23 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 160/22252/21
адміністративне провадження № К/990/21780/22
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року
у справі № 160/22252/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь невиплачену частину заробітної плати за період з 15.03.2021 по 22.10.2021, а саме різницю між посадовим окладом і надбавкою за вислугу років, які повинні були виплачуватись згідно вимог Закону України «Про прокуратуру» та фактично виплаченими коштами у сумі 196 765,73 грн. (сто дев'яносто шість тисяч сімсот шістдесят п'ять гривень 73 копійки);
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь вихідну допомогу при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 8 093,03 грн.;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 25.10.2021 і по день фактичного розрахунку;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн. (сім тисяч гривень) та судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року позовні вимоги було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року в порядку та у розмірах, передбачених ч.ч. 2-5 та 7 статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату позивачу з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року в порядку та у спосіб, визначені ч.ч. 2-5 та 7 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до виплати. Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні. Зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 8093,03 грн. (вісім тисяч дев'яносто три гривні три копійки). Зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 25.10.2021 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 376,42 грн. (триста сімдесят шість гривень сорок дві копійки). У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року змінено, викладено абзац другий та третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Визнати неправомірними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року виходячи із розміру, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Зобов'язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати ОСОБА_1 заробітну плату за період з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року, виходячи із розміру заробітної плати, встановленої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла станом на 24.09.2019 року - до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» 19.09.2019 № 113-IX, з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій та інших виплат, передбачених законодавством, та виплатити вказану заробітну плату з урахуванням фактично виплаченої суми за вказаний період.»
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року щодо зобов'язання Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з 25.10.2021 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 376,42 грн. (триста сімдесят шість гривень сорок дві копійки) - скасовано та прийнято нову постанову в цій частині, якою відмовлено у задоволенні цієї частини позовних вимог. У решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року - залишено без змін.
Не погодившись із вказаними рішеннями в частині задоволення позовних вимог, Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.
За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, та зазначає про те, що судом апеляційної інстанції застосовано абзац 3 пункт 3 статті Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, статтю 81 Закону України «Про прокуратуру» без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21 щодо ненарахування та невиплати частини заробітної плати з 15.03.2021 року по 22.10.2021 року.
Також відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 вересня 2021 року у справі №280/4314/20 та №160/6596/20, від 29 вересня 2021 року у справі №440/26/82/20, від 10 жовтня 2021 року у справі №520/5064/2020, від 06 жовтня 2021 року у справі №480/5544/20 щодо стягнення вихідної допомоги.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Однак, посилаючись на вищевказані постанови Верховного Суду, скаржник не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою. Не зазначено скаржником і норми матеріального права, які, на думку скаржника, неправильно застосовано судом апеляційної інстанції та висновок суду, який суперечить позиції Верховного Суду у наведених скаржником постановах.
Так, визначаючи подібність правовідносин у справах, зазначених щодо незаконності виплати вихідної допомоги, у зазначених вище справах предметом позовних вимог було визнання протиправним і скасування наказу про звільнення позивача з органів прокуратури та поновлення на посаді; визнання протиправним та скасування рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Натомість у вказаній справі предметом спору є виплата вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури із похідною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак скаржником не взято до уваги, що наведені ним постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах, є безпідставними.
Касаційна скарга в частині обґрунтувань вказаної підстави зводиться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
У частині нарахування та виплати заробітної плати, скаржником формально зазначено підставу касаційного оскарження без урахування висновків, яких дійшов суд апеляційної інстанції, щодо застосування статті 81 Закону №1697-VІІ в редакції, що діяли до внесення змін Законом №113-ІХ.
Отже посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставою касаційного оскарження судових рішень, визначеною пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі № 160/22252/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про стягнення коштів- повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська