Справа № 382/527/21
Номер провадження 1-кп/373/61/22
24 серпня 2022 року м. Переяслав
Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника адвоката ОСОБА_6 ,
представника цивільного відповідача -
ТОВ «Торговий Дім «Міст Експрес» ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12020110320000230 щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Запоріжжя, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , неодружений, утриманців не має, непрацевлаштований, несудимий, який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.286 КК України, -
12 травня 2020 року близько 15:00 год., ОСОБА_5 , керуючи технічно-справним автомобілем марки «Renault Dokker», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ТОВ «Торговий Дім «Міст Експрес», рухався зі швидкістю близько 20 км/год проїжджою частиною поряд з будинком № 282 по вулиці Шевченка в місті Яготин Київської області, в смузі для руху в напрямку центру міста.
Відразу після цього, по ходу свого руху, в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України (ПДР України), затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, згідно якого перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та п.16.13 ПДР України, згідно з яким перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний надати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо чи праворуч, ОСОБА_5 під час здійснення маневру лівого повороту для подальшого заїзду на місце стоянки автомобілів, розташованої поблизу житлового будинку № 253 по вулиці Шевченка в місті Яготин, проявив неуважність під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не зреагував на її зміну, у зв'язку із чим не надав перевагу у русі зустрічному транспортному засобу та допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля із лівою боковою частиною кузова мотоцикла марки «Loncin LX250GS-2A», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 , під керуванням останнього.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до висновку судово-медичної експертизи, ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді: перелому проксимального кінця діалізу лівої великогомілкової кістки без зміщення уламків; відриву кісткового фрагменту лівої таранної кістки, що відноситься до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Грубе порушення водієм ОСОБА_5 вимог пунктів 10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху України перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді заподіяння ОСОБА_4 середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Вказані дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч. 1 ст.286 КК України, тобто як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Обвинувачений у судовому засіданні пояснив, що йому зрозуміла суть обвинувачення, свою вину у вчиненні інкримінованого діяння за викладених в обвинувальному акті обставин він визнав повністю. Пояснив, що 12 травня 2020 року близько 15:00 год., керуючи автомобілем марки «Renault Dokker», він рухався по вулиці Шевченка в місті Яготин Київської області. Коли розпочав здійснювати маневр ліворуч, не встиг зреагувати на зміну дорожньої обстановки та допустив зіткнення з мотоциклом марки «Loncin LX250GS-2A» під керуванням ОСОБА_4 , який рухався назустріч. Зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому, жалкує про те що сталось, попросив у потерпілого вибачення.
Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України за пропозицією прокурора, згодою обвинуваченого, його захисника, потерпілого та представника цивільного відповідача, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом з'ясовано чи правильно учасники кримінального провадження розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п.2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (надалі - Постанова) із врахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання - особам, які вперше вчинили злочини, щиро розкаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки, тощо.
У п. 3 Постанови зазначено, що досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї, його матеріальний стан, тощо.
Суд, призначаючи покарання ОСОБА_5 , враховує наступне.
Обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, в результаті якого спричинено негативні наслідки для здоров'я потерпілого, разом з тим, обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання та за попереднім місцем роботи - в ТОВ «Торговий Дім «Міст Експрес», має постійне місце проживання та реєстрації.
В судовому засіданні обвинувачений відверто визнав провину у вчиненому злочині, щиро розкаявся у вчиненому, в судовому засіданні неодноразово просив вибачення за свої дії у потерпілого, однак витрати на лікування потерпілого не сплатив.
Також, обвинувачений сприяв здійсненню досудового розслідування шляхом належної участі у слідчих діях, що підтверджується стороною обвинувачення.
Посткримінальна поведінка обвинуваченого, яка виразилася в ініціативі виклику швидкої допомоги, наданні першої допомоги, свідчить про його бажання виправити ситуацію, яка склалася.
