Справа № 569/6421/19
23 серпня 2022 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О.В.,
за участі секретаря судового засідання Янок М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"
про захист прав споживачів
учасники справи у судове засідання не з'явилися
ОСОБА_1 01.04.2019 звернулася до Рівненського міського суду з позовною заявою до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість за прострочення виконання зобов'язання відповідно до договору банківського вкладу "Стандарт, 1 міс" SAMDNWFD0070623436900, в загальному розмірі 2 153 доларів США 03 цента.
В обґрунтування позовної заяви вказує, що між позивачкою та банком було укладено договір банківського вкладу "Стандарт, 1 міс" SAMDNWFD0070623436900.
15.03.2016 Рівненський міський суд Рівненської області у справі №569/10346/15-ц ухвалив рішення, що набрало законної сили, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 6500 доларів США, відсотки по депозиту в сумі 257 доларів США 07 центів, 3% річних в сумі 88 доларів США 68 центів, а всього 6 845 доларів США 75 центів. Це рішення банком було виконане лише 14.03.2019.
Позивачка вважає, що з відповідача на її користь підлягають стягненню проценти за договорами банківських вкладів після закінчення строку їх дії на підставі статей 1061 ЦК України, три проценти річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України та неустойка (пеня) на підставі частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ.
Ухвалою суду від 10.04.2019 (суддя Смолій Л. Д.) позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.
03.07.2019 представником позивачки подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої остання просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість в розмірі трьох відсотків за кожен день прострочення виконання зобов'язання відповідно до договору банківського вкладу "Стандарт, 1 міс" SAMDNWFD0070623436900, у розмірі 71 175 доларів США, що відповідно до офіційного курсу валют НБУ є еквівалентом 1 862 649, 75 грн
Відповідно до розпорядження керівника апарату Рівненського міського суду Рівненської області № 178 від 24 вересня 2020 року, було здійснено повторний автоматичний розподіл справи №569/6421/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів, в зв'язку зі звільненням у відставку судді Рівненського міського суду ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 14 ЦПК України справа передана на розгляд судді Левчуку О.В.
Ухвалою суду від 29.09.2020 (суддя Левчук О. В.) вказану справу було прийняти до свого провадження та призначено справу до судового розгляду.
28.10.2020 від представника позивачки надійшов перерахунок позовних вимог, згідно з яким позивачка збільшує розмір позовних вимог та просить суд стягнути з банку на її користь заборгованість за прострочення виконання зобов'язання відповідно до договору банківського вкладу "Стандарт, 1 міс" SAMDNWFD0070623436900, у розмірі 70 270 доларів США 10 центів, що відповідно до офіційного курсу валют НБУ є еквівалентом 1 988 643, 83 грн, а саме:
- 9, 5% за депозитом - 1 854 доларів США 19 центів, що відповідно до курсу національного банку України еквівалентно 52 473, 57 грн;
- 3% річних за прострочення виконання зобов'язання - 555 доларів США 91 центів, що відповідно до курсу національного банку України еквівалентно 15 732 долара США 25 центів;
- 3% за кожен день прострочення виконання зобов'язання - 67 860 доларів США, що відповідно до курсу національного банку України еквівалентно 1 920 438, 00 грн.
Вказана заява про збільшення позовних вимог подана в порядку ст.49 ЦПК України, а тому приймається судом до розгляду.
18.11.2020 представником відповідача подано письмові пояснення, згідно з якими представник АТ КБ "Приватбанк" вказує, що позивачка звернулася до суду з пропуском строку позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення пені. Вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Ухвалою суду від 18.11.2020 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 320/5115/17.
Ухвалою суду від 26.05.2022 провадження у справі поновлено, судове засідання призначено на 29.06.2022.
22.06.2022 від представника відповідача надійшли письмові пояснення, у яких, останній повідомляє, що враховуючи висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у справі № 320/5115/17, яка має вирішальне значення для даної справи, вважає за необхідне зазначити таке.
Стосовно стягнення з банку 9, 5% за депозитом за період з 16.05.2015 по 16.05.2018 вказує, що враховуючи факт розірвання договору, договірні зобов'язання на майбутнє між сторонами припинилися. Після розірвання договорів банківського вкладу за судовим рішенням проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.
Щодо стягнення пені у розмірі 3% на підставі частини п'ятої статті 10 Закону №1023-ХІІ, представник відповідача вказує, що така пеня застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача. Разом з тим, враховуючи те, що 16.05.2015 договір банківського вкладу розірвано, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу. Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Стосовно стягнення з банку 3 % річних відповідно ст. 625 ЦК України, вважає, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки пропущено строк позовної давності для заявлення такої вимоги.
