ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
15 червня 2022 року м. Київ № 640/8542/22
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Маруліна Л.О., розглянувши позовну заяву і додані до неї матеріали
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить суд:
- визнати незаконним висновок Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратор, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 14.01.2022 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 14.02.2022 року №493/5;
- поновити реєстраційні дії, внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.09.2021 року за №1000661070014000334 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» та 28.09.2021 року за №1000661070015000334 «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» щодо Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «ПІВНІЧ» (ідентифікаційний код юридичної особи 25661903).
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Ознайомившись із змістом позовної заяви, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 був зареєстрований керівником Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів «ПІВНІЧ».
Разом з тим, не погодившись із діями державного реєстратора, яким внсено відомості про ОСОБА_1 , як керівника кооперативу, ОСОБА_2 подано скаргу до Міністерства юстиції України від 01.12.2021 року вх.№СК-3349-21, в якій просить скасувати зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які були внеесні на підставі Протоколу від 22.09.2021 року, а саме реєстраційні записи щодо АКГ «ПІВНІЧ» (код 25661903) внесені 24.09.2021 року за №1000661070014000334 та №1000661070015000334, якими змінено склад керівництва кооперативу.
Наказом Міністерства юстиції України від 14.02.2022 року №493/5 на підставі висновку Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратор, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 14.01.2022 року, скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Вважаючи процедуру прийняття наказу та висновку порушеною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, (далі також - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ, Суд) від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом», зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Виходячи із суті права, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 29.05.2019 року у справі № 826/9341/17, від 19.06.2019 року у справі № 802/385/18-а та від 18.09.2019 року у справі №810/3711/18 стосовно юрисдикції спорів, тотожних спору у цій справі, суд дійшов висновку, що спір у цій справі відноситься до юрисдикції господарських судів з огляду на таке.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, зокрема у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, належать до виключної юрисдикції господарських судів.
Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
З позовної заяви висновується, що позивач посилається на те, що він є законним керівником АГК «ПІВНІЧ», в той час, як Міністерством юстиції України реєстраційні дії щодо цього скасовано оскаржуваним наказом, та просить таке право поновити.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що позовна заява ОСОБА_1 обґрунтовується порушенням права позивача на управління АГК «ПІВНІЧ», враховуючи, що вказане порушення вчинене шляхом видання правового акта (наказу) органом державної влади - Міністерством юстиції України, відтак, звернення до суду з даним позовом зумовлене необхідністю захисту корпоративних прав позивача, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, безпосередньо між позивачем та Міністерством юстиції України не виникло публічно-правових відносин, оскільки останній не є скаржником та не брав участь у розгляді скарги, що унеможливлює розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини не є публічно-правовими, а мають вирішуватись за правилами господарського судочинства.
Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 04.06.2019 року у справі № 821/1504/17.
Отже, заявлений позивачем до вирішення спір не є публічно-правовим. Оскарження наказу Мін'юсту безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого корпоративного права, а саме права управління АГК «ПІВНІЧ». Такий спір має приватно-правовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватись за правилами господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстави для відмови у відкритті провадження, оскільки вказаний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а належить до юрисдикції господарського суду.
Керуючись положеннями статей 170, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Відмовити у відкритті провадження у справі №640/8542/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка її подала. Копія позовної заяви залишається в суді.
3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Л.О. Маруліна