23 серпня 2022 року
м. Черкаси
Справа № 711/4966/21
Провадження № 22-ц/821/903/22
категорія: 308000000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л. І.,
суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,
секретаря - Зінченко Ю. О.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
відповідач - ОСОБА_3 ;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні житловим приміщенням шляхом виселення, у складі: головуючого судді Демчика Р. В., повний текст рішення складено 02 травня 2022 року,
У серпні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні житловим приміщенням шляхом виселення.
Позов мотивували тим, що відповідно до заповіту ОСОБА_4 , який посвідчений Другою черкаською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності належить частка квартири АДРЕСА_1 . Дана частка належала спадкодавцеві ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності. Власниками даної квартири також є колишня дружина померлого ОСОБА_2 та дочка померлого ОСОБА_1 .
Зазначають, що відповідач у справі, достовірно знаючи, що іншими співвласниками квартири є позивачі, які проживають у вказаній квартирі та зберігають в ній свої особисті речі та матеріальні цінності, самовільно, шляхом злому замків на вхідних дверях зазначеної квартири в період тимчасової відсутності позивачів, по причині перебування за кордоном, захопила та без жодних погоджень з позивачами, як із співвласниками даної квартири, незаконно вселила до квартири громадян (квартирантів), які ведуть аморальний, антисоціальний спосіб життя, розпивають алкогольні напої, влаштовують гучні вечірки в нічний час.
При цьому, відповідач та дані особи в добровільному порядку відмовляються надати відповідні документи, які б засвідчували законність їх вселення та проживання у вищевказаній квартирі, через що у позивачів існують труднощі у встановлені вказаних осіб квартирантів та законності їх проживання в їхній квартирі. З метою унеможливлення їх ідентифікації дані невідомі особи перешкоджають доступу до вітальні в квартирі, заявляючи, що відповідач у справі - ОСОБА_3 визначила їм саме цю кімнату для проживання.
Вказують, що при відкритті вхідних дверей до квартири відчувається стійкий запах алкоголю та запах невідомої речовини. ОСОБА_3 в свою чергу відмовляється надавати їм будь-які пояснення, веде себе агресивно, спілкується з сусідами в неприйнятній хуліганській манері, із використанням нецензурних слів як по відношенню до них так і по відношенню до позивачів у справі.
Зі слів позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , у вказаній квартирі знаходяться їх особисті речі, предмети домашнього вжитку та інші матеріальні цінності. Порядок користування житловими приміщеннями спірної квартири ані в договірному, ані в судовому порядку не визначений. Також з квартири зникли належні їм речі.
Вказували, що з квартири, під час їх відсутності, зникли всі електроприлади (пральна машина, пилосос, фен, праска, кавоварка, мікрохвильова піч, кухонний комбайн), одяг ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , парфумерія, продукти харчування тривалого зберігання.
Просять суд зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення із вказаної квартири незаконно вселених нею осіб без надання їм іншого жилого приміщення. Витребувати у ОСОБА_3 відомості, які б дали можливість ідентифікувати невідомих осіб, що були вселені нею в квартиру АДРЕСА_1 , та документи, які б засвідчували правові підстави вселення та проживання цих осіб у вказаній квартирі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 квітня 2022 року у задоволені позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні житловим приміщенням шляхом виселення відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6500 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 6500 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що в судовому засіданні представниками позивачів не надано належних та допустимих доказів, які свідчать про те, що діями ОСОБА_3 позивачам, які тривалий час проживають за кордоном, чиняться перешкоди у вільному володінні, розпорядженні та користуванні належними їм частками в квартирі АДРЕСА_1 .
Позивачами також не надано доказів того, що відповідачем до квартири були вселені будь-які невідомі особи, виселити яких просять позивачі.
Суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та не доведеним доказами, відповідно до вимог ст. ст. 12, 76-78 ЦПК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі, поданій 09 червня 2022 року, ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що постановлено з порушенням норм матеріального права, просила скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 квітня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідач ОСОБА_3 не мала права одноособово, без її погодження та погодження ОСОБА_2 вселяти до їх спільної квартири будь-кого. Вселені особи підлягають виселенню із житла, так як були поселені без згоди співвласників.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_3 - адвокат Чакалов А. К. просив суд у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 квітня 2022 року - залишити без змін. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, які складаються з витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн.
Вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не відповідає вимогам встановленим ст. 356 ЦПК України.
Зазначає, що права позивачів є не порушеними (ні на момент звернення з позовом, ні на даний час), так як останні (позивачі) не проживають на території України вже більше 15 років, а тому не можуть бути їм спричинені перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належним їм майном.
Відповідач з рішенням суду першої інстанції згідний та вважає, що суд вірно встановив всі обставини справи на підставі наданих йому доказів, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення, а рішення повинно бути залишено без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 03.11.1997, квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (а.с. 5).
Згідно з Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 13.10.2020, Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 13.10.2020 № 62048560, 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_4 успадкувала ОСОБА_3 (а.с. 134-136).
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.08.2021 у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні житловим приміщенням шляхом вселення, яке набрало законної сили 01.12.2021 встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності сторонам по справі по 1/3 (а.с. 40-42, 126-132).
Також, вказаним рішенням встановлено, що жодних належних, допустимих та переконливих доказів того, що ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у користуванні жилим приміщенням, співвласниками певних часток яких є позивачі, - суду не надано, враховуючи, що 01.10.2020 вони виїхали за межі України і повернулися до України лише 22.07.2021. При цьому, при подіях, які зазначені у позовній заяві, - 24.10.2020, вони не були присутні, оскільки знаходились за кордоном. Як і жодним чином не доведено, що відповідач чи інші особи проживали, чи проживають у квартирі. Повернувшись з-за кордону, позивачі безперешкодно потрапили до жилого помешкання квартири за адресою: АДРЕСА_2 , як у серпні 2020 року, де жили до від'їзду 01.10.2020, так і 22.07.2021 і на час розгляду справи проживають в ній. Крім того, допитані під час розгляду справи свідки, також, фактично не підтвердили обставин того, що саме відповідач чинить перешкоди позивачам у праві користування квартирою. Свідки підтвердили обставини про те, що у вересні 2020 року позивачі виїхали за кордон».
В постанові Черкаського апеляційного суду від 01.12.2021 зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачами не доведено порушення їх права на вільне користування належної їм на праві приватної власності частини квартири, і що саме дії відповідача ОСОБА_3 є перешкодою в цьому, а відтак відсутні правові підстави для задоволення позову.
Апеляційний суд встановив, що позивачами не надано ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених ними позовних вимог, як не було і доведено позивачами, що відповідач самочинно зайняла частину належної їм квартири та чинить перешкоди у користуванні нею, а також того, що дії відповідача порушують права та законні інтереси позивачів (а.с. 129,132).
Відповідно до листа Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області від 02.12.2020 № 16997/46/01-2020, 21.10.2020 до Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області надійшло повідомлення від гр. ОСОБА_3 про конфлікт із колишньою дружиною чоловіка, яка претендує на квартиру, 24.10.2020 до Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області, 21.10.2020 надійшло повідомлення від гр. ОСОБА_3 про те, що 24.10.2020 за адресою: АДРЕСА_2 , виявила відсутність особистого майна (а.с. 43-44).
Згідно талона-повідомлення єдиного обліку № 490298 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, 12.09.2021 ОСОБА_3 зверталась до служби 102 з приводу того, що 02.09.2021 о 16:18 за адресою: АДРЕСА_2 , відомі особи пошкодили меблі (а.с. 46-47).
Згідно квитанції № 5 від 29.09.2020 ОСОБА_2 отримала послугу заміни циліндра замка за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 45).
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника ОСОБА_3 - адвоката ЧакаловаА. К., переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає з таких підстав.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
За положеннями ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За приписами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до п. 1 ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
У розумінні ст. 391 ЦК України власник майна як позивач не зобов'язаний доводити неправомірність дій відповідача. Власник має доказати факт існування перешкод у здійсненні користування та розпорядження майном. Особа, яка створює перешкоди відповідач, має довести правомірний характер своєї поведінки. Якщо в результаті перешкод у здійсненні користування та розпорядження у власника виникла шкода, то вона відшкодовується за правилами глави 82 ЦК України.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), серед способів захисту речових прав цивільне законодавства виокремлює усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказаний спосіб захисту може бути реалізований шляхом подання негаторного позову.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.
Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Судом встановлено, що сторони по справі є співвласниками квартира АДРЕСА_1 по 1/3 кожна.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 між сторонами виник спір щодо володіння та користування вказаною квартирою, проте порядок користування нею визначений не був.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.08.2021 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні житловим приміщенням шляхом вселення, яке залишене без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 01 грудня 2021 року.
Також, вказаним рішенням встановлено, що жодних належних, допустимих та переконливих доказів того, що ОСОБА_3 чинить перешкоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у користуванні жилим приміщенням, співвласниками певних часток яких є позивачі, - суду не надано, враховуючи, що 01.10.2020 вони виїхали за межі України і повернулися до України лише 22.07.2021. При цьому, при подіях, які зазначені у позовній заяві, - 24.10.2020, вони не були присутні, оскільки знаходились за кордоном. Як і жодним чином не доведено, що відповідач чи інші особи проживали, чи проживають у квартирі. Повернувшись з-за кордону, позивачі безперешкодно потрапили до жилого помешкання квартири за адресою: АДРЕСА_2 , як у серпні 2020 року, де жили до від'їзду 01.10.2020, так і 22.07.2021 і на час розгляду справи проживають в ній. Крім того, допитані під час розгляду справи свідки, також, фактично не підтвердили обставин того, що саме відповідач чинить перешкоди позивачам у праві користування квартирою. Свідки підтвердили обставини про те, що у вересні 2020 року позивачі виїхали за кордон.
