Справа № 128/846/22
Провадження № 22-ц/801/1257/2022
Категорія: 114
Головуючий у суді 1-ї інстанції Фанда О. А.
Доповідач:Міхасішин І. В.
23 серпня 2022 рокуСправа № 128/846/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В.
суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 128/846/22 за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,
за апеляційною скаргою заявниці ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 травня 2022 року, повний текст рішення складено 23 травня 2022 року, ухвалене у складі судді Фанди О. А.,
19 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису в порядку ст. 350-4 ЦПК України, в якій просить видати обмежувальний припис строком на шість місяців відносно свого племінника ОСОБА_2 , заборонивши останньому перебувати в місці спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 з постраждалою особою ОСОБА_1 , заборонивши ОСОБА_2 наближатися на сто метрів до місця постійного проживання ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власницею 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .
Іншим співвласником 12/25 часток житлового будинку за вищезазначеною адресою є її племінник ОСОБА_2 .
Також у їх спільній власності є земельна ділянка загальною площею 0,1336 га, кадастровий номер 0520655300:02:008:0124, на якій розміщений вказаний житловий будинок з господарськими будівлями.
Після набуття у власність частини будинку та земельної ділянки ОСОБА_2 систематично вчиняє по відношенні до неї домашнє насильство психологічного характеру, погрожує спричинити їй, її доньці та онуці тілесні ушкодження, залякує, ображає, принижує, висловлюється на її адресу нецензурною лайкою, чинить перешкоди в користуванні спільною земельною ділянкою тощо.
Крім того, ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду з приводу виділення часток житлового будинку та земельної ділянки в натурі, не вчинивши жодних дій щодо досудового врегулювання спору.
Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила заяву задовольнити та видати обмежувальний припис.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 20 травня 2022 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - залишено без задоволення. Судові витрати віднести за рахунок держави.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області мотивоване тим, судом не встановлено регулярного та постійного вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 по відношенню до заявниці, її доньки та онуки, а також загрози її життю та здоров'ю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи, просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що на думку заявника суд попередньої інстанції не надав належної оцінки усім доводам, щодо наявності підстав для видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 . Поряд з цим, посилається на ті ж самі обставини, що викладені нею у заяві про видачу обмежувального припису.
11 липня 2022 року від представника заінтересованої особи ОСОБА_3 - адвоката Браславця Я.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив аргументи викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у видачі обмежувального припису щодо нього.
Учасника справи в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином.
23 серпня 2022 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника заявниці ОСОБА_1 - адвоката Пунько І.В. надіслала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що на території України ведено воєнний стан та враховуючи численні застереження офіційних органів державної влади від відвідування будь-яких установ в період з 23-24 серпня 2022 року в зв'язку з можливими ракетними ударами по містам України, за таких обставин участь адвоката Пунько І.В. в судовому засіданні призначеному на 23.08.2022 на даний час є неможливою.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та можливість проведення судового розгляду у відсутність осіб, які не з'явилися.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності № НОМЕР_1 виданим Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 30 травня 2007 року, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 75685640.
Іншим співвласником 12/25 часток житлового будинку за вищезазначеною адресою є її племінник ОСОБА_2 , що підтверджується договором дарування частини будинку від 23 січня 2020 року.
Також у їх спільній власності є земельна ділянка загальною площею 0,1336 га, кадастровий номер 0520655300:02:008:0124, на якій розміщений вказаний житловий будинок з господарськими будівлями.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не можуть дійти згоди щодо порядку користування спільною земельною ділянкою.
В провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділ часток спільного житлового будинку та земельної ділянки в натурі.
Свідок ОСОБА_4 , яка є донькою заявниці, повідомила, що між заявницею та ОСОБА_2 склалися неприязні стосунки, через спори щодо користування спільною земельною ділянкою. Свідок пояснила, що ОСОБА_2 не хоче укладати мирову угоду у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_1 про виділ в натурі частини житлового будинку та земельної ділянки. Висловлюється на адресу заявниці нецензурною лайкою, паркує авто на спільній земельній ділянці таким чином, щоб заявниці чинити перешкоди в користуванні своєю частиною земельної ділянки.
Фактично свідком підтверджено наявність неприязних стосунків між заявником та заінтересованою особою через відсутність взаєморозуміння в питанні користування спільною земельною ділянкою.
Відповідно до термінового заборонного припису стосовно кривдника від 5 квітня 2022 року, складеного відносно ОСОБА_2 , зі слів заявниці 4 квітня 2022 року ОСОБА_2 о 21:55 годині за місцем спільного проживання погрожував та ображав заявницю. ОСОБА_2 заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою на три доби з 15:00 5 квітня по 15:00 8 квітня 2022 року.
Розділом IV глави 13 ЦПК України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.
Згідно з вимогами ст. 350-1 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.
Відповідно до ч.1 ст. 350-2 ЦПК України, заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07.12.2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII). Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Відповідно до ст. 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Пунктами 6, 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону № 2229-VIII, обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
За п.9 ч.1 ст.1 цього ж Закону оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Відповідно до пунктів 3, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Важливим є те, що виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов'язків держави, які невід'ємні від реальної «поваги» до приватного та сімейного життя. (див. пункт 78 рішення Європейського Суду у справі «Мамчур проти України»).
Виходячи із загального обсягу доказів, які долучено заявником разом із заявою про видачу обмежувального припису, суд приходить до висновку, що заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо неї особисто внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису.
Сам факт звернення заявника до органів поліції та видача термінового заборонного припису від 5 квітня 2022 року свідчить про наявність конфлікту між заявником та заінтересованою особою та не підтверджує факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, оскільки зміст даного припису не містить як викладення обставин вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявника так і зазначення доказів такого насильства, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом № 2229-VIII. Інформація до припису внесена зі слів заявника.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29.08.2019 року у справі № 640/23804/18, від 02.09.2020 року 3 справі № 635/4854/19-ц та від 10.02.2021 року у справі № 761/49109/19.
Правилами глави 13 ЦПК України визначено, що розгляд справ про видачу і продовження обмежувального припису провадиться в порядку окремого провадження, а правилами ст. 294 цього Кодексу встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України)
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
За змістом ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що в порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України заявник не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства відносно неї, а також ризиків настання насильства у майбутньому, тому заява про видачу обмежувального припису не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про те що суд попередньої інстанції не встановив обставини, які мають значення для правильного розгляду справи не є слушними, оскільки спростовуються викладеними висновками в оскаржуваному рішенні суду з наданням належної оцінки кожному наявному доказу в матеріалах справи.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 20 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий І.В. Міхасішин
Судді: Ю.Б. Войтко
І.М. Стадник