83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
12.07.10 р. Справа № 12/44пн
Господарський суд Донецької області у складі колегії суддів
Головуючий суддя - Склярук О.І
Суддя - Приходько І.В.
Суддя - Татенко В.М.
при секретарі судового засідання Здоренко В.В.
за участю представників сторін
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача - не з”явився
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, м. Маріуполь
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сапожок”, м. Маріуполь
про зобов”язання ТОВ “Сапожок” виділити в натурі площу приміщення згідно долі позивача ( 21,46%) у статутному фонді товариства.
ОСОБА_1, м. Маріуполь звернувся до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сапожок”, м. Маріуполь та просив суд:
- зобов”язати ТОВ “Сапожок” розглядаючі питання щодо продажу приміщення та ліквідації товариства, врахувати законні права позивача як учасника товариства, виділив йому долю в натурі площу приміщення згідно долі позивача ( 21,46%) у статутному фонді товариства.
- заборонити в.о. директора ТОВ “Сапожок” ОСОБА_2 виконувати дії з продажу приміщення майстерні до виділення в натурі площі приміщення згідно долі, яка належить позивачу ( 21,46 % ).
В подальшому позивач, своєю заявою від 05.04.2010 р. доповнив позовні вимоги та просив суд
- визнати незаконним рішення загальних зборів ТОВ “Сапожок” протокол № 11 від 14.03.2010 р. “Про вихід зі складу учасників ТОВ “Сапожок” ОСОБА_1 за заявою від 12.01.2010 р., засвідчене нотаріусом Пожидаєвой В.О., як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства,
- пункт 1 позовних вимог просив читати у наступній редакції
“ враховуючі рішення ТОВ “Сапожок” ( протокол № 8 від 07.11.2009 р. з продажу приміщення майстерні та повної ліквідації ТОВ “Сапожок” зобов”язати відповідача виділити учаснику ОСОБА_1 площу приміщення в натурі відповідно до його долі 21,46 % у товаристві.
06.05.2010 р. на адресу суду надійшов документ по справі № 12/44пн з назвою “Позовна заява”, в якому позивач просив суд:
1. враховуючи рішення зборів ТОВ “Сапожок” ( протокол № 8 з виправленням на протокол № 9 від 07.11.2009 р.) про продаж приміщення майстерні та повної ліквідації ТОВ “Сапожок” зобов”язати відповідача виділити ОСОБА_1 площу нежитлового приміщення в натурі ( розташованого за адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів, 233) згідно його долі ( 21,46 %) у статутному капіталі
2. визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Сапожок” оформлене протоколом № 11 від 14.03.2010 р. в частині відмови виділити ОСОБА_1 в натурі площу приміщення згідно відсотків його долі ( 21,46%) у статутному капіталі товариства.
У судовому засіданні, суд з”ясував у позивача, що зазначений документи є зміною предмета позову та прийняв його до розгляду.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається, що метою вступу його до складу учасників ТОВ “Сапожок” було отримання можливості користуватися нежитловим приміщенням для здійснення підприємницької діяльності. При цьому він вважав, що набуває право власності на частину нежитлового приміщення, яка йому буде виділена у власність у разі, якщо він вийде зі складу учасників. За таких обставин, відмова інших учасників виділити йому частину приміщення у зв”язку з його виходом зі складу учасників ТОВ “Сапожок”, а також прийняття іншими учасниками рішення щодо ліквідації ТОВ “Сапожок” та продажу приміщення, порушує його право власності та право на зайняття підприємницькою діяльністю та право на працю, закріплені у Конституції України.
Відповідач проти задоволення позову заперечував посилаючись, що позивачем обрано не правильний спосіб захисту, збори проведено у відповідності з вимогами законодавства.
Дослідивши обставини справи, вислухав пояснення представників сторін господарський суд встановив
Згідно статуту товариства з обмеженою відповідальністю “Сапожок” , затвердженого загальними зборами засновників протокол № 3 від 21.06.2006 р. та зареєстрованого 27.06.2006 року, реєстровий № 12741050001001050, засновниками ТОВ “Сапожок” виступили:
- ОСОБА_4, який володів 21,46 % статутного капіталу
- ОСОБА_6, яка володіла 21,46 % статутного капіталу
- ОСОБА_2, яка володіла 35,62 % статутного капіталу
- ОСОБА_1, який володів 21,46 % статутного капіталу
12.01.2010 року позивач написав та нотаріально посвідчив заяву на адресу загальних зборів учасників ТОВ “Сапожок”, згідно якої повідомив, що він виходить зі складу учасників товариства та просить виділити в натурі площу нежитлового приміщення, розташованого за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Металургів, б.233, належного товариству для використання її для ведення підприємницької діяльності.