З огляду на викладені пояснення, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
29.06.2022 та 13.07.2022 розгляд справи було відкладено на 13.07.2022 та 23.08.2022.
Позивачка у судове засідання 23.08.2022 не з'явилася, хоч про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення 3302811323524. Про причини неявки суд не повідомила.
Представник відповідача у судове засідання 23.08.2022 не з'явився, натомість від представника надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника банку, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, судом встановлено таке.
15.05.2015 між сторонами укладено договір депозитного вкладу "Стандарт, 1 міс" SAMDNWFD0070623436900, в загальному розмірі 2 153 доларів США 03 цента.
У відповідності до умов укладеного між сторонами договору сума початкового вкладу становить 6500 доларів США, яка може бути збільшена за правилами, визначеними п.1 договору.
Вказаним договором передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 9,5 % річних.
22.07.2015 позивачка звернулася з позовом до Рівненського міського суду Рівненської області про стягнення з відповідача суми депозитного вкладу у розмірі 6500 доларів США, 9,5 % річних по депозиту за період з 16.05.2015 по 16.10.2015 в сумі 257 доларів США 07 центів та 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15.03.2016 у справі №569/10346/15-ц, яке набрало законної сили, стягнуто на користь ОСОБА_1 6500 доларів США, відсотки по депозиту за період з 16.05.2015 по 16.10.2015 в сумі 257 доларів США 07 центів, 3% річних в сумі 88 доларів США 68 центів, а всього 6 845 доларів США 75 центів.
Вказане рішення банком було виконане лише 14.03.2019. Ці обставини сторонами не заперечуються.
Щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу, а саме 9, 5% за депозитом - 1 854 доларів США 19 центів, що відповідно до курсу національного банку України еквівалентно 52 473, 57 грн, суд зазначає таке.
Так, між сторонами справи існували зобов'язальні правовідносини з договору банківського вкладу.
Звертаючись до суду, позивачка з посиланням на статтю 1061 ЦК України просить стягнути проценти за договором банківського вкладу за користування грошовими коштами за період прострочення з 16.05.2015 (з наступного дня, після укладення депозитного договору) по 16.05.2018 (в межах строку позовної давності).
Судом досліджено договір банківського вкладу, відповідно до якого банк відкрив позивачці рахунок, який містить умови щодо тарифів банку для щомісячного нарахування процентів на кошти, розміщені на них.
З договору банківського вкладу вбачається, що процентна ставка на вклад складала 9,5 % річних.
Водночас рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15.03.2016 у справі №569/10346/15-ц, яке набрало законної сили, стягнуто грошові кошти, внесені позивачкою за договором банківського вкладу, проценти та 3% річних.
Згідно з ч. 4 ст. 82 України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказаним рішенням встановлено, що "16.05.2015 за заявою позивачки №0000000591889305 спірний договір банківського вкладу було розірвано".
Отже, договірні зобов'язання на майбутнє між сторонами припинилися.
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язання.
Судом враховується, що виплата передбачених договором та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дій договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються. Після розірвання договору банківського вкладу проценти не виплачуються, оскільки договірні зобов'язання, у тому числі і з виплати процентів, припиняються.
Тому положення статті 1070 ЦК України до правовідносин, які виникли після розірвання договору банківського вкладу, не застосовуються.
Також суд звертає увагу, що позивачкою заявлено до стягнення 9,5 % річних, в тому числі за період з 16.05.2015 по 16.10.2015, що вже були предметом спору у справі №569/10346/15-ц та стягувалися з відповідача за рішенням суду.
За наведеного, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 9, 5% за депозитом - 1 854 доларів США 19 центів, що відповідно до курсу національного банку України еквівалентно 52 473, 57 грн не підлягає задоволенню судом.
Крім того, щодо нарахованих позивачкою трьох процентів річних в сумі 555 доларів США 91 центів, що відповідно до курсу національного банку України еквівалентно 15 732 долара США 25 центів, суд керується таким.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України, розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України, рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов'язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду.
Приписи розділу І книги 5 ЦК України, поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Після розірвання договорів банківського вкладу в судовому порядку банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов'язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У такому випадку суд визначає порядок обчислення трьох процентів річних за формулою: сума вкладу за рішенням суду від 15.03.2016 у справі №569/10346/15-ц (з урахуванням моменту набрання ним чинності - 29.06.2016) х 988 (кількість днів прострочення виконання рішення суду) х 3 (розмір процентів, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) : 100: 365 (днів у році).
