Номер провадження: 11-кп/813/1767/22
Справа № 522/20526/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
22.08.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за апеляційними скаргами обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2022 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинуваченим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.14 ч.2 ст.258 КК України, у кримінальному провадженні №22017160000000084 від 27.04.2020 року,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2022 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 04.10.2022 включно, без зміни розміру застави, визначеного ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 20.01.2021 року, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_8 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 681000 (шістсот вісімдесят одна) грн.
Продовжжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 04.10.2022 включно, без зміни розміру застави, визначеного ухвалою Одеського апеляційного суду від 15.09.2021 року, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_9 обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 454000 ( чотириста п'ятдесят чотири тисячі) гривень.
Мотивуючи рішення в частині продовження строку дії запобіжних заходів у виді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме: обвинувачені можуть здійснювати спроби переховування від суду; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; вчинити інші кримінальні правопорушення. Суд першої інстанції також послався на тяжкість інкримінованого обвинуваченим злочину, а також дані, що характеризують особи кожного з обвинувачених. Крім того, суд послався на те, що стороною захисту не надано будь-яких нових даних, які б давали суду підстави змінити та застосувати до обвинувачених більш м'які запобіжні заходи.
Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з електронним засобом контролю або зменшити розмір застави (внесені у якості застави кошти готовий віддати на ЗСУ), посилаючись на необґрунтованість обвинувачення (зважаючи на неналежність як доказів вилучених у нього пляшок коктейля молотова та показів свідка ОСОБА_10 ). Окрім того, обвинувачений звертає увагу на необґрунтовану тривалість розгляду справи .
Не погоджуючись із вищенаведеною ухвалою, із апеляційною скаргою до суду звернувся обвинувачений ОСОБА_9 , у якій посилаючись на те, що:
- протягом 2х років судом лише продовжуються строки його тримання під вартою, розгляд справи фактично не відбувався;
- заявлені ризики ґрунтуються виключно на нічим не доведених домислах прокурора,
просить скасувати оскаржувану ухвалу та змінити обраний йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиції учасників апеляційного розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_8 , в апеляційній скарзі ставив питання щодо розгляду апеляційної скарги за його участю.
З урахуванням неможливості безпосередньої участі обвинуваченого під час розгляду апеляційної скарги у зв'язку з введенням в Україні військового стану, апеляційним судом прийнято рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, однак проведення судового засідання у режимі відеоконференції не вдалося, оскільки було відсутнє з'єднання з ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Для забезпечення швидкого та ефективного здійснення правосуддя, а також недопущення порушення прав обвинуваченого та розумних строків апеляційного розгляду, враховуючи рекомендації Ради Суддів України від 02.03.2022 та наказу Голови Верховного Суду від 04.03.2022 щодо роботи судів в умовах воєнного стану, згідно з якими не можуть бути відкладеними судові засідання, на яких має розглядатися питання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 , інтереси якого в суді апеляційної інстанції представлені його захисником ОСОБА_6 , яка в свою чергу клопотань про відкладення розгляду справи не заявляла.
Адвокат ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_11 доводи поданої обвинуваченим ОСОБА_11 апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити. Окремо захисник звернула увагу на тривалість перебування ОСОБА_11 під вартою, яке впливає на його стан здоров'я, а також на те, що він є громадянином України, має постійне місце проживання в м. Одеса та надав стороні обвинувачення заяву про те, що бажає вступити до лав ЗСУ.
Також захисник підтримала апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 та просила її задовольнити.
Прокурор у судовому засідання зазначив, що ОСОБА_11 хоча і є громадянином України, однак тривалий час, майже до затримання, перебував на території РФ, на території України соціальних зав'язків та постійного місця проживання не має. Щодо обвинуваченого ОСОБА_9 прокурор повідомив, що він також не має міцних соціальних зав'язків та постійного місця проживання. Посилаючись на вищевикладене прокурор зазначив, що підстав для зміни обраного обвинуваченим запобіжного заходу не має, просив залишити апеляційній скарги без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Згідно з положеннями ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 331 КПК України до спливу двомісячного строку з дня застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Так, з зазначених матеріалів вбачається, що в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває об'єднане кримінальне проваджені №22017160000000084 від 27.04.2020 року відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.14 ч.2 ст.258 КК України.