Згідно тексту протоколу № 11 загальних зборів учасників ТОВ “Сапожок”, 14.03.2010 р. відбулися загальні збори учасників ТОВ “Сапожок” на яких були присутні 4 особи, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_4 ОСОБА_6, ОСОБА_1”
На порядок денний було винесено питання: “ Про вихід зі складу учасників ТОВ “Сапожок” ОСОБА_1 за його заявою від 12.01.2010 р. , посвідченого приватним нотаріусом В.О.Пожидаєвой”
За результатами обговорення прийнято рішення вивести зі складу учасників ТОВ “Сапожок” ОСОБА_1, згідно його заяві від 12.01.2010 р., посвідченої нотаріусом В.О. Пожидаєвой. В заяві учасника, про виділення йому в натурі площі нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів,233, згідно відсотків його долі у статутному фонді ТОВ “Сапожок” - відмовити.
На протоколі містяться підписи ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_4
Як зазначалося вище, позивач просить суд :
- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Сапожок” оформлене протоколом № 11 від 14.03.2010 р. в частині відмови виділити ОСОБА_1 в натурі площу приміщення згідно відсотків його долі ( 21,46%) у статутному капіталі товариства.
Розглядаючи зазначену позовну вимогу, суд виходить з наступного.
Рішення загальних зборів учасників ( акціонерів) та інших органів господарських товариств є актами, оскільки ці рішення породжують певні правові наслідки, спрямовані на регулювання господарських відносин, і мають обов”язковий характер для суб”єктів цих відносин.
Підставами для визнання недійсним рішень загальних зборів акціонерів ( учасників) господарського товариства можуть бути:
- порушення вимог закону та ( або) установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства
- акціонер ( учасник) товариства був позбавлений можливості взяти участь у загальних зборах
- рішення загальних зборів порушує права чи законні інтереси акціонера ( учасника товариства)
Слід зазначати , що не всі порушення законодавства , допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсним прийнятих на них рішень.
Безумовною підставою для визнання недійсним рішень загальних зборів в силу прямої вказівки закону є:
- прийняття загальними зборами рішення за відсутністю кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення ( ст.ст. 41-42, 59-60 Закону України “Про господарські товариства”
- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства ( ч.4 ст. 43 Закону України “Про господарські товариства”
- прийняття загальними зборами рішень про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримана процедура надання акціонерам ( учасникам) відповідної інформації ( ст.ст. 40, 45 Закону України “Про господарські товариства”)
Господарські суди враховують, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства обов”язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника ( акціонера). Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна із сторін повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Позивач не довів суду, що загальні збори, які відбулися 14.03.2010 р. було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а прийняття рішення відбулося без наявності відповідного кворуму.
Що стосується посилання позивача, що сама відмова учасників виділити йому його частку в натурі порушує його права , а також приписи ст. 54 Закону України “Про господарські товариства”, ст. 148 ЦК України та п.6.6. Статут товариства то суд зазначає наступне.
Згідно приписів ст. 58 Закону України “Про господарські товариства” вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників.
Вирішення питання щодо виплати вартості долі учаснику, який вибуває з товариства, шляхом передачі йому у власність конкретного майна, в даному випадку приміщення, належить виключно до компетенції загальних зборів учасників на підставі приписів ст.ст. 59, 41, 54 Закону України “Про господарські товариства”, а не суду.
Згідно приписів ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” при виході учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному фонді. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вибув і в строк до 12 місяців з дня виходу, на вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково у натуральній формі.
Таким чином, повернення вкладу у статутному фонді товариства на вимогу учасника товариства, можливо лише при наявності згоди самого товариства.
Згідно приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов”язків, зокрема, є: договори та правочини, інші юридичні факти.
Діюче на цей час законодавства не містить безперечного обов”язку товариства повертати учаснику, який вибув, на його вимогу вклад до статутного фонду товариства в натуральній формі.
Навпаки, повернення вкладу учаснику, який вибув шляхом передання конкретного майна, можливо лише за домовленістю між учасником та товариством. ( ст. 148 Цивільного кодексу України, ст. 54 Закону України “Про господарські товариства”. )
Крім того, повернення вкладу , відбувається в строк до 12 місяців з дня виходу
Відповідно до пункту 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 року, при вирішення спорів, пов”язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону України “Про господарські товариства” учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь- який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства.
Вихід зі складу учасників товариства не пов”язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів. У зв”язку з цим моментом виходу учасника товариства зі складу товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органам зв”язку.
Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства є незаконними.
З матеріалів справи вбачається, що заява про вихід зі складу учасників подана позивачем 12.01.2010 р.
Таким чином, обов”язок товариства виплатити позивачу його долю виникає в силу приписів ст. 54 Закону України “Про господарські товариства” лише після затвердження звіту за рік, в якому позивач вибув зі складу учасників і в строк до 12 місяців з дня виходу, тобто лише 12.01.2011 року
Такі ж положення містяться і в п. 6.6. Статуту ТОВ “Сапожок”
Посилання позивача на п.12.1 Статуту ТОВ “Сапожок” , в даному випадку є безпідставним, так як цей пункт регулює порядок та наслідки реорганізації товариства. В даному випадку, рішення щодо реорганізації товариства не приймалося, а спір виник у зв”язку з виходом позивача зі складу учасників.
Посилання позивача на п.29 Пленуму Верховного суду України за № 13 від 28.10.2010 р. в даному випадку є недоречним, так як зазначений пункт регулює порядок розгляду спорів щодо виключення учасника з товариства на підставі ст. 64 Закону України «Про господарські товариства» ( про що прямо зазначено у тексті цього пункту)
В даному випадку, позивач сам написав заяву про свій вихід зі складу учасників, і саме з цього моменту він є таким, що вийшов зі складу учасників ТОВ «Сапожок». При цьому рішення загальних зборів з цього приводу взагалі не потрібно. Про що прямо зазначено у п.28 Пленуму Верховного суду України за № 13 від 28.10.2010 р.
Ствердження позивача, що він є співвласником індивідуально-визначеного майна, у тому числі нежитлових приміщень , які обліковуються на балансі ТОВ “Сапожок” з посиланням на ст. 355 ЦК України та п.5.3 Статуту, судом до уваги не приймається, так як в силу ст. 12 Закону України “Про господарські товариства” та п.9.3 Статуту ТОВ “Сапожок” саме товариство є власником майна, ( в тому числі нежитлових приміщень), а не учасники цього товариства.
З огляду на наведене підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ “Сапожок” оформлене протоколом № 11 від 14.03.2010 р. в частині відмови виділити ОСОБА_1 в натурі площу приміщення згідно відсотків його долі ( 21,46%) у статутному капіталі товариства не має.
Що стосується позовної вимоги зобов”язати відповідача виділити ОСОБА_1 площу нежитлового приміщення в натурі ( розташованого за адресою: м. Маріуполь, пр. Металургів,233 згідно його долі ( 21,46 %) у статутному капіталі, враховуючи рішення зборів ТОВ “Сапожок” ( протокол № 8 з виправленням на протокол № 9 від 07.11.2009 р.) про продаж приміщення майстерні та повної ліквідації ТОВ “Сапожок” то суд зазначає наступне
Згідно ст. 20 Закону України “Про господарські товариства” ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією.
З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію товариства в одному з офіційних органів преси з зазначенням строку подачі заяв кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства, або органу, що призначив ліквідаційну комісію.
Стаття 21 Закону України “Про господарські товариства” встановлює, що грошові кошти, що належать товариству , включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання зобов”язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами у шестимісячний строк після опублікування інформацію про його ліквідацію.
Майно передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.
У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.
Як зазначалося вище, цивільні права та обов”язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. ( п.3 ст.11 ЦК України)
Закон не містить обов”язку товариства або ліквідаційної комісії у разі прийняття рішення про ліквідацію товариства, передати у власність учаснику товариства, який вибув, на його вимогу конкретне майно.
Зазначене питання вирішується виключно на засіданні ліквідаційної комісії з дотримання порядку, визначеному ст.ст. 20, 21 Закону України “Про господарські товариства”
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Посилання позивача на ст.106 ЦК України є безпідставним з огляду на нижче викладене.
Стаття 106 ЦК України встановлює, що поділ та перетворення юридичної особи здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.
Згідно ст.53 Закону України “Про захист економічної конкуренції” якщо суб”єкт господарювання зловживає монопольним становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб”єкта господарювання, який займає монопольне становище. Тобто, рішення щодо примусового поділу суб"єкта господарювання, який займає монопольне становище, приймає Антимонопольний комітет, а не суд.
Крім того, з позовною вимогою щодо поділу юридичної особи ТОВ “Сапожок” позивач до суду не звертався, а позовна вимога щодо зобов”язання відповідача виділити йому частину нежитлового приміщення, яке йому необхідно для здійснення підприємницької діяльності не є тотожній позовній вимозі щодо поділу юридичної особи.
З огляду на наведене суд в задоволені першої позовної вимоги відмовляє.
Судові витрати покласти на позивача
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 33,43,49, ст.ст. 82-85 ГПК України, господарський суд
В задоволені позову відмовити
Головуючий суддя
Суддя І.В. Приходько
Суддя В.М. Татенко