23 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 580/4292/21
адміністративне провадження № К/990/20753/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі №580/4292/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, яка полягає у відмові в зарахуванні пільгової вислуги років підполковнику поліції ОСОБА_1 , начальнику управління стратегічних розслідувань в Черкаській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, до його календарної вислуги років та до стажу служби в поліції;
- зобов'язати Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України здійснити перерахунок та зарахування підполковнику поліції ОСОБА_1 , начальнику управління стратегічних розслідувань в Черкаській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" та підпункту 4.1.6 пункту 4.1 розділу 4 Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року № 3720-ХІІ, до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчислення, сформовану за період з 22 грудня 2005 року до 9 квітня 2015 року, у загальній кількості 4 роки 9 місяців 7 днів;
- здійснити перерахунок підполковнику поліції ОСОБА_1 , начальнику управління стратегічних розслідувань в Черкаській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, із зарахуванням періоду пільгової вислуги років, сформованої за період з 22 грудня 2005 року до 9 квітня 2015 року, у загальній кількості 4 роки 9 місяців 7 днів та встановити надбавку за стаж служби в поліції з урахуванням періоду пільгової вислуги років.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022, року позов задоволено повністю:
- визнано протиправною бездіяльність Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, яка полягає у відмові в зарахуванні пільгової вислуги років підполковнику поліції ОСОБА_1 , начальнику управління стратегічних розслідувань в Черкаській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, до його календарної вислуги років та до стажу служби в поліції;
- зобов'язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України здійснити перерахунок та зарахування підполковнику поліції ОСОБА_1 , начальнику управління стратегічних розслідувань в Черкаській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" та підпункту 4.1.6 пункту 4.1 розділу 4 Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року № 3720-ХІІ, до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії, вислугу в пільговому обчислення, сформовану за період з 22 грудня 2005 року до 9 квітня 2015 року, у загальній кількості 4 роки 9 місяців 7 днів;
- зобов'язано Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України здійснити перерахунок підполковнику поліції ОСОБА_1 , начальнику управління стратегічних розслідувань в Черкаській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, відповідно до статті 78 Закону України "Про Національну поліцію" стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, із зарахуванням періоду пільгової вислуги років, сформованої за період з 22 грудня 2005 року до 9 квітня 2015 року, у загальній кількості 4 роки 9 місяців 7 днів та встановлено надбавку за стаж служби в поліції з урахуванням періоду пільгової вислуги років;
- стягнуто з Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі: 908 (дев'ятсот вісім) грн.
Не погоджуючись з цими судовими рішеннями, Департамент стратегічних розслідувань Національної поліції України звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - «КАС України»), надіславши її 4 серпня 2022 року засобами поштового зв'язку.
Скаржник просить скасувати рішення рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі №580/4292/21 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Проаналізувавши доводи касаційної скарги й додані до неї матеріали, Суд дійшов висновку, що її належить повернути скаржнику з таких підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, стверджуючи, що судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях невірно застосовано норми права, а саме статтю 78 Закону України «Про національну поліцію», пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», що суперечить висновкам Верховного Суду, викладених у постановах у справі №520/903/19 від 19 листопада 2019 року та у справі №520/2067/19.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справах №520/903/19 та №520/2067/19 предметом спору є, зокрема, зобов'язання ГУ НП в Харківській області зарахувати позивачу до календарної вислуги років час навчання у вищому навчальному закладі Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого із розрахунку - один рік за шість місяців.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №520/903/19 та від 31 березня 2020 року у справі №520/2067/19, про які зазначає заявник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Необґрунтованими є і посилання скаржника на наявність підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/19-а, від 3 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а та від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18, які, в свою чергу, були застосовані судами першої та апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Так, обґрунтовуючи підстави для такого відступлення, скаржник вказує, що оскільки норми Постанови №393 на яких ґрунтуються вказані вище висновки Верховного Суду, змінено постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393», яка набула чинності 19 лютого 2022 року, суд апеляційної інстанції при винесенні рішення 17 травня 2022 року мав застосовувати саме постанову Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393», яка набула чинності 19 лютого 2022 року.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто, у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Разом з тим, як вбачається з постанов від 27 червня 2018 року у справі №750/9775/19-а, від 3 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а та від 14 квітня 2021 року у справі №480/4241/18 Верховний Суд, приймаючи відповідний висновок (на який покликається скаржник як на підставу для застосування пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України), виходив з того, що саме положенням Постанови №393, чинним на момент спірних правовідносин, визначався, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років, зокрема, поліцейським.
Водночас Судом зазначено, що вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон N2262-XII.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Суд не бере до уваги доводи заявника про те, що скарга стосується питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та відхиляє мотиви щодо винятковості цієї справи, оскільки скаржником не зазначено в чому саме полягає фундаментальне значення даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, розгляд яких надав би нового, уніфікованого розуміння застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола осіб.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Суд наголошує, що з огляду на те, що поняття фундаментального значення справи є оціночними, воно потребує належного обґрунтування з боку скаржника. Сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі, без відповідного підкріплення прикладами/доказами, не дає підстав для відкриття касаційного провадження.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі №580/4292/21.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2022 року у справі №580/4292/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду