Р І Ш Е Н Н Я№ 127/33886/21
17 серпня 2022 р. м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Медяної Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання - Невмиваки Я.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Вінницький ліцей №2» про визнання протиправним наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Комунального закладу «Навчально виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» (Комунальний заклад «Вінницький ліцей №2») про визнання протиправним наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В позовній заяві зазначено, що позивач ОСОБА_1 працює у Комунальному закладі «Навчально - виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» (Комунальний заклад «Вінницький ліцей №2») вчителькою біології. Наказом директора даного навчального закладу від 08.11.2021 № 121/ЗП ОСОБА_1 , вчительку біології відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, без збереження заробітної плати.
Відповідно до результату ПЛР-тесту на корорнавірус SARS-CoV-2 від 09.11.2021 (аналіз зданий 08.11.2021) позивач є здоровою, результат - негативний.
Зазначений наказ позивач вважає протиправним, таким, що порушує її право на працю гарантоване Конституцією України, суперечить приписам ст. 46 КЗпП України та статті 12 ЗУ «Про захист населенню від інфекційних хвороб». Позивач вказує, що календар профілактичних щеплень не включає в себе щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Також Наказ МОЗ України №2153 від 04.10.2021 не містить переліку організацій, працівників яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 .
За вказаних обставин позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» від 08.11.2021 № 121/ЗП, яким ОСОБА_1 вчительку біології, відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19 без збереження заробітної плати та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 04.01.2022 відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Надано строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив та відповідачу на подання заперечення. (а.с. 64-65)
Представник відповідача подала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю. Зазначила, що позивача 29.10.2021 було повідомлено про необхідність обов'язкової вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та надати документи до 08.11.2021, що підтверджують отримання щеплення або довідку про абсолютні протипоказання. Однак остання відмовилася проходити відповідні обов'язкові вакцинації та не надала довідку про абсолютні протипоказання, у зв'язку з чим наказом директора КЗ «Навчально виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» №121/зп від 08.11.2021 позивача ОСОБА_1 було відсторонено від роботи.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, натомість подала заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій зазначила, що вимоги позовної заяви підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити.
Представник відповідача Комунального закладу «Вінницький ліцей №2» у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, натомість подала заяву про розгляд справи за її відсутності, у якій просила у задоволенні позову відмовити.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює у Комунальному закладі «Навчально виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» на посаді вчителя біології. (а.с. 28)
Згідно копії повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, Комунальним закладом «Навчально виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» повідомлено ОСОБА_1 про її відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у разі не надання до 08.11.2021 документів, на підтвердження наявності профілактичного щеплення проти COVID-19: документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 №595. (а.с. 103)
Відповідно до копії акту №2 Комунального закладу «Навчально виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради», директором комунального закладу було зачитано повідомлення «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» від 29.10.2021 та проінформовано про перелік документів, які необхідно надати, що підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, однак позивач ОСОБА_1 відмовилась від підпису даного повідомлення. (а.с. 104)
Згідно копії акту №3 Комунального закладу «Навчально виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» ОСОБА_1 відмовилась підписати Акт про відмову підписання повідомлення від 29.10.2021 «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19». (а.с. 105)
Відповідно до копії наказу Комунального закладу «Навчально виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» №121/ЗП від 08.11.2021, ОСОБА_1 , вчителя біології з 08.11.2021 на час відсутності документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.(а.с. 27)
Згідно з результатами дослідження, замовлення ND1717613, проведене ТОВ «Нова діагностика» у ОСОБА_1 коронавірус SARS-CoV-2 не виявлено. (а.с. 29)
Рішенням Вінницької міської ради №721 від 24.12.2021 повне найменування Комунального закладу «Навчально виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-гімназія №2 Вінницької міської ради» змінено на Комунальний заклад «Вінницький ліцей №2». (а.с. 75)
Згідно із ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Частиною 1 статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
- відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 КЗпП України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
За змістом вищеназваної статті КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом (правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651св18)).
Таким актом є, зокрема Закон України «Про захист населення від інфекційний хвороб», який передбачає відсторонення працівників як в разі відмови від обов'язкових щеплень, так і в разі ухилення від обов'язкових щеплень.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, є Міністерство охорони здоров'я України (надалі - МОЗ).
Наказом МОЗ від 5 лютого 2020 року за №521 розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (надалі - Перелік № 2153), відповідно до якого обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов'язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 жовтня 2019 року №2070).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції від 26 жовтня 2021 року, що діяла на час спірних правовідносин) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року установлено на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 р. № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236» ця постанова доповнена п.41-6, відповідно до якого «керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
Відповідно до ст.10 Закону України «Основи законодавства про охорону здоров'я» громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Вказані нормативні акти неконституційними, нечинними чи незаконними на час вирішення спору в передбаченому законодавством порядку не визнавалися, а в даному спорі загальний місцевий суд не може вирішувати питання неконституційності законів України та протиправності рішень Кабінету Міністрів України і наказу Міністерства охорони здоров'я України, що стали підставою для відсторонення позивача від роботи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 займає посаду вчителя біології у Комунальному закладі «Вінницький ліцей №2» та входить до кола працівників, визначених вказаними актами, які підлягають щепленню.
Відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз'яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.
Як слідує зі змісту позовної заяви та наданих суду доказів, позивач щеплення не має, від його проведення відмовилась та суду не надала доказів про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби.
Отже в даному випадку відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи ґрунтується на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.
Посилання позивача на те, що ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не передбачено жодних посилань на обов'язкову вакцинацію від гострої респіраторної вірусної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, суд вважає необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті встановлює, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, якою є в тому числі гостра респіраторна вірусна інфекція COVID-19.
Статтею 46 КЗпП України передбачено можливість відсторонення працівників від роботи в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що, на думку суду, має місце в даному випадку.
Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства України не містять норм щодо примусової вакцинації, тому діюче законодавство у разі відмови чи ухилення від обов'язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.
Слід зазначити, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).
Суд зазначає, що обов'язковість щеплення є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване ст.8 Конвенцією.
Між тим, такі втручання цілком припустимі.
Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в ухваленому 08 квітня 2021 року рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) у рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266):
«Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).»
ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов'язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.
В Україні ж таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272):
«Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи:
«285. … Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З огляду на викладене суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров'я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.
Держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов'язків, які ухиляються чи відмовляються від профілактичного щеплення, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
З огляду на викладене, суд вважає, що обов'язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ від 19 липня 1995 року № 133 зі змінами належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.
Суд звертає увагу на те, що відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, однак це було прямим наслідком свідомого рішення позивача відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст. 43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров'я людей.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Тобто, саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні, а не право на працю.
Верховний Суд в постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 зазначив: «згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Зважаючи на це, не освіта, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на освіту.
Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров'я його громадян.
Отже, держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах».
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач з метою забезпечення безпеки усіх працівників закладу, учнів з урахуванням вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст. 46 КЗпП України правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення від роботи позивача, а тому вимоги позову є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог позивачу, суд вважає за необхідне компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судові витрати від сплати яких звільнений позивач при подачі позовної заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 81, 141, 263-265, 259, 268, 273 ЦПК України, ст. 3, 4, 46 КЗпП України, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального заклад «Вінницький ліцей №2» про визнання протиправним наказу та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач Комунальний заклад «Вінницький ліцей №2», місцезнаходження юридичної особи: вул. Соборна, буд. 94, м. Вінниця; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 26235485.
Суддя: