25.08.22
22-ц/812/722/22
Єдиний унікальний номер судової справи: 489/6256/21
Номер провадження: 22-ц/812/722/22 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.
25 серпня 2022 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,
із секретарем судового засідання - Калашник А.О.,
без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Павлюк Світланою Олександрівною
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2022 року, ухваленого під головуванням судді - Коваленка І.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» (далі - ОКП «МОТЕ») про стягнення заборгованості по заробітній платі та індексації,
У вересні 2021 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Могильди Ю.В., звернувся до суду з подальшим уточненим позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та індексації.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював у ОКП «МОТЕ» на посаді інспектора по роботі із державною виконавчою службою у відділі по роботі із заборгованістю. У зв'язку із систематичною затримкою та невиплатою заробітної плати був змушений звільнитися за угодою сторін з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України 01 листопада 2019 року. Трудові відносини з відповідачем припинено 01 листопада 2019 року.
На день звільнення та звернення з позовом до суду ОКП «МОТЕ» не провело повного розрахунку по заробітній платі, заборгованість по якій згідно листа ГУ ДПС у Миколаївській області від 30 серпня 2021 № 17930/6/14-29-24-01-17 складає 63 766, 29 грн (різниця між сумою нарахованого доходу та виплаченого доходу), які підлягають стягненню з відповідача.
Посилаючись на викладене позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь 63 766, 29 грн заборгованості по заробітній платі та 268, 83 грн індексації.
03 грудня 2021 року ОКП «МОТЕ» подало відзив на позов, в якому просило в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх доводів відповідач вказав, що не зрозуміло, яким чином позивач у своєму розрахунку дійшов до суми 63 766, 29 грн, оскільки нарахований дохід не може співпадати з виплаченим доходом, як мінімум через те, що з нарахованого доходу необхідно утримати податки та збори. Наданими документами підтверджується, що за період перебування позивача у трудових відносинах позивачу було нараховано 244 111, 62 грн, з яких утримано ПДФО 43 796,08 грн, військового збору 3 661,68 грн, профспілкових внесків 778, 17 грн У зв'язку з чим, позивачу фактично виплачено 195 875, 69 грн Остаточний розрахунок з позивачем проведено в день звільнення 01 листопада 2019 року, а тому в діях відповідача відсутнє порушення вимог частини першої статті 116 КЗпП України. Крім того, позивачем пропущений строк позовної давності, що є окремою підставою для відмови в позові.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2022 року позов в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати з 02 січня 2018 року по день ухвалення рішення та 13 461, 77 грн матеріальної шкоди на підставі заяви позивача залишено без розгляду.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що у відповідача перед позивачем відсутня заборгованість по заробітній платі, у зв'язку з чим позов в частині стягнення заборгованості по заробітній платі задоволенню не підлягає. Також відсутні підстави для стягнення індексації заробітної плати в сумі 268, 83 грн
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, адвокат Павлюк С.О. діючи в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив у повній мірі та не надав належної оцінки офіційним документам, що надавались позивачем, зокрема, листа ГУ ДПС у Миколаївській області від 30 серпня 2021 року № 17930/14-29-24-01-17 та форми ОК-5 від 04 вересня 2021 року від ПФУ. Крім того, в матеріалах справи немає жодних процесуальних документів, які б свідчили б про витребування судом та подальше дослідження ним належним чином завірених ключових доказів підтвердження повного розрахунку з ОСОБА_1 на момент його звільнення (копії платіжних доручень та картки рахунку про перерахування заробітної плати з відповідними банківськими відмітками про проведення транзакції саме позивачу). Також зазначає, що рішення суду ґрунтується лише на Витягу з відомості по виплаченій заробітній платі та на не завірених належним чином платіжних дорученнях на перерахування заробітної плати ОСОБА_1 (ОКП «МОТЕ» були надані суду платіжні доручення, які підтверджували лише перерахування ЄСВ, ПДФО та військового податку). Вказує, на те, що суд не взяв до уваги прогресуючу тенденцію відповідача, відображену у попередніх прецедентах систематичних порушень з боку ОКП «МОТЕ» щодо аналогічним чином невиплаченої заробітної плати колишнім працівникам на момент їх звільнення.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що на підставі наказу № 314-к від 27 листопада 2017 року ОСОБА_1 прийнято в ОКП «МОТЕ» на посаду інспектора у відділ по роботі із заборгованості та в подальшому наказом №223/1-п від 01 серпня 2018 року з 01 серпня 2018 року переведено на посаду інспектора по роботі із ДВС у відділ по роботі із заборгованістю.
01 листопада 2019 року ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (наказ №231-п від 01 листопада 2019 року) (а.с.11).
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Як на підставу задоволення своїх вимог позивач посилається на те, що при звільненні з ним не було проведено остаточний розрахунок по заробітній платі, заборгованість по якій на його думку складає 63 766, 29 грн, що підтверджується відповіддю на адвокатський запит ГУ ДПС у Миколаївській області від 30 серпня 2021 року № 17930/6/14-29-24-01-17.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що позивачем не враховано податки і збори, які сплачено ОКП «МОТЕ» як податковим агентом, із нарахованого йому доходу.
Порядок оподаткування доходу фізичних та юридичних осіб врегульовано положеннями Податкового кодексу України.
Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Згідно пункту 164.1.2 наведеної норми загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця.
