Справа № 473/1861/22
іменем України
"24" серпня 2022 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Вуїва О.В.,
за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з таким позовом, в якому вказувала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , зареєстрована та мешкає за вказаною адресою.
В будинку, окрім неї, зареєстрована її донька - відповідачка по справі, яка з 2004 року в житловому приміщенні без поважних причин не проживає. Остання переїхала на постійне місце проживання до іншого житла, забрала усі свої особисті речі, припинила сплачувати комунальні послуги, проте не знялася з реєстраційного обліку, внаслідок чого власнику житла створюються перешкоди у користуванні своєю власністю. Зокрема, ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити житлову субсидію.
У зв'язку з цим ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування належним їй житловим приміщенням.
В судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з'явилися, проте остання надала суду письмову заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, проте надіслала на електронну адресу суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги визнає повністю.
Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі сторін та представника позивачки, оскільки матеріали справи містять всі відомості про обставини справи, необхідні для вирішення спору.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до висновку про можливість застосування передбачених ст. 206 ЦПК України наслідків визнання відповідачкою позову, оскільки таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , зареєстрована та мешкає за вказаною адресою (а.с. 4-6, 8-9).
В будинку, окрім позивачки, зареєстрована її донька - ОСОБА_2 (а.с. 10, 11, 12).
Проте, згідно копії акту ЖК «Жовтневий» від 29 липня 2022 року та копії довідки ЖК «Жовтневий» від 29 липня 2022 року (а.с. 11, 12) ОСОБА_2 , незважаючи на реєстрацію, з 2004 року за місцем реєстрації не проживає.
Однак остання не знялася з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Докази наявності поважних причин не проживання відповідачки в житловому приміщенні в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (дружина, діти, батьки власника, інші особи, якщо вони постійно проживають з власником і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Житловий кодекс України не містить норм щодо підстав та порядку визнання членів сім'ї власника житла (в тому числі колишніх) такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Проте такі підстави та порядок визначені нормами Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини сервітуту.
Зокрема, положеннями ст. 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
В той же час, згідно п. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до вимог ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ст. 41 Конституції України, ч.ч. 1-2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно роз'яснень, які надав Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.п. 33, 34 постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.
Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Як раніше встановлено судом, відповідачка за місцем реєстрації не проживає понад встановлений законом річний строк. Матеріали справи не містять доказів наявності поважних причин її не проживання в квартирі, зокрема створення їй будь-яких перешкод в проживанні чи іншому користуванні житлом тощо, а також наявності між сторонами угоди щодо іншого порядку та строків користування житлом.
Водночас, наявність реєстрації відповідачки без її фактичного проживання створює власнику перешкоди у здійсненні права власності.
За такого, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 206, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: О.В. Вуїв