24 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/4285/21 пров. № А/857/199/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Запотічного І.І.,
Суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року (головуючий суддя Дудар О.М., ухвалене в м. Рівне) у справі №460/4285/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,-
29.04.2021 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04.02.2021 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити дострокову пенсію за віком з дня звернення, з 22.01.2021.
Позов обґрунтовує тим, що позивачем було подано всі передбачені чинним законодавством документи, необхідні для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, проте відповідач протиправно відмовив у призначенні такої пенсії.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, викладену у листі від 04.02.2021 №1700-0304-8/4411, у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства з 22 січня 2021 року.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем, який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити повністю в задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до положення ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" підстав для призначення позивачу дострокової пенсії за віком немає, оскільки документами не підтверджено, що позивач є матір'ю особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала таку дитину до шестирічного віку.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 11.02.2002 відділом РАЦС Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області.
Позивач має загальний страховий стаж 22 роки 8 місяців 15 днів, що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , архівною довідкою від 16.12.2020 №01-12/К-365, виданою Трудовим архівом Решетилівської районної ради Полтавської області та розрахунком страхового стажу.
Згідно з заключенням ЛКК від 01.12.2020 №6981, хворий ОСОБА_2 не мав медичних показів для визнання його дитиною з інвалідністю до шестирічного віку.
Відповідно до корінця медичного висновку №123 про дитину-інваліда віком до 18 років від 16.12.2015, у ОСОБА_2 наявне захворювання (патологічний стан), яке відповідає розділу І пункту 1 підпункту 1.17 Т 90.2 Переліку медичних показань. Висновок дійсний до 01.01.2018.
Згідно з корінцем медичного висновку №140 про дитину-інваліда віком до 18 років від 18.12.2017, у ОСОБА_2 , наявне захворювання (патологічний стан), яке відповідає розділу І пункту 1 підпункту 1.17 Ш - Т 90.2 Переліку медичних показань. Висновок дійсний до 04.02.2020.
Рівненською міжрайонною спеціалізованою психо-неврологічною МСЕК видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 21.02.2020 серії 12 ААБ №510828, згідно з якою, ОСОБА_2 , з 04.02.2020 довічно встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності - інвалід з дитинства.
22.01.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.
Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області листом від 04.02.2021 №1700-0304-8/4411 відмовило позивачу в призначенні пенсії, оскільки документами не підтверджено, що позивач є матір'ю особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала таку дитину до шестирічного віку.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058- IV громадяни України мають право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до пункту 3 частини 1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Статтею 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII передбачено, що жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
Колегія суддів, аналізуючи вищенаведені норми права, зазначає, що однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме осіб з інвалідністю з дитинства. При цьому, визначення терміну "особа з інвалідністю з дитинства" не міститься ні в Законі України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", ні в Законі України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю".
Відповідно до пункту 14 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 (Положення №1317), причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
Пунктом 26 Положення №1317 передбачено, що причиною інвалідності є, зокрема, інвалідність з дитинства.
Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (Порядок №22-1) .
Згідно з підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, а саме: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону).
Відповідно до пункту 2.18 Порядку №22-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Апеляційний суд звертає увагу, що законом не передбачена вимога щодо настання інвалідності дитини, інваліда з дитинства, саме до шестирічного віку. Також, не передбачена така вимога для призначення пенсії, як обов'язковість визнання дитини інвалідом до шестирічного віку. У законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №501/2838/16-а, від 14.02.2019 у справі №216/2437/16-а, які в силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України враховуються судом при прийняті даного рішення.
Оглядаючи матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Позивач досягла 50-ти річного віку, має загальний страховий стаж роботи понад 15 років, що не заперечується апелянтом, та є матір'ю ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим відділом РАЦСу Рокитнівського районного управління юстиції Рівненської області 11.02.2002, актовий запис №7.
Факт здійснення догляду ОСОБА_1 за сином до досягнення ним шестирічного віку підтверджується: корінцями медичного висновку №123 від 16.12.2015, №140 від 18.12.2017 про дитину-інваліда віком до 18 років де зазначено адресу проживання батьків ( АДРЕСА_1 ), що відповідає запису про зареєстроване місце проживання позивача у паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 .
Факт визнання ОСОБА_2 особою з інвалідністю з дитинства підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 21.02.2020 серії 12 ААБ №510828.
Із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 22.01.2021.
З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують, що її син визнаний особою з інвалідністю з дитинства, а отже, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, є протиправною.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про задоволення позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 460/4285/21 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга