ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 червня 2022 року м. Київ № 826/16520/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,
розглянувши в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С К С»
до 1. Офісу великих платників податків ДПС,
2. Державної фіскальної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення №638857/36088095 від 06.04.2018, зобов'язання вчинити дії зобов'язання вчинити дії
Товариство з обмеженою відповідальністю «С К С» (далі по тексту - ТОВ «С К С» або Товариство, позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс ВПП ДФС), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Офісу ВПП ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації №638857/36088095 від 06.04.2018;
- зобов'язати ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних складену ТОВ «С К С» податкову накладну №1001033 від 21.03.2018.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення не відповідає дійсним обставинам справи є протиправним та підлягає скасуванню. Пояснив, що на підтвердження реального здійснення господарських операцій позивачем було надано контролюючому органу усі підтвердні документи. Поряд з цим, відповідачем не була надана правова оцінка поданим первинним документам. Пояснив, що виписана податкова накладна відповідає змісту господарських операцій, для реалізації яких у позивача достатня кількість трудових та матеріальних ресурсів.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
15.04.2020 позивач звернувся о суду із заявою, в якій просив вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, у якій просив суд вирішити питання щодо стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення у справі з урахуванням доказів, що будуть надані позивачем.
13.05.2020 від позивача надійшло клопотання, у якому позивач просить у разі задоволення позовних вимог стягнути з відповідачів по 10000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду клопотання представника позивача про допущення процесуального правонаступництва щодо Державної фіскальної служби України та Офісу великих платників податків ДФС, ухвалою суду від 21.05.2020 здійснено заміну відповідачів їх правонаступниками: Офіс великих платників податків ДФС на Офіс великих платників податків ДПС (далі по тексту - Офіс ВПП ДПС, відповідач-1); Державну фіскальну службу України на Державну податкову службу України (далі - ДПС України, відповідач-2).
Від Офісу ВПП ДПС 21.05.2020 надійшла заява, у якій відповідач-1 просить заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.
При цьому, відповідачі своїм правом надати відзив на позовну заяву не скористались, доказів на спростування заявлених позивачем вимог не надали, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Ознайомившись із письмово викладеними доводами позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.
Між позивачем (Постачальник), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Л.К.О.» (Покупець), укладено Договір поставки №14/01/16 від 01.01.2016 (далі - Договір поставки), за умовами якого Постачальник зобов'язується передавати у власність Покупця Товар, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати його в порядку та на умовах, визначених цим Договором (пункт 1.1 Договору).
Пунктом 1.2 Договору поставки передбачено, що асортимент, кількість, ціна та загальна вартість Товару визначається в товарно-транспортних накладних (ТТН), які оформлюються Постачальником згідно отриманого від Покупця замовлення.
Товар передається Покупцю окремими партіями на підставі ТТН, яка оформлюється згідно замовлення. Замовлення на Товар передається Покупцем та приймається Постачальником по телефону або через представника Постачальника (пункт 2.1 Договору поставки).
Прийняття Товару здійснюється шляхом підписання Покупцем особисто або через уповноважених осіб ТТН, виписаної Постачальником, яка с невід'ємною частиною цього Договору (пункт 2.2 Договору поставки).
Право власності на Товар, а також ризик випадкового знищення та (або) пошкодження Товару, переходять Покупцеві у момент підписання ним ТТН (пункт 2.4 Договору поставки).
Поставка Товару здійснюється транспортом Покупця та за рахунок Постачальника. Місце доставки Товару узгоджується Сторонами при прийнятті замовлення (пункт 2.5 Договору поставки).
Пунктами 4.1, 4.2 і 4.3 Договору поставки визначено, що оплата Товару здійснюється протягом 50 календарних днів з моменту передачі партії Товару Покупцю; поставки передбачено, що форма розрахунків - безготівкова; розрахунки за цим Договором здійснюються в національний валюті України.
Згідно пункту 9.1 Договору поставки передбачено, що він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до 31.12.2018 року.
Разом з тим, між позивачем як Дистриб'ютором та Cbocoladcfabrikcn Lindt & Sprungli (Schwciz) AG (Компанiя «Шоколатенфабрiксн Лiндт унд Шпрунглi (Швайс) АГ») (надалі - LINDT) укладено Договір дистриб'юцiї від 01.03.2017, за умовами якого LINDT призначає Дистриб'ютора в якості не ексклюзивного дистриб'ютора Продукції на Території, як сфери оптової торгівлі та HORECA (Готелі, Ресторани i Кафе) на внутрішньому ринку у географічній території України (пункти А та В статті 1 Договору дистриб'юції).
Продукція за цим договором є продукцією, перелік якої наведено в Продукції та Прайс-листі LINDT у додатку А (пункт 1 статті 1 Договору дистриб'юції).
Згідно пункту А статті 10 Договору дистриб'юції, термін його дії - 2 роки з вказаної на початку його тексту дати.
На підставі вищевказаного Договору дистриб'юції від 01.03.2017, позивач придбав у Chocoladefabriken Lindt & Sprungli (Schweiz) AG (Компанiя «Шоколатенфабрiкен Лiндт унд Шпрунrлi (Швайс) АГ») продукцію (кондитерські вироби), асортимент, кількість та загальна вартість якої наведено в Інвойсах № 30170836 від 09.02.2018 та № 30171312 від 23.02.2018, а також митній декларації UA100080/2018/255952 від 05.03.2018.
Загальна вартість придбаної позивачем продукції за Інвойсами № 30170836 від 09.02.2018 та № 30171312 від 23.02.2018 становить 26230,76 Євро.
Перевезення придбаної позивачем продукції здійснювалось за рахунок позивача транспортно-логістичним підприємством - Дочірнім підприємством «КВЕНБЕРГЕР ЛОГIСТИКС УКР», на підставі Договору про надання транспортно-експедиторських послуг при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом у внутрішньодержавному та міжнародному автомобільному сполученні № 2209 від 22.09.2016 укладеного з позивачем. Факт перевезення продукції позивач підтверджує транспортною накладною CMR від 27.02.2018.
Факт надання послуг ДП «КВЕНБЕРГЕР ЛОГIСТИКС УКР» з перевезення зазначеної продукції підтверджується Актами надання послуг № 863 від 05.03.2018 та № 867 від 05.03.2018.
Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті № 16 від 22.03.2018 позивачем перераховано LINDT вартість придбаної продукції за Інвойсами №30170836 від 09.02.2018 та №30171312 від 23.02.2018 в загальному розміри 26230,76 Євро.
Придбана продукція зберігалась на складі позивача за адресою: Київська обл., Києво Святошинський р-н, с. Хотів, вул. Промислова, 3Б, який знаходиться у користуванні позивача на підставі Договору суборенди №14-15 від 25.12.2017, укладеного з ТОВ «С.К.С.».
Придбана позивачем у LINDT продукція (кондитерські вироби) в подальшому на підставі Договору поставки № 1 від 01.01.2016 продана (реалізована) ТОВ «Л.К.О.». Поставка продукції (кондитерських виробів) на адресу ТОВ «Л.К.О.» здійснювалась транспортом позивача та за рахунок позивача. Факт продажу (реалізації) позивачем кондитерських виробів ТОВ «Л.К.О.» позивач підтверджує ТТН №К0000078484 від 21.03.2018, а факт поставки товару - ТТН №РК00078484 від 21.03.2018. Загальна вартість поставленого товару становить 472090,80 грн.
На виконання приписів пункту 187.1 статті 187, пунктів 201.1 та 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на першу подію - дату відвантаження товару в адресу ТОВ «Л.К.О.», позивачем складено податкову накладну за №1001033 від 21.03.2018 та в передбачений законом строк, направлено її на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних (далі також - ЄРПН).
Через систему електронного документообігу «M.E.Doc» на електрону адресу позивача надійшла квитанція від 27.03.2018, в якій зазначено, що: «Відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України, реєстрація ПН/РК від 21.03.2018 №1001033 в Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена. ПН/РК відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку. Пропонуємо надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних».