З огляду на наведене, на підставі ст. 66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд визнає щире розкаяння винного та активне сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Отже, реалізуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахувавши вищевикладені обставини, в тому числі обставини вчинення злочину, повне визнання обвинуваченим своєї вини, позицію прокурора щодо запропонованого ним виду покарання, яке необхідно призначити обвинуваченому, позицію потерпілого, який не зміг точно висловитись з приводу справедливого, на його думку, покарання для обвинуваченого, враховуючи положення ч. 2 ст. 4, ч. 2 ст. 5 КК України, суд вбачає підстави для призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу в розмірі, визначеному санкцією відповідної частини статті кримінального закону.
Саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, співмірним діянню і характеристиці особи.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.20, п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
При вирішенні питання про доцільність застосування до обвинуваченого додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує думку прокурора, який не вбачав необхідності у застосуванні додаткового покарання до обвинуваченого, думку сторони захисту та обвинуваченого, які просили не позбавляти ОСОБА_5 права керування транспортними засобами, оскільки у зв'язку із втратою офіційного місця роботи, підробіток водієм є єдиним джерелом його матеріального забезпечення, позицію потерпілого, який вважав, що до обвинуваченого слід застосувати додаткове покарання, а також обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема, вчинення його з необережності, критичне ставлення обвинуваченого до своїх протиправних дій, наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Водночас, судом враховуються і те, що ОСОБА_5 вчинив грубе порушення Правил дорожнього руху України, поставив під загрозу життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху, наслідком його дій є травмування потерпілого та пошкодження майна, що свідчить про несумлінне ставлення обвинуваченого до безпеки дорожнього руху, недостатню обережність по відношенню до інших учасників дорожнього руху і створює для них реальну небезпеку.
Покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху обвинуваченим.
При цьому, як зазначив у постанові від 12.03.2019 № 495/9188/16-к Верховний Суд, закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
Більш того, стороною захисту не наведено суду жодних доводів з приводу того, що позбавлення права керування транспортними засобами призведе до абсолютної неможливості обвинуваченого для самозабезпечення.
Також потерпілий ОСОБА_4 у кримінальному провадженні заявив цивільний позов, в якому, згідно остаточної його редакції, просив стягнути з ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» та з ПрАТ Страхова Компанія «Альфа Страхування» як із солідарних відповідачів матеріальну шкоду, заподіяну його життю та здоров'ю у зв'язку з лікуванням у розмірі 1805 грн 72 коп., пов'язану з повним знищенням транспортного засобу - мотоцикла «Loncin LX250GS-2A» та мотоциклетного шлему у розмірі 44 745 грн, пошкодженням (знищенням) мотоциклетного шлему, одягу та взуття, вартістю 4 298 грн 58 коп., на загальну суму - 50 829 грн 30 коп.; стягнути з ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» та з ПрАТ Страхова Компанія «Альфа Страхування» як із солідарних відповідачів втрачений дохід від заробітку у розмірі 16 530 грн; стягнути з ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» та з ПрАТ Страхова Компанія «Альфа Страхування» як із солідарних відповідачів 50 000 грн моральної шкоди; стягнути з ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» та з ПрАТ страхова Компанія «Альфа Страхування» як із солідарних відповідачів понесені судові витрати з надання правової допомоги пропорційно до розміру задоволених вимог.
Представник цивільного відповідача - ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» ОСОБА_7 просила відмовити у задоволенні позову потерпілого, вказуючи, що солідарний обов'язок відшкодування матеріальної і моральної шкоди не передбачений чинним законодавством, а розмір відшкодування, який просить стягнути потерпілий не підтверджений належними та допустимим доказами.
Представник ПрАТ «СК «Альфа страхування» ОСОБА_8 у відзиві на позовну заяву відзначив, що потерпілий не набув права на вимогу до страхової компанії, така вимога потерпілого є передчасною, оскільки він не виконав умови щодо порядку отримання страхового відшкодування, зокрема, не подав заяву про страхове відшкодування та не дотримався строків, обумовлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон № 1961-IV). Водночас, зазначив, що чинне законодавство України не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого. Крім того, вказав, що вирішення цивільного позову до страховика як до особи, яка несе майнову відповідальність згідно із цивільно-правовою угодою, виходить за межі завдань кримінального судочинства і повинно здійснюватися за правилами цивільного судочинства. У зв'язку із зазначеним, вважав вимоги ОСОБА_4 такими, що задоволенню не підлягають.
