23 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/8730/21 пров. № А/857/6019/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Обрізка І.М., Носа С.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
суддя у І інстанції Клименко О.М.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 16 лютого 2022 року,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо непроведення повного розрахунку на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 20 лютого 2021 року у зв'язку із звільненням з військової служби та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за період із 21 лютого 2021 року до повного фактичного розрахунку по 28 квітня 2021 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 380/8730/21 вказаний позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не проведення повного розрахунку із позивачем на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення 21 лютого 2021 року у зв'язку із звільненням з військової служби. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22 лютого 2021 року по 28 квітня 2022 року в сумі 43660,16 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Однак такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП).
Виходячи з принципу пропорційності, зважаючи на практику Верховного Суду, суд вважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача зобов'язанням відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача 43660,16 грн середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ІНФОРМАЦІЯ_3, який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та у ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та виніс діаметрально протилежне за змістом рішення, яке протирічить висновкам щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно Витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 грудня 2020 року № 31 (стройовій частині) підполковника ОСОБА_1 , заступника військового комісара - начальника відділення комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначеного наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 грудня 2020 року № 453 на посаду заступника військового комісара - начальника відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1, вважати таким, що з 18 грудня 2020 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з 25 тарифним розрядом у розмірі 5220,00 гривень на місяць, ШПК «майор».
18 січня 2021 року позивач звернувся до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 із рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та видачу довідки про його вартість, виходячи із закупівельної вартості станом на 01 січня 2021 року. У цьому рапорті позивач просив провести виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно до дня виключення із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 та вказав, що орієнтовна дата звільнення - 22 лютого 2021 року.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 лютого 2021 року № 22 «Про виплату премій, надбавок, одноразових видів грошового забезпечення» визначено виплатити позивачу за період з 01 лютого 2021 року по 21 лютого 2021 року, зокрема, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення та грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 115437,00 грн.
Згідно Витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20 лютого 2021 року № 9 (по стройовій частині) позивача, звільненого наказом командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 01 лютого 2021 року № 33 у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 21 лютого 2021 року.
26 лютого 2021 року на картковий рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 327394,50 грн (коментар до платежу: заробітна плата, ІНФОРМАЦІЯ_3).
29 квітня 2021 року на картковий рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 113705,52 грн (коментар до платежу: переказ коштів, ІНФОРМАЦІЯ_3).
Вважаючи, що станом на день виключення із списків особового складу з ним не було проведено повного розрахунку, ОСОБА_1 за захистом своїх прав звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Згідно із приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі .
Згідно із частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 4 статті 9 цього ж Закону встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Як встановлено частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Разом із тим, приписами наведених правових актів не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Відтак, апеляційний суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню субсидіарно у тих випадках, коли нормами спеціального законодавства спірні правовідносини не врегульовані.
Тому слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані спеціальним законодавством, то до таких правовідносин слід застосовувати приписи КЗпП.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.
Приписами частини 1 статті 116 КЗпП передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 цієї ж статті визначено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із положеннями статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що норми статей 116 та 117 КЗпП хоча і є загальними, однак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення особи з військової служби.
Водночас апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку із працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Окрім того, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що суд першої інстанції, врахувавши правові позиції, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, вірно застосував до спірних правовідносин принцип співмірності і з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача стягнув з відповідача на його користь 43660,16 грн (72,85 % від суми середнього щомісячного грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку).
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_3 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року у справі № 380/8730/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді І. М. Обрізко
С. П. Нос