Справа № 564/411/22
22 серпня 2022 року
м.Костопіль
Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Грипіч Л.А.
розглянувши матеріали, що надійшли від Відділення поліції №2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення
17 лютого 2022 року о 00:40 год., на автодорозі с.Злазне-с.Деражне, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інспектором СРПП Відділення поліції №2 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області складено протокол серії ДПР18 №157830 про адміністративне правопорушення, з якого вбачається, що 16.02.2022 о 23:26 год, на автодорозі с.Злазне-с.Деражне, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Bird», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя), від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп?яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alcotest 6810» та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України. Такі дії ОСОБА_1 попередньо кваліфіковані за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що не керував мотоциклом, вів його в руках, оскільки останній був несправний, не вживав спиртних напоїв і не вбачав підстав проходити огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння. Вважає, що відсутні підстави притягувати його до адміністративної відповідальності.
Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , повно, всебічно та об'єктивно дослідивши протокол та матеріали, додані до протоколу, дійшов наступних висновків.
Так на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, надано протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №157830 від 17.02.2022, акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 17.02.2022 року, направлення водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуванням під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 17.02.2022 року, відеозапис.
Разом з тим, з оглянутого в судом відеозапису вбачається, що останній фіксує момент керування невідомим мотоциклом невстановленою особою, номерний знак мотоцикла на відеозаписі не видно, відеозапис не містить доказу, що саме ОСОБА_1 являється водієм вказаного транспортного засобу. Так, розмова з особою розпочинається з моменту підходу працівників поліції до невідомої особи, яка лежить на проїзній частини біля мотоциклу, роздивитись лице вказаної особи неможливо.
Більше того, на відеозаписі, який фіксує розмову працівників поліції у салоні службового автомобіля, видно лише обличчя поліцейських, особи, яка перебуває на задньому сидінні службового автомобіля взагалі не видно, як і не видно хто саме представляється поліцейським, хто з ними розмовляє. Обличчя вказаної особи освітлюється на короткий час, але встановити, що вказана особа є саме ОСОБА_1 - неможливо.
При цьому, відеозапис фіксує вихід вказаної особи із салону службового автомобіля поліції, за ним виходить один з поліцейським, потім поліцейський і невідома особа повертається в салон автомобіля, а саму особу поліцейські встановлюють зі слів такої особи, перевіряючи інформацію в телефонному режимі.
Суд також враховує, що сам відеозапис фіксує час, який не відповідає часу, що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.
На вказану обставину звертає увагу інспектор поліції у долученому ним до протоколу клопотанні, що вцілому ставить під сумнів належність такого відеозапису, як належного доказу вчиненні адміністративного правопорушення.
Крім того, сумнів викликають і дата оформлення документів, оскільки акт огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів та направлення водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебуванням під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції містять виправлення дати їх складання, на що поліцейський також звертає увагу у долученому клопотанні.
Суд враховує, що відповідно до вимог п.2.5 Правил дорожнього руху, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
При цьому, відповідно до п.1.10 Правил дорожнього руху, водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що відповідальність за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі відмови пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп'яніння несуть саме водії - особи, які керують транспортним засобом.
Відтак, суд дійшов висновку, що за відсутності доказів керування особою транспортним засобом, відсутні підстави вважати, що така особа підлягає адміністративній відповідальності за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.1, 2 ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративне правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності.
Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Суд також враховує, що 17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод, а отже європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Так в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява №7460/03) правопорушення, яке розглядаються, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Крім того, Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998 року).
Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ч.1 ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган, (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, в якому зазначається суть правопорушення та інші дані, необхідні для розгляду справи і не може вважатися беззаперечним доказом вини особи.
Суд також враховує, що винесена відносно ОСОБА_1 на місці постанова у справі про адміністративне правопорушення також не є беззаперечним доказом вчинення останнім порушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки остання винесена разом із складанням протоколу за відсутності доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Відтак, враховуючи відсутність доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом, враховуючи наявні невідповідності щодо часу долученого відеозапису, дати оформлення матеріалів, та з огляду на практику Європейського суду з прав людини, у суду виник обґрунтований сумнів у доведеності поза розумним сумнівом вини останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому суд дійшов переконливого висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, зокрема, у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
З огляду на вищенаведене, керуючись ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Провадження в справі №564/411/22 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Рівненської апеляційного суду через Костопільський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
СуддяЛ. А. Грипіч