Доводи обвинуваченого ОСОБА_8 щодо необґрунтованості обвинувачення у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.14 ч.2 ст.258 КК України.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Обвинувачення, відповідно до приписів Розділу IV КПК України «Судове провадження у першій інстанції» є предметом судового розгляду, його обґрунтованість або безпідставність встановлюється шляхом дослідження доказів обвинувачення й захисту в судовому засіданні та при ухваленні обвинувального або виправдувального вироку відносно особи, тому на теперішній час твердження про недоведеність причетності обвинуваченого ОСОБА_8 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.14 ч.2 ст.258 КК України, є передчасним, оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває.
Приймаючи до уваги зазначене, апеляційний суд вважає, що обґрунтованість причетності обвинуваченого до інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, на даній стадії, при розгляді апеляційного провадження на ухвалу суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не перевіряється.
Окрім того, у відповідності до положень ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі доказі в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК України.
Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК України оцінка допустимості та належності доказів, а зокрема і результатів проведеної експертизи, буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті, а відтак апеляційний суд позбавлений можливості надавати оцінку доказам причетності обвинуваченого до інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Посилання ж захисника на потребування обвинуваченим медичного догляду у спеціалізованих установах, та ненадання йому медичної допомоги в ДУ «ОСІ» через мовний бар'єр, як на підставу неможливості застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, апеляційний суд відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в слідчому ізоляторі організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Положеннями наказу Міністерства юстиції України № 460/5 від 18.03.2013 року «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України», наказу Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров'я України № 239/5/104 від 10.02.2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту» визначено, що медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим.
Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку. Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. Керівництво слідчого ізолятору забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця.
Окрім того, в матеріалах провадження не міститься жодних медичних документів з приводу того, що обвинувачений не може отримувати належне лікування в умовах утримання в слідчому ізоляторі, вільно обирати лікаря чи бути направленим на лікування до обраного закладу охорони здоров'я в передбаченому законом порядку як і негативної динаміки її здоров'я.
Тож, апеляційний суд констатує, що матеріали провадження не містять відомостей про обставини, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою.
Щодо посиланьобвинуваченого ОСОБА_8 на необхідність зменшення визначеного суддею розміру застави, апеляційний суд, відхиляючи їх як необґрунтовані, звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (ч. 5 ст. 182 КПК України).
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена, враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Так, із структури статті 5 Конвенції, в цілому, та її пункту 3, зокрема, випливає, що застава може вимагатись лише до тих пір, поки існують причини, що виправдовують затримання (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі Musuc v. Moldova від 06.11.2007, заява №. 42440/06, та § 139 рішення ЄСПЛ у справі Олександр Макаров проти Росії від 12.04.2009, заява № 15217/07). Влада повинна бути уважною у встановленні відповідної застави, як і у вирішенні питання про необхідність продовження ув'язнення обвинуваченого. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого (рішення ЄСПЛ у справі Mangouras v. Spain, заява № 12050/ 04, § 79).
З оскаржуваної ухвали вбачяться, що, дотримуючись вимог ч.4 ст. 183 КПК України, суд визначив заставу у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 681000 (шістсот вісімдесят одна) грн., з урахуванням обставин та тяжкості кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого та інших даних про його особу, а також встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Апеляційний суд також приймає до уваги, що ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду ОСОБА_8 не було надано доказів того, що розмір обраної застави, із врахуванням вимог ст. 182 КПК України, з огляду на матеріальний стан обвинуваченого, є для останнього завідомо непомірним, а відтак відхиляє і відповідні посилання обвинуваченого.
Щодо посилань обвинуваченого ОСОБА_9 про необґрунтованості та недоведеності заявлених прокурором ризиків, які, на його думку, ґрунтуються на домислах прокурора апеляційний суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Перевіряючи обґрунтування суду першої інстанції щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, апеляційний суд встановив належне обґрунтування судом наявності зазначених ризиків в оскаржуваній ухвалі.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі “Єчюс проти Литви” (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції прийняв до уваги обґрунтованість повідомленої обвинуваченому ОСОБА_9 підзори у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, його тяжкість, наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які були підставою для обрання такого виключного запобіжного заходу та були предметом перегляду судом апеляційної інстанції, не зменшились та виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, обумовлені суспільною необхідністю, є пропорційними та обґрунтованими щодо обмеження конституційних прав і свобод ОСОБА_9 , оскільки суд першої інстанції дотримався при розгляді клопотання прокурора приписів ст. 331 КПК України та розглянув питання доцільності продовження тримання обвинуваченої під вартою, з урахуванням положень глави 18 КПК України.
Таким чином, з огляду на те, що наявність встановлених судом ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, відповідає фактичним обставинам справи та при розгляді апеляційної скарги не спростована, будь-яких доказів про зменшення або зникнення цих ризиків стороною захисту як суду першої інстанції, так і апеляційному суду не надано, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність справжнього інтересу суспільства в продовженні тримання ОСОБА_9 під вартою, зважаючи на високу ймовірність вчинення позапроцесуальних дій, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Соціальні зв'язки обвинувачених, на які звернула увагу у судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , апеляційний суд безумовно враховує, але громадянство України, фактичне місце проживання, в світлі інкримінованих обставин справи, не є таким беззаперечно стримуючими факторами, які би спростували існування встановлених ризиків.
Жодних розумних гарантій добросовісної поведінки обвинувачених у випадку обрання більш м'якого запобіжного заходу на вказаній стадії кримінального процесу суду першої інстанції, як і апеляційному суду надано не було. Застосування запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту та особистого зобов'язання є недоцільним, з огляду на м'якість, а також встановлені в судовому засіданні ризики, та не здатність забезпечити належне виконання обвинуваченими обов'язків.
Обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених, апеляційним судом не встановлено та стороною захисту не доведено.
Щодо посилання адвокат ОСОБА_6 на те, що ОСОБА_11 звернувся до прокурора із клопотанням, у якому виявив бажання вступити до лав ЗСУ, апеляційний суд зазначає наступне.
Дійсно, ураховуючи складну ситуацію, яка склалася у зв'язку вторгненням Російської Федерації на територію України та введенням воєнного стану на всій території України, Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо порядку скасування запобіжного заходу для призову на військову службу під час мобілізації або його зміни з інших підстав» (ЗУ №7149).
Кримінальний процесуальний кодекс України доповнено ст. 616 «Скасування запобіжного заходу для призову на військову службу під час мобілізації або його зміна з інших підстав», згідно з якою у разі введення в Україні або окремих її місцевостях (адміністративній території) воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та/або інших держав проти України підозрюваний, обвинувачений, який під час досудового розслідування або судового розгляду тримається під вартою, за виключенням тих, що підозрюються у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених ст.ст. 115, 146-147, 152-156, 255, 255-1, 257, 258-262, 305-321, 330, 335-337, 401-414, 426-433, 436, 437-442 Кримінального кодексу України, має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування цього запобіжного заходу для призову на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, оскільки, відповідно до обвинувального акту у кримінальному провадження №22017160000000084 від 27.04.2020 року, ОСОБА_11 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.14 ч.2 ст.258 КК України, він, зважаючи на положення ст. 616 КПК України, не є особою, яка має право звернутися до прокурора з клопотанням про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас, апеляційний суд знаходить слушними зауваження обвинувачених щодо тривалого судового розгляду кримінального провадження, під час якого обвинувачені постійно перебувають під вартою, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду матеріалів провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду 1-ої інстанції досить тривалий час, протягом якого обвинувачені утримуються під вартою, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з п.1 ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Керуючись статями 331, 370, 372, 376, 404, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційні скарги обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2022 року щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинуваченим у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.258-3, ч.1 ст.14 ч.2 ст.258 КК України, у кримінальному провадженні №22017160000000084 від 27.04.2020 року - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ст.28 КПК України, щодо розумності строку розгляду кримінального провадження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_12 ОСОБА_4