04.04.2018 через позивачем систему електронного документообігу «М.Е.Doc» подані до Комісії Офісу ВПП ДФС повідомлення №3 щодо подачі документів на підтвердження реальності здійснення операцій по ПН/РК, реєстрація якої зупинено, до якого платником податків були додані сканкопії: письмових пояснень № 3 від 04.04. 2018; договору поставки №14/01/16 від 01.01:2016; договору дистриб'юції від 01.03.2017; сертифікатів якості; інвойсу № 30170836 від 09.02.2018; інвойсу№ 30171312 від 23.02.2018; митної декларації UA100080/2018/255952 від 05.03.2018; акта надання послуг № 863 від 05.03.2018; акта надання послуг №867 від 05.03.2018; платіжного доручення в іноземній валюті № 16 від 22.03.2018; заяви про купівлю іноземної валюти № 16 від 22.03.2018; товарно-транспортної накладної № К0000078484 від 21.03.2018; товарно-транспортної накладної № РК0078484 від 21.03.2018.
За результатом розгляду пояснень та документів позивача Комісією Офісу ВПП ДФС прийнято рішення № 638857/36088095 від 06.04.2018, яким відмовлено у реєстрації податкової накладної № 1001033 від 21.03.2018 в ЄРПН. У якості підстави для відмови в реєстрації спірної податкової накладної зазначено: «Не надання платником податку копій документів - первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційний опис), у тому числі рахунки фактури/інвойси, акти приймання передачі товарів робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладені (які не надано підкреслити); розрахункові документи, банківські виписки з особового рахунку».
Не погоджуючись з цим рішенням позивач оскаржує його у цьому провадженні.
Оцінюючи рішення суб'єкта владних повноважень з урахуванням вимог законодавства, якими регулюються спірні правовідносини та встановлених у справі обставин, суд при вирішенні спору по суті враховує таке.
Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
В той же час, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, за визначенням пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 341) (далі - Порядок № 1246), податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.
Згідно з пунктом 12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов'язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 2001.3 і 2001.9 статті 2001 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 року); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації/зупинення реєстрації/відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; наявності підстав для зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування; дотримання вимог Законів України «Про електронний цифровий підпис», «Про електронні документи та електронний документообіг» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.
Пунктом 13 Порядку № 1246 передбачено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).
Відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №117 від 21.02.2018 затверджено Порядок зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Порядок №117).
Відповідно до пункту 5 Порядку №117 податкова накладна/розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.
Згідно з пунктом 10 Порядку №117 критерії ризиковості платника податку, критерії ризиковості здійснення операцій, перелік показників, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку, визначає ДФС та надсилає на погодження Мінфіну в електронній формі через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади.
Пунктом 13 Порядку №117 передбачено, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначаються:
1) номер та дата складання податкової накладної / розрахунку коригування;
2) порядковий номер, номенклатура товарів/послуг продавця, код товару згідно з УКТЗЕД / послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг, зазначені у податковій накладній / розрахунку коригування, реєстрація яких зупинена;
3) критерій(ї) ризиковості платника податку та/або критерій(ї) ризиковості здійснення операцій, на підставі якого(их) зупинено реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі, із розрахованим показником за кожним критерієм, якому відповідає платник податку;
4) пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування в Реєстрі.
Як свідчить зміст квитанції, якою платника повідомлено про зупинення реєстрації спірної податкової накладної, контролюючим органом сформовано висновок про відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку, визначених підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку (далі - Критерії № 959).
З цього приводу суд зазначає, що контролюючим органом грубо порушено не тільки принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, а і норми пункту 13 Порядку №117, оскільки ним не зазначено у квитанціях конкретного та чіткого критерію ризиковості платника податку, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, на підставі якого здійснено зупинення реєстрацію податкової накладної.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що контролюючим органом у квитанції зазначено лише загальне посилання на відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку, визначених підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв № 959.
Натомість, як принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, так і пункт 13 Порядку №117 вимагає від контролюючого органу зазначення конкретного виду критерію.