Оцінюючи доводи представника ПрАТ «СК «Альфа страхування» про неможливість вирішення заявленого потерпілим позову в межах кримінального провадження як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, суд відзначає наступне.
Відповідно до статей 55, 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; законом може бути визначений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору.
Згідно з положеннями частини 2 статті 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Стаття 62 КПК України передбачає, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред'явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до п. 1.2. ст. 1 Закону № 1961-IV страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».
Згідно ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Статтею 4 Закону № 1961-IV суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону № 1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як встановлено судом, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, ОСОБА_5 було заподіяно шкоду здоров'ю потерпілого ОСОБА_4 у виді тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Спричинення цих наслідків перебуває у причинному зв'язку із діяннями ОСОБА_5 , а саме вчиненням ним ДТП.
Власником транспортного засобу, за кермом якого перебував ОСОБА_5 під час ДТП є ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес», яке згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/4781903 від 05.12.2019, застрахувало свою відповідальність в ПрАТ «СК «Альфа Страхування».
Як зазначила у постанові від 19.06.2019 Велика Палата ВС (справа № 465/4287/19), положення частини 1 статті 128 КПК України щодо можливості пред'явлення цивільного позову у кримінальному провадженні, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за завдану шкоду, треба розуміти як можливість пред'явлення зазначеного позову до будь-якої особи (фізичної або юридичної), яка за законом виконує обов'язок з відшкодування шкоди, завданої підозрюваним (обвинуваченим чи неосудною особою).
Обов'язок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, у тому числі, якщо йдеться про вчинення злочину, передбаченого ст. 286 КК України, обумовлений не порушенням певного договірного зобов'язання, а фактом спричинення шкоди майну, здоров'ю та життю людини. Право особи у випадку завдання шкоди кримінальним правопорушенням, передбаченим ст. 286 КК України, порушене саме фактом заподіяння такої шкоди, а тому особа вправі самостійно обирати способи відшкодування такої шкоди.
Застосування положень Закону № 1961-IV у кримінальному судочинстві не повинно суперечити його засадам і обмежувати права потерпілого.
Отже, оскільки ПрАТ «СК «Альфа Страхування» виступає юридичною особою, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого перед особою, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової та/або моральної шкоди, така особа має право пред'явити до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» як до цивільного відповідача цивільний позов в межах кримінального провадження.
З огляду на викладене, доводи представника ПрАТ «СК «Альфа Страхування» про те, що вирішення цивільного позову до страховика як до особи, яка несе майнову відповідальність згідно із цивільно-правовою угодою, повинно здійснюватися за правилами цивільного судочинства, суд відхиляє.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, суд виходить з наступного.
Як вбачається зі змісту позовних вимог, потерпілий просив солідарно стягнути з відповідачів (страхувальника та його страховика) шкоду, завдану йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною першою ст. 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
В судовому засіданні встановлено, що власником транспортного засобу, за кермом якого перебував ОСОБА_5 під час ДТП є ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес», яке згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/4781903 від 05.12.2019, застрахувало свою відповідальність в ПрАТ «СК «Альфа Страхування» з лімітом відповідальності за шкоду, завдану майну одного потерпілого - 130 000 грн, життю і здоров'ю одного потерпілого - 260 000 грн та нульовою франшизою.
Таким чином, ПрАТ «СК «Альфа Страхування», уклавши з ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» договір страхування його цивільно-правової відповідальності, взяло на себе обов'язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану третій особі.
Як зазначила у Постановах від 03.10.2018 (справа № 760/15471/15-ц) та від 30.06.2018 (справа № 308/3152/15-ц) Велика Палата Верховного Суду у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.
Відтак, оскільки законодавство України, не передбачає солідарного обов'язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну, життю або здоров'ю потерпілого, а відповідальність ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» застрахована в ПрАТ «СК «Альфа Страхування», яке взяло на себе обов'язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану третій особі, обсяг відповідальності ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес», в свою чергу, є обмеженим, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик - ПрАТ «СК «Альфа Страхування».
Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV).
Такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17 та від 14 грудня 2021 року справі № 147/66/17.
Заявивши у кримінальному провадженні цивільний позов, потерпілий просив стягнути на його користь шкоду, пов'язану з повним знищенням мотоцикла та мотоциклетного шлему у розмірі 44 745 грн, пошкодженням (знищенням) одягу та взуття, вартістю 4 298 грн 58 коп., шкоду, заподіяну його життю та здоров'ю у зв'язку з лікуванням у розмірі 1805 грн 72 коп., втрачений дохід від заробітку у розмірі 16 530 грн; моральну шкоду у розмірі 50 000 грн, понесені судові витрати з надання правової допомоги.
Шкода, пов'язана із пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу, з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого, згідно із статтею 28 Закону № 1961-IV є шкодою, заподіяною майну.
Зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Зокрема, законом передбачено, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити низку активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV).
Підпунктом 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV визначено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є , поміж іншим, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Велика Палата ВС у своїй постанові від 19.06.2019 (справа № 465/4287/19) відзначила, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосується випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався а ні до страховика, а ні до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15).
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, страховий випадок (ДТП) стався 12 травня 2020 року, з позовом до суду потерпілий ОСОБА_4 вперше звернувся 05 липня 2021 року; заяв про виплату страхового відшкодування до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» не подавав.
Отже, оскільки, як встановлено судом, у встановлений законом строк (впродовж одного року з моменту скоєння ДТП) потерпілий із заявою про здійснення виплати суми страхового відшкодування до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» не звертався, а до суду із позовом звернувся з пропуском такогостроку, слід вважати, що він не здійснив свого волевиявлення щодо способу отримання страхового відшкодування за шкоду, заподіяну його майну, а відтак вказана вимога задоволенню не підлягає.
З'ясовуючи наявність підстав для задоволення інших вимог, заявлених у позовній заяві, зокрема, щодо відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого, неотриманих доходів та моральної шкоди, суд виходить з такого.
За приписами статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 24 визначений розмір та порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого.
Так, у відповідності до п. 24.1. у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.
Як вбачається з медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 йому встановлено діагноз «Перелом лівої великогомілкової кістки лівого колінного суглобу».
На підтвердження розміру витрат на придбання лікарських засобів ОСОБА_4 надано 11 фіскальних чеків на загальну суму 1 805 грн 72 коп., серед яких 1 чек на суму 70 грн 60 коп. за послугу флюорографії грудної клітини.
До інших чеків, хоча і не долучено рекомендацій лікаря на купівлю зазначених у них медичних засобів, суд не вбачає, що за такими чеками придбавались очевидно невідповідні встановленому у потерпілого діагнозу, препарати та засоби.
З огляду на викладене, суд вбачає за необхідне заявлену потерпілим вимогу про стягнення витрат на лікування задовольнити частково, на суму у розмірі 1 735 грн 12 коп. (1 805 грн 72 коп. - 70 грн 60 коп.), яку слід стягнути з ПрАТ «СК «Альфа Страхування».
Крім того, потерпілий просив стягнути на його користь втрачений дохід від заробітку у розмірі 16 530 грн.
За змістом ст. 1195 ЦК України фізична особа або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.
Відповідно до ст. 25 Закону №1961-IV у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються неотримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються для непрацюючої повнолітньої особи - у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.
Як вбачається з розрахунку, втрачений дохід від заробітку представник потерпілого визначила за період з 12 травня 2020 року по 01 вересня 2020 року та при його обчисленні виходила з мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» (4 723 грн).
Разом з тим, порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність визначений Інструкцією про порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян (далі - Інструкція), що затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001р. № 455. Пунктом 1.1. розділу 1 Інструкції визначено, що тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності. Водночас, як зазначено в Інструкції щодо порядку заповнення та видачі первинної облікової документації за формою № 094 -1/о «Довідка про тимчасову втрату працездатності (лікування) потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді», що затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.12.2011 № 895, для вирішення питання щодо здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) видається первинна облікова документація за формою № 094-1/о - «Довідка про тимчасову втрату працездатності (лікування) потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді» (далі - довідка). Означена довідка видається, в тому числі, на вимогу потерпілому чи його довіреній особі.
Як вбачається, потерпілим та його представником жоден із вказаних документів на підтвердження обставин тимчасової непрацездатності та періоду такої тимчасової непрацездатності, до позовної заяви не долучено.
З огляду на відсутність доказів тимчасової непрацездатності потерпілого ОСОБА_4 та підтверджених закладом охорони здоров'я даних про час такої тимчасової непрацездатності, що позбавляє суд можливості також здійснити правильний розрахунок втраченого потерпілим доходу, вимога потерпілого про стягнення на його користь втраченого доходу від заробітку, задоволенню не підлягає.
Щодо моральної шкоди, яку просить стягнути потерпілий, слід відзначити, що відповідно до ст. 26-1 Закону № 1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.23 ЦК моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Частиною 3 статті 23 ЦК передбачена можливість відшкодування моральної шкоди грішми. При цьому розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Суд вважає, що потерпілий ОСОБА_4 внаслідок ушкодження здоров'я зазнав суттєвих фізичних та душевних страждань. Враховуючи характер правопорушення та обсяг цих страждань, було порушено звичайний уклад його життя, у зв'язку з отриманими травмами внаслідок ДТП, він проходив лікування, відчував фізичний біль та моральні страждання у зв'язку із функціональними обмеженнями та незручностями в повсякденному житті, був позбавлений можливості заробляти собі на життя та утримувати сім'ю, вільно організовувати свою життєдіяльність.
Керуючись вимогами розумності та справедливості, на підставі ст.1167 ЦК України суд вважає, що достатнім для компенсації завданої моральної шкоди, яку слід стягнути на користь потерпілого ОСОБА_4 становить 25 000 грн.
Враховуючи, що розмір моральної шкоди для страховика - ПрАТ «СК «Альфа Страхування» обмежується 5 відсотками страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю потерпілого і в даному випадку становить 86 грн 76 коп. (1 735 грн 12 коп.* 5%), зі страхувальника - ТОВ «Торговий дім «Міст Експрес» слід стягнути розмір моральної шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, а саме 24 913 грн 24 коп.
Що стосується витрат потерпілого на правову допомогу, то суд вважає їх обґрунтованими, оскільки потерпілим надані ордер про надання правової допомоги, копія квитанції до прибуткового касового ордера. Враховуючи положення ст.ст. 118, 124 КПК України, обсяг наданої правової допомоги потерпілому, суд стягує такі витрати на користь потерпілого з обвинуваченого ОСОБА_5 .
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Яготинського районного суду Київської області від 13 травня 2020 року підлягає скасуванню.
Питання про долю речових доказів та інших судових витрат суд вирішує відповідно до ст.ст.100, 124 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, -
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 (п'ять тисяч сто) гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Яготинського районного суду Київської області від 13 травня 2020 року на мотоцикл марки «Loncin LX250GS-2A», державний номерний знак НОМЕР_2 .
Речовий доказ: мотоцикл марки «Loncin LX250GS-2A», державний номерний знак НОМЕР_2 , повернути ОСОБА_4 як власнику.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експертів в розмірі 6 538 грн.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_4 витрати на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.
Цивільний позов ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Міст Експрес», Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на користь ОСОБА_4 витрати на лікування в розмірі 1 735 грн 12 коп., моральну шкоду у розмірі 86 грн 76 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Міст Експрес» на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 24 913 грн 24 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1