При цьому суд враховує, що грошове зобов'язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому при розрахунках процентів та інших стягнень за основу береться розрахунок заборгованості в доларах США, що відповідає практиці Великої Палати Верховного Суду та підтверджується таким.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
У статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.
Однак заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.
З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта - єдиний законний платіжний засіб на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці на тимчасово окупованій території України.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема вкладу, не суперечить чинному законодавству.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 757/6367/13-ц (провадження № 14-422цс18) від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Отже, як вклад, так і нарахування на нього мають здійснюватися в тій валюті, яка була внесена на банківські рахунки фізичними особами, і при розрахунку трьох процентів річних має братися за основу розмір заборгованості, визначений в іноземній валюті.
Такий висновок зроблено й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини третьої вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.
Саме таким чином необхідно діяти у випадку примусового виконання грошового зобов'язання, визначеного в іноземній валюті, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18).
Відтак вимога позивачки про стягнення відповідних сум з конвертацією цієї суми в національну валюту є безпідставною.
Так, три проценти річних розраховуються з урахуванням боргу перед позивачкою у розмірі 6845, 75 долара США, помноженого на кількість днів прострочення, з дня набрання судового рішення від 15.03.2016 законної сили - 29.06.2016 до дати виконання рішення суду, що становить 988 днів, помноженого на 3 (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України), поділеного на 100 (визначення у процентах) та поділеного на 365 (днів у році). Тобто 6845, 75 х 3 х 988 : 365 : 100 = 555, 91 долара США.
Таким чином, позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 555 доларів США 91 центів підлягає задоволенню судом, без конвертації цієї суми в національну валюту.
При цьому посилання представника відповідача щодо застосування строку позовної давності щодо такої вимоги, в зв'язку з тим, що позивачка пропустила строк звернення до суду, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням суду від 15.03.2016 у справі №569/10346/15-ц, яким стягнуто з відповідача грошові кошти, внесені позивачкою за договором банківського вкладу, проценти та 3% річних, було виконане відповідачем лише 14.03.2019 та позивач звернувся до суду з цим позовом 01.04.2019.
Щодо можливості застосування до вказаних правовідносин норм Закону № 1023-ХІІ таа нарахування пені на підставі частини п'ятої статті 10 цього Закону, суд зазначає таке.
Правовідносини з банківського вкладу врегульовані нормами ЦК України, законами № 2664-ІІІ, № 2121-ІІІ, № 1023-XII.
Згідно з преамбулою Закону № 2664-III у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.
У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.
Згідно з підпунктом 7.1.1. пункту 7.1. статті 7 Закону № 2346-ІІІ вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
У статті 2 Закону № 2121-ІІІ вказано, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
У частинах першій, другій статті 47 Закону № 2121-ІІІ визначено види діяльності банку, зокрема банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг.
У пункті 1 частини третьої статті 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
Відповідно до положень частини першої статті 1 Закону № 2664-III фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5);споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 2664-III фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін.
За частиною другою статті 4 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.
Отже, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).
Відповідно до преамбули Закону № 1023-XII він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі № 1023-XII не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. І особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб'єкта - споживача.
У статті 1 Закону № 1023-ХІІ визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом № 1023-ХІІ врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону № 1023-ХІІ, застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
Разом з тим після ухвалення судового рішення Рівненським міським судом Рівненської області від 15.03.2016 у справі №569/10346/15-ц, яке набрало законної сили, про стягнення грошових коштів, внесених позивачкою за договором банківського вкладу, процентів та 3% річних, між сторонами припинилися договірні правовідносини з договору банківського вкладу.
Після ухвалення вказаного рішення та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин, а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються приписи статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується.
Вказаної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у справі №320/5115/17.
Як установлено судом, позивачка, звертаючись до суду з позовом, просить стягнути пеню відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ, обчислену за період з 01.04.2018 до 14.03.2019, тобто за один рік, що передував погашенню банком суми боргу за судовим рішенням.
Оскільки між позивачкою та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, то частина п'ята статті 10 Закону № 1023-ХІІ не розповсюджується на спірні правовідносини, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача 3% за кожен день прострочення виконання зобов'язання - 67 860 доларів США, що відповідно до курсу національного банку України еквівалентно 1 920 438, 00 грн. не підлягає задоволенню судом.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України, визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 10, 12, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживачів задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення виконання зобов'язання в сумі 555 доларів США 91 центів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, ідентифікаційний код 14360570.).
Повне судове рішення складене та підписане 23.08.2022.
Суддя Левчук О. В.