При цьому, контролюючий орган не пояснив обставини, на підставі яких він дійшов висновку про відповідність податкової накладної критеріям ризиковості платника податку і не довів правомірність зупинення реєстрації спірної накладної.
Слід звернути увагу, що підпункт 1.6 пункту 1 Критеріїв №959 містить у собі визначення різних обставин встановлення ризиковості платника податків: платник податків відповідає критеріям ризиковості, якщо: комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДФС можуть розглядати питання щодо встановлення ризиковості платника податків, а саме:
- платник податку зареєстрований (перереєстрований) за адресою, що знаходиться на непідконтрольній території України (зона АТО, АР Крим);
- дата реєстрації платником податку на додану вартість не перевищує трьох місяців з дати такої реєстрації;
- платник податку - юридична особа, який не має відкритих рахунків у банківських установах, крім рахунків в органах державної казначейської служби України (крім бюджетних установ);
- платник податку, посадова особа та/або засновник якого був посадовою особою та/або засновником суб'єкта господарювання, якого ліквідовано за процедурою банкрутства протягом останніх трьох років;
- платником податку не подано контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість за два останні звітні періоди всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та абзацу першого пункту 49.2 і пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України;
- платником податку на прибуток не подано контролюючому органу фінансову звітність за останній звітний період всупереч нормам підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 46.2 статті 46 Податкового кодексу України;
- наявна податкова інформація, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником.
Головні управління ДФС в областях, м. Києві та Офіс великих платників податків ДФС постійно обраховують та проводять моніторинг показників, визначених у пунктах 1.1 - 1.6 цих Критеріїв. Якщо виявлено, що платник податків має ознаки ризиковості згідно з пунктом 1.6 цих Критеріїв, то такий платник податків виноситься на розгляд Комісії в той самий день і вноситься до переліку ризикових платників у день проведення засідання Комісії, на якому прийнято відповідне рішення.
Таким чином, відповідач був зобов'язаний у квитанції чітко вказати не тільки на конкретний вид критерію, який встановлений підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв № 959, а і на відповідне рішення, яким позивача внесено до переліку ризикових платників.
Крім того, відповідачем також не надано суду ані самого протоколу засідання Комісії, ані переліку платників податків, щодо яких виявлено ознаки ризиковості, ані матеріалів, на підставі яких платника податків віднесено до такого переліку.
При цьому, пунктами 6 та 7 Порядку №117 визначено, що у разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється. У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна/розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної/розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється.
Аналіз змісту вказаних норм вказує, що підставами для зупинення реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування є наступна відповідність:
1) платника податку - критеріям ризиковості платника податку;
2) податкової накладної/розрахунку коригування - критеріям ризиковості здійснення операції.
Таким чином, положення зазначених пунктів Порядку №117 є чіткими і не припускають неоднозначне (множинне) трактування обов'язків контролюючих органів.
Разом з тим, реєстрація поданих позивачем податкової накладної зупинена, як зазначено в квитанції, через те, що «ПН/РК відповідає вимогам пп.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку».
Таким чином, відповідачем застосовано критерії ризиковості платника податку до податкової накладної, а не до платника податку - позивача, що свідчить про те, що контролюючим органом реєстрацію податкової накладної зупинено з підстав, які не передбачені законодавством - Порядком №117.
В той же час, згідно з пунктами 14, 15 Порядку №117 перелік документів, необхідних для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі, включає в себе: договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством. Письмові пояснення та копії документів, зазначених у пункті 14 цього Порядку, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов'язання, відображеного у податковій накладній/розрахунку коригування. Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних/ розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні/розрахунки коригування складені на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних/розрахунках коригування відображені однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з УКТЗЕД або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг).
Пунктами 18 - 21 Порядку №117 передбачено, що письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до пункту 15 цього Порядку, розглядаються комісіями контролюючих органів. Комісії контролюючих органів складаються з комісій регіонального рівня (комісії головних управлінь ДФС в областях, м. Києві та Офісу великих платників ДФС) та комісії центрального рівня (ДФС). Зазначені комісії приймають рішення про: реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі; відмову у реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі. Підставами для прийняття комісіями контролюючих органів рішення про відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування є: ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено; ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту 4 пункту 13 цього Порядку; надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Матеріалами справи підтверджено, що підставою для складання податкової накладної №1001033 від 21.03.2018 стала поставка ТОВ «С К С» товару ТОВ «Л.К.О.», що засвідчено відповідною товарно-транспортною накладною.
Окрім указаних документів позивачем було подано контролюючому органу документи, що підтверджують придбання реалізованого ТОВ «С К С» товару.
Суд звертає увагу, що господарські операції між ТОВ «С К С» та ТОВ «Л.К.О.» оформлені з чітким дотримання умов, визначених договором поставки №14/01/16 від 01.01.2016.
Проте, відповідачем не надана правова оцінка указаним документам.
Встановлені обставини свідчать про те, що позивачем у спосіб, визначений Порядком №117, було направлено відповідачу пояснення та копії документів до зазначеної господарської операції та податкової накладної.
Встановлені у сукупності обставини свідчать про реальний характер господарських операцій між позивачем та ТОВ «Л.К.О.».
Суд також вважає за необхідне зазначити, що факт зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування у ЄРПН не спростовує ані факту здійснення платником податків господарської операції, ані факту наявності дати виникнення саме першої події (надання послуг/послуг або отримання коштів), що підтверджується тільки первинними документами, на підставі яких складається податкова накладна/розрахунок коригування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що зважаючи на наявність передбачених законодавством документів, які свідчать про проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Л.К.О.» та на те, що такі документи були надані контролюючому органу, останній не мав правових підстав для відмови позивачу у реєстрації податкової накладної.
Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення №638857/36088095 від 06.04.2018 є необґрунтованим, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.
В той же час, варто зазначити, що оскаржуване рішення Офісу великих платників ДФС у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України - є індивідуальним актом.
Так, загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти є їх виражений правозастосовний характер.
Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості індивідуального акта, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов'язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до абзацу 1 частини четвертої вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За вказаних обставин, в контексті наведених норм, суд вважає, що для прийняття рішень про реєстрацію податкової накладної виконано всі умови, визначені законом, і прийняття таких рішень у даному випадку не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) у справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Враховуючи наведене, суд вважає, що зобов'язання Державну фіскальну службу України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну датою її фактичного подання, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Пунктом 20 Порядку № 1246 встановлено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.
Враховуючи, що судом встановлено відсутність у Офісу великих платників податків ДФС правових підстав для відмови у реєстрації податкових накладних, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного прав позивача є зобов'язання ДФС зареєструвати в ЄРНП податкову накладну №1001033 від 21.03.2018 датою її фактичного надходження до контролюючого органу - 27.03.2018.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення №4248 від 04.10.2018, позивачем сплачено судовий збір у цьому провадженні на загальну суму 1762,00 грн, які підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Стосовно вимог позивача щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу (відповідно до заяви від 13.05.2020) у розмірі 20000,00 грн суд вважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша вказаної статті).
Частиною другою цієї ж норми Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта цієї статті).
Частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як свідчать матеріали справи, на підтвердження викладених вимог представником позивача надано копії таких документів:
- Договору про надання правової допомоги №б/н від 30.03.2018;
- Додаткової угоди від 02.10.2018 до Договору про надання правової допомоги №б/н від 30.03.2018, у пункті 1 якої зафіксовано, що сторони дійшли згоди, що окрім доручень, наведених в пункті 1.2 Договору про надання правової допомоги №б/н від 30.03.2018, Адвокат зобов'язується надавати Клієнту: правову допомогу, пов'язану з оскарженням в судовому порядку рішення Комісії Офісу ВПП ДФС №638857/36088095 від 06.04.2018 та із зобов'язанням ДФС України зареєструвати в ЄРПН, складену ТОВ «С К С» податкову накладну №1001033 від 21.03.2018. У пункті 3 Додаткової угоди визначено, що сторони погодили також, що вартість однієї години надання Адвокатом правової допомоги Клієнту, передбаченої цією Додатковою угодою, становить 5000 (п'ять тисяч) гривень. Пунктом 4 Додаткової угоди від 02.10.2018 передбачено, що оплата послуг Адвоката здійснюється Клієнтом на підставі Акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та рахунку-фактури, протягом 10 календарних днів з моменту отримання Клієнтом зазначених документів.
- акта приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2018 по Договору про надання правової допомоги №б/н від 30.03.2018, згідно якого Адвокатом надані такі послуги: «підготовка позовної заяви № 0910/4 від 09.10.2018, від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправним та скасування рішення Комісії Офісу великих платників податків ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію ПК/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 06.04.2018 №638857/36088095 та зобов'язання ДФС України вчинити певні дії». Вартість 1 години надання правової допомоги - 5 тис. грн. Кількість витраченого часу - 4 години. Вартість наданих послуг - 20000,00 грн;
- рахунку на оплату №45 від 22.04.2018 на суму 20000,00 грн із визначенням переліку послуг, що надані адвокатом (послуги з наданням правової допомоги, пов'язаної з оскарженням в судовому порядку рішення Комісії Офісу великих платників податків ДФС, яка приймає рішення про реєстрацію ПК/РК в ЄРПН або відмову в такій реєстрації від 06.04.2018 №638857/36088095 та зобов'язанням ДФС України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну № 0910/4 від 09.10.2018);
- платіжного доручення №4872 від 06.05.2020 з відміткою АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ» у місті Києві про виконання переказу.
Надаючи оцінку вимозі позивача про відшкодування витрат на професійну правову допомогу у розмірі 20000,00 грн судом враховуються змістовність наданих позивачем пояснень, підготовка наданих до суду матеріалів.
Так, висловлюючи вимогу про залишення без розгляду заяви позивача про стягнення з відповідачів у справі витрат на правничу допомогу, відповідач-1 стверджує про те, що представником позивача не доведено заявленої суми витрат на правову допомогу та заявленого часу на виконання робіт, наведених у звіті. Також на думку відповідача-1 позивач не довів відсутність у його штаті юриста, а відтак і необхідність звернення до адвоката, а також не навів нормативно-правових обґрунтувань щодо складності супроводження цієї справи.
За правилами частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України 7. обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частиною дев'ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При вирішенні питання розподілу судових витрат суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, а тому урахуванню підлягають і конкретні обставини справи, зокрема ціна позову, так і одноманітність розгляду судами спірних правовідносин, подібних тим, що розглядаються у цій справі.
Оцінюючи наведені вище критерії відносно цього провадження, суд дійшов висновку щодо необхідності обмежити розмір судових витрат на правову допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Судом враховано висловлену Верховним Судом у своїх постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З огляду на викладене, суд, з урахуванням складності цієї справи та виконаних робіт (наданих послуг), дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ТОВ «С К С» про відшкодування судових витрат на правничу допомогу та стягнення з відповідачів на користь позивача 14000,00 грн (по 7000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів), оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, зважаючи на предмет розгляду.
Керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати рішення комісії Офісу великих платників податків ДФС №638857/36088095 від 06.04.2018 про відмову в реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
3. Зобов'язати Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8; ідентифікаційний код 43005393) зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних подану Товариством з обмеженою відповідальністю «С К С» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б; ідентифікаційний код 36088095) податкову накладну №1001033 від 21.03.2018 датою її подання - 27.03.2018.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» «С К С» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б; ідентифікаційний код 36088095) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 43141471, адреса: вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ, 04119).
5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» «С К С» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б; ідентифікаційний код 36088095) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 43141471, адреса: вул. Дегтярівська, 11-Г, м. Київ, 04119).
6. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «С К С» «С К С» (04073, м. Київ, вул. Куренівська, 14-Б; ідентифікаційний код 36088095) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська пл., 8; ідентифікаційний код 43005393).
7. У задоволені решти вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту
Суддя: Н.А. Добрівська