У постанові Черкаського апеляційного суду від 01.12.2021 зазначено, що позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано ні в суд першої інстанції, ні в суд апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в обґрунтування заявлених ними позовних вимог, як не було і доведено позивачами, що відповідач ОСОБА_3 самочинно зайняла частину належної їм квартири АДРЕСА_1 та чинить перешкоди у користуванні нею, а також того, що дії відповідача порушують права та законні інтереси позивачів.
Звертаючись в суд з даним позовом, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не вказують на конкретні події, дати, поза межами дослідженого у вищевказаній справі періоду, а загалом зазначають про те, що відповідач поміняла замки, за час їх перебування за кордоном, та не допускає їх до квартири, поселила квартирантів та не сплачує комунальні послуги.
Разом з тим, у позовній заяві вони чітко перераховують, які саме речі зникли з квартири, що вказує на наявність доступу до квартири. Проте, в підтвердження вказаної обставини до позову додано лише письмові пояснення ОСОБА_1 , яка є позивачем по справі.
На противагу цьому, стороною відповідача надано докази того, що вона неодноразово зверталась до поліції з приводу конфлікту між нею та позивачами, а також стосовно зниклих речей за час її відсутності в квартирі, пошкодження меблів та докази замовлення послуги ОСОБА_2 щодо заміни циліндра замка в квартирі (а.с. 43-47).
Будь-яких доказів перешкод в користуванні квартирою, які чиняться відповідачем, та наявності у квартирі орендарів, які вселились з дозволу ОСОБА_3 , позивачами надано не було ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду.
Крім того, позивачами зазначено, що з вини відповідача виникла значна заборгованість по комунальним послугам, проте ними не було надано доказів наявності такої заборгованості та її розміру. Відповідачем, в свою чергу суду надано копії квитанції про оплату нею комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 54-66).
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Слід зазначити, крім викладеного у позовній заяві, позивачами не було надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно чинить їм перешкоди у користуванні власністю. Не надано належних доказів на підтвердження того, що відповідач не допускає їх до квартири, посилила квартирантів, міняла замки, тощо.
Отже, позивачами не надано належних, допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач дійсно чинить перешкоди позивачам у користуванні їх власністю.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з підстав їх недоведеності належними та допустимими доказам у справі.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з його висновками та необхідності переоцінки фактичних обставин справи.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Чакалова А. К. щодо стягнення з позивачів витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції, то суд виходить до наступних висновків.
Частина 1 ст. 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 вказаної статті Кодексу).
За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (п. 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
З матеріалів справи вбачається, що між адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Лойєрз Бразерз» та клієнтом ОСОБА_3 17 червня 2022 року укладено договір № 17/06/22 про надання правової допомоги, а саме представництва в суді апеляційної інстанції у справі № 711/4966/21.
Відповідно до п. 3 Договору про надання правової допомоги № 17/06/22, за правову допомогу Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар. Розмір гонорару залежить від обсягу та рівня складності виконання доручення Клієнта, а тому визначається сторонами.
Згідно Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правової допомоги № 17/06/22 від 17.06.2022, сторони вирішили, що вартість юридичних послуг за про надання правової допомоги ОСОБА_3 у справі № 711/4966/21 складає 10000 грн за 5 годин роботи та сплачується клієнтом на користь Адвокатського об'єднання протягом 3 днів з дати укладення даної Додаткової угоди.
Відповідно до Рахунку-фактури вартість наданих ОСОБА_3 послуг адвокатським об'єднанням «Юридична компанія «Лойєрз Бразерз» складає 10000 грн.
Адвокатом Чакаловим А. К. також надано розрахунок вартості витраченого адвокатом часу з представництва інтересів клієнта ОСОБА_3 в Черкаському апеляційному суді, де зазначено, що всього витрачено часу 5 год. (0,15 год. подача клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, 0,30 год ознайомлення з матеріалами справи, 0,30 год. вивчення матеріалів справи, 2 год. підготовка відзиву, 0,15 відправка відзиву позивачеві, 0,15 год. подача відзиву в суд, 1 год. представлення інтересів клієнта в суді). Тобто сторони у договорі про надання правової допомоги № 17/06/22 від 17.06.2022 чітко узгодили гонорар у розмірі 10000 грн.
Згідно з квитанцією від 10.08.2022, від 19.08.2022 ОСОБА_3 , станом на час розгляду справи апеляційним судом, вже сплатила гонорар адвоката на загальну суму 7500 грн.
Отже, відповідач підтвердила документально, що нею дійсно були понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, а загальний розмір таких витрат, складає 10000 грн, що підтверджено належними та допустимими доказами.
Апеляційний суд звертає увагу, що стороною відповідача докази в підтвердження витрат на правничу допомогу, надану адвокатом Чакаловим А. К. було додано до відзиву на апеляційну скаргу, проте ОСОБА_1 не надавались заперечення щодо стягнення витрат за надання правничої допомоги, тому колегія суддів вважає, що із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , слід стягнути 10000 грн на відшкодування понесених нею судових витрат за надання правничої допомоги.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 квітня 2022 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 10000 грн витрат на правову допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 24 серпня 2022 року.
Головуючий Л. І. Василенко
Судді: В. Г. Бородійчук
О. В. Карпенко