квартира № 2 мають відокремлені входи, відгороджені парканом. У квартирі № 2 , загальною площею 109,0 кв.м зареєстровані та мешкають ОСОБА_9 , 1985 р.н. з чоловіком та двома неповнолітніми дітьми та ОСОБА_3 , 1955 р.н.. Житлова будівля та споруди за адресою: АДРЕСА_4 розташовані на земельній ділянці орієнтовною площею 200 кв.м. Мешканці квартири № 2 вказаного будинку під огородництво використовують земельну ділянку орієнтовною площею 150кв.м. За наявною інформацією рішення щодо передачі у власність або користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , у Департаменті відсутні.
Досліджуючи технічні паспорти, а саме: виданий у листопаді 2012 року на будинок АДРЕСА_8 та виданий 23.08.2019 року на житловий будинок АДРЕСА_3 , наявні в матеріалах справи вбачається, що план житлового будинку АДРЕСА_3 , за схемою, співпадає з планом частки будинку АДРЕСА_4 .
Також, з технічного паспорту від 23.08.2019 року поданого відповідачем на проведення спірної реєстрації права власності, вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , складається з приміщень: 1 - кухні, площею 8,4 кв.м., 2 - житлової, площею 9,0 кв.м.; 3- житлової, площею 13,5 кв.м.; 4-житлової, площею 8,5 кв.м.; 5 - житлової, площею 4,0 кв.м., 6 - підсобної, площею 16,2 кв.м., мансандри - 7 - житловою, площею 11,7 кв.м., що в загалі складає площу 55,1 кв.м., що відповідає площі самочинно реконструйованої квартири АДРЕСА_2 , яка була проведена саме ОСОБА_3 , за наслідком чого була змінена площа кімнат і змінився склад приміщень квартири, а саме була збудована: кімната площею 13,5 кв.м, кімната - 9,0 кв.м., мансарда - 11,7 кв.м, санвузол - 8,4 кв.м., кімната - 8,5 кв.м. та коридор 4,0 кв.м., що в загальні площі складає 55,1 кв.м., що встановлено рішенням Апеляційного суду Одеської області від 20.06.2014 року по справі №1512/17480/2012.
На підставі вищевикладеного суд вважає доведеними доводи представника позивача Одеської міської ради, що двохкімнатна квартира АДРЕСА_2 , передана в найм ОСОБА_3 і яка останнім була самочинно реконструйована, та набутий відповідачем в порушення визначеного законом Порядку - житловий будинок АДРЕСА_4 , є одним тим самим нерухомим майном.
На підставі вищевикладеного, суд вважає доведеним, що на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним №48552390, винесене 06.09.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Тетяною Володимирівною, ОСОБА_3 незаконно набув у власність комунальну квартиру АДРЕСА_2 , шляхом реєстрації на останню, як на житловий будинок, чим значним чином порушив права та інтереси Одеської міської ради, як територіальної громади міста Одеси та членів сім'ї ОСОБА_3 , зокрема ОСОБА_1 , як співмешканця і співкористувача цієї квартири.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначене положення кореспондується частиною 3 статтею 12 ЦПК України.
Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Приймаючи вищевикладене, враховуючи не підтвердження відповідачем своїх пояснень викладених у відзиві на позовну заяву жодним доказом, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Одеської міської ради, за наслідком чого підлягає скасуванню, як протиправне і незаконне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним №48552390, винесене 06.09.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Тетяною Володимирівною, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 55,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33105988, з закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно об'єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1908455951101.
Одночасно суд вважає не підлягаючим задоволенню позов ОСОБА_1 , як заявлений стосовно того ж самого предмету позову, оскільки є недоведеним належними доказами, а висновки суду ґрунтуються на підставі належних і допустимих доказах, наданих позивачем Одеською міською радою.
Разом з тим, стосовно доводів відповідача про невірно обраний спосіб захисту прав позивачів в цій справі, зокрема Одеської міської ради, оскільки належним способом захисту прав є скасування запису про право власності, ані скасування відповідного рішення суб'єкта державної реєстрації прав, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах від 16.01.2019 року по справі №755/9555/18 та від 29.05.2019 року по справі №367/2022/15-ц, суд вважає неспроможними, з огляду на наступне.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15.
Вирішуючи цивільний спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
Предметом розгляду у цій справі є вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірне нерухоме майно.
За змістом п.1ч.1ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України №1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ст.11 зазначеного Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У ч.2 ст.26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Законом України від 05 грудня 2019 року №340-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності 16 січня 2020 року, ст.26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1,2,3ч.3ст.26 Закону України № 1952 (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" п.2 ч.6 ст.37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" п.2 ч.6 ст.37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Крім того, Законом № 2255-IX від 12.05.2022, який набув чинності в цілому 26.07.2022 року, зокрема внесено зміни до абзаців 2,3 частини3 ст.26 Закону України № 1952, відповідно до яких, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від ч.2 ст. 26 Закону України №1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:
1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;
2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;
3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.
Таким чином, суд вважає, що з 16 січня 2020 року, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак відсутні підстави для прийняття висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 16.01.2019 року по справі №755/9555/18 та від 29.05.2019 року по справі №367/2022/15-ц, які стосуються спорів, рішення за якими були ухвалені в редакції Закону №1952 до 16 січня 2020 року.
Крім того, додатковим підтвердженням наведеного висновку є п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", згідно з яким судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України"Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Отже, починаючи з 16 січня 2020 року спосіб захисту, як скасування запису до Державного реєстру прав, вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України №1952, а відтак у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.
Таких правових позицій дотримується Верховний Суд у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 у справі № 916/2464/19.
За наслідком вищевикладеного, суд вважає, що позивач обрав належний спосіб захисту, тому суд погоджується з доводами Одеської міської ради про те, що задоволення позову про скасування рішення про державну реєстрацію у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно, разом з закриттям розділу, призведе до відновлення порушеного права, а тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.
У відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням задоволення позовних вимог Одеської міської ради, стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь останнього у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 2270,00 грн. Судові витрати понесені позивачем ОСОБА_1 у зв'язку з відмовою позову, до відшкодування не підлягають та покладаються на останню.
При вищевикладених обставинах та керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 10, 13, 76-81, 89, 141, 263-266, 267, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_9 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_9 ), приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Тетяни Володимирівни (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, пр. Гагаріна, 10, приміщення 25), третя особа - Одеська міська рада (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, пл. Думська, 1), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності - відмовити.
Позов Одеської міської ради (місцезнаходження: 65026, м. Одеса, пл. Думська, 1) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_9 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_9 ), приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Тетяна Володимирівна (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, пр. Гагаріна, 10, приміщення 25), Комунальне підприємство «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» (місцезнаходження: 65088, м. Одеса, вул. Шишкіна, 60-а, каб.7), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності - задовольнити.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним №48552390, винесене 06.09.2019 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Тетяною Володимирівною, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нерухоме майно - житловий будинок, загальною площею 55,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 33105988, з закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно стосовно об'єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 1908455951101.
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691) у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору - 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 25.08.2022 року.
Головуючий Калініченко Л. В.