До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України).
За положеннями пункту 164.6 статті 164 Податкового кодексу України під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов'язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Отже, аналізуючи наведене,нарахований дохід (заробітна плата) працівникам підлягають оподаткуванню відповідно до закону з подальшою виплатою такого доходу працівнику, з утриманням роботодавцем,як податковим агентом, сум податків та зборів.
Так, з відповіді ГУ ДПС у Миколаївській області вбачається, що податковим агентом ОКП «МОТЕ» по громадянину ОСОБА_1 відображено дохід за період IV кварталу 2017 року по січень 2021 року, з якого нарахований дохід складає 244 111,60 грн, а виплачений - 180 345,33 грн, сума нарахованого ПДФО - 43 796,08 грн, а отже різниця між нарахованим та виплаченим доходом становить 63 766,27 грн, які позивач (помилково вказав суму 63 766, 29 грн) і вважає заборгованістю по заробітній платі (а.с.20).
Між тим, з наданих відповідачем розрахункових листів за період роботи позивача на підприємстві вбачається, що ОКП «МОТЕ» ОСОБА_1 проводилося нарахування заробітної плати із відрахуванням обов'язкових податків та зборів (а.с.76-88).
Так, з 28 листопада 2017 року по 01 листопада 2019 року ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата у розмірі 244 111,62 грн з якої утримано ПДФО - 43 796, 08 грн, військового збору - 3 661, 68 грн та 778,17 грн профспілкових внесків, розмір заробітної плати який підлягав виплаті становив 195 875,69 грн.
Фактично позивачу заробітна плата виплачувалася із затримкою, але сукупний розмір заробітної плати, яку отримав ОСОБА_1 за період роботи - 195 875,69 грн, що підтверджується відомостями на виплату грошей та платіжними дорученнями на перерахування заробітної плати на відповідний рахунок в банку для зарахування на карткові рахунки працівників, зокрема і позивачу (а.с.89-187).
До того ж такий самий розмір сукупного доходу виплаченого позивачу відповідає доходу у вигляді заробітної плати у відповіді на ГУ ДПС у Миколаївській області від 30 серпня 2021 року № 17930/6/14-29-24-01-17.
Остання виплата позивачу була здійснена відповідно до розрахункового листа на суму 19 331,13 грн 01 листопада 2019 року, що підтверджується відомістю на виплату грошей № 187 від 01 листопада та 2019 року та платіжним дорученням №12573 від 01 листопада 2019 року про перерахування заробітної плати на відповідний рахунок в банку (а.с. 88, 186,187).
Отже, з урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у зв'язку з її недоведеністю, оскільки на день звільнення ОСОБА_1 було здійснено виплату всіх сум, що належали йому від підприємства, що відповідає вимогам ст. 116 КЗпП України.
Також вірним є висновок суду про відсутність підстав для стягнення індексації заробітної плати у розмірі 268,83 грн з огляду на повний розрахунок ОКП «МОТЕ» з позивачем у день звільнення та проведення індексації заробітної плати відповідачем при виплаті заробітної плати.
Отже, розглядаючи спір, що виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову у задоволені позову.
Європейський як суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не досліджено та не надано належної оцінки листу ГУ ДПС у Миколаївській області від 30 серпня 2021 року № 17930/14-29-24-01-17 та форми ОК-5 від 04 вересня 2021 року від ПФУ на увагу не заслуговують, оскільки вказане не відповідає дійсності з огляду на викладені обставини в мотивувальній частині рішення суду. Що стосується форми ОК-5 від 04 вересня 2021 року від ПФУ то вказаний документ свідчить лише про сплату страхових внесків підприємством за період роботи ОСОБА_1 в ОКП «МОТЕ» та не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність процесуальних документів про витребування та дослідження належним чином завірених ключових доказів підтвердження повного розрахунку з ОСОБА_1 на момент його звільнення є безпідставними, оскільки спростовуються наданими відповідачем, завіреними його представником та дослідженими судом розрахунковими листами, відомостями на виплату грошей за період роботи позивача на підприємстві та платіжними дорученнями про перерахування заробітної плати на відповідний рахунок в банку. До того ж, належних доказів на підтвердження про не зарахування заробітної плати на банківський рахунок ОСОБА_1 , останнім не надано, що є його процесуальним обов'язком відповідно до положень ст.ст. 12,81 ЦПК України.
Також не є слушними доводи про те, що ОКП «МОТЕ» були надані суду платіжні доручення, які підтверджували лише перерахування ЄСВ, ПДФО та військового податку, оскільки спростовуються платіжними дорученнями за період перебування позивача у трудових відносинах з підприємством саме на перерахування заробітної плати, наявними в матеріалах справи.
Посилання на те, що суд не взяв до уваги прогресуючу тенденцію відповідача, відображену у попередніх прецедентах систематичних порушеннях з боку ОКП «МОТЕ» щодо аналогічним чином невиплаченої заробітної плати колишнім працівникам на момент їх звільнення є безпідставні, оскільки вказані обставини для вирішення даної справи правового значення не мають.
Інші доводи в апеляційній скарзі зводяться до підстав позову та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Павлюк Світланою Олександрівною залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 лютого 2022 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: Т.З. Бондаренко
В.І. Темнікова
Повний текст постанови складено 25 серпня 2022 року.