Справа № 507/490/22
Провадження № 2/507/191/2022
Номер рядка звіту 71
"23" серпня 2022 р. смт. Любашівка
Любашівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Вужиловського О.В.
при секретарі - Вододюк В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Любашівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Подільської районної державної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав та призначення опікуна,
Позивач вказує, що ОСОБА_2 являється батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Мати ОСОБА_3 померла. Після смерті матері, ОСОБА_3 залишилась буз батьківського піклування, так як її батько ОСОБА_2 її вихованням та утриманням не займається, її життям не цікавиться. В зв'язку із вказаними обставинами, ОСОБА_3 проживає в сім'ї позивача, який її утримує та займається її вихованням. Відповідач самоусунувся від виховання та догляду за дитиною, не займається її вихованням, не спілкується з дитиною, не надає дитині матеріальної допомоги. Тому, просив суд позбавити відповідача ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та призначити його опікуном над ОСОБА_3 ..
Представник позивача та позивач в судове засідання не з'явилися, надали клопотання про розгляд справи за відсутності представника та позивача, свої вимоги підтримали в повному обсязі (а.с. ).
Відповідач - ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, заперечень не надав, хоча була належним чином повідомлена про день, час та місце слухання справи відповідно до ст. 128-130 ЦПК України (а.с. ).
Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню по слідуючим підставам.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Згідно з частиною першою статті 18, частиною першою статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом положень Конвенції ООН «Про права дитини», ч.2 ст.11, ст.14 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили . Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Цей захід впливу є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України), тому він підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
В п.п. 47, 49 рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Савіни проти України» від 18.12.2008р. зазначено, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя, і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Конвенції. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у п.2 ст.8 Конвенції, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин; отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із свідоцтва про народження неповнолітньої дитини видно, що ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьком є відповідач по справі, а матір'ю ОСОБА_5 (а.с. ).
З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 видно, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. )
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 від 05.05.2022 року видно, що ОСОБА_3 проживає в сім'ї ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Власником вказаного будинку є ОСОБА_1 (а.с. ).
ОСОБА_1 одружений із ОСОБА_4 , не обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має у власності житловий будинок, в якому проживає з дружиною та її сестрою - ОСОБА_3 (а.с. ).
Згідно характеристики з місця проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно (а.с. ).
З висновку органу опіки та піклування Подільської РДА від 05.08.2022 року № 01-22/581 видно, що було розглянуто питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та прийнято рішення, що в інтересах дитини доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини, так як він вихованням дитини не займається, ніякої допомоги дитині не надає, тобто самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків відносно своєї дитини (а.с. ).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до ч.4 ст. 60 ЦК України суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування..
Згідно висновку Подільської районної державної адміністрації Одеської області № 03-10/582 від 05.08.2022 року видно, що ухвалено рішення про доцільність призначення опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Таким чином, в судовому засіданні доведено, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо утримання та виховання своєї дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому його необхідно позбавити батьківських прав відносно дитини, та з урахуванням зазначеного рішення та висновку органу опіки та піклування суд вважає можливим призначити ОСОБА_1 опікуном над неповнолітньою ОСОБА_3 .
Керуючись ст.ст. 10, 258-259, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 164-165, 180-182 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Подільської районної державної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав та призначення опікуна - задовольнити повністю.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , жителя АДРЕСА_2 , позбавити батьківських прав відносно дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , опікуном над неповнолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Суддя: О.В. Вужиловський