11 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/13309/21 пров. № А/857/8680/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.
з участю секретаря судового засідання Гриньків І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку та компенсації втрати частини доходів за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року (суддя першої інстанції Нор У.М., м. Рівне, повний текст рішення складено 28.03.2022)
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби; стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 11.08.1021 по 06.09.2021 в сумі 10000 грн; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби та стягнення компенсації втрати частини доходу в сумі 10000 грн у зв'язку з порушенням строку виплати грошовою забезпечення при звільненні з військової служби.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що проходила військову службу в Збройних Силах України та була звільнена у запас з посади механіка радіорелейного взводу 2 радіорелейної роти радіоролейного батальйону військової частини НОМЕР_1 . На день звільнення Військова частина НОМЕР_2 не провела з нею розрахунку по виплаті грошового забезпечення, тому є підстави для виплати їй компенсації.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року позовні вимоги було задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 11.08.1021 по 06.09.2021 в сумі 10000 грн. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу в сумі 10000 грн у зв'язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення при звільненні з військової служби.
Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. Вважає, таке постановленим з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення та постановити нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що відсутні правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зауважив, що немає підстав для застосування у спірних правовідносинах норм статей 116 та 117 КЗпП України.
У судовому засіданні представник апелянта Бородєя Н.С. підтримав апеляційну скаргу з підстав, що в ній викладені.
Позивач у судове засідання не з'явилася, хоча була належним чином повідомлена про час та місце слухання, що підтверджено розпискою про отримання нею судової повістки 23 липня 2022 року. Клопотань про відкладення розгляду позивач до суду не подала.
Суд, дослідивши докази, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу в Збройних Силах України та була звільнена у запас з посади механіка радіорелейного взводу 2 радіорелейне радіоролейного батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.08.2021 №164 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 11.08.2021.
Станом на дату виключення позивача зі списків особового складу частини військова частина не провела повного розрахунку, а виплата належних при звільненні сум відбулася 6 вересня 2021 року, тобто поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України та п.242 XII "Звільнення з військової служби" Положення №1153/2008.
Апеляційний суд частково погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з таких підстав.
Частиною ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Разом із тим, відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що фактично позбавляє таких осіб гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Закріплені у ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач виплатив ОСОБА_1 належні їй при звільненні суми не в день звільнення 11 серпня 2021 року, а лише 6 вересня 2021 року із затримкою 25 днів.
Отже, за цей період належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно довідки відповідача №3/8 від 11 серпня 2021 року середньоденний заробіток позивача становив 400 гривень.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 10000 грн (400 грн х 25 календарних днів).
Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
Отже, оскільки позивач не отримала у день звільнення всі належні виплати, а кошти їй було перераховано із значною затримкою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право на присудження йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10000 гривень.
Ураховуючи викладене, в цій частині позову суд першої інстанції прийняв законне рішення і доводи апелянта не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні.
Що стосується вимог про виплату позивачу 10000 гривень компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», апеляційний суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Із метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Отже, вищевказаними правовим нормами встановлено право особи на отримання компенсації у разі затримки розрахунку на строк, що перевищує один календарний місяць.
У спірних правовідносинах, відповідач здійснив повний розрахунок з позивачем через 25 календарних днів, тобто період затримки становить менше місяця.
Отже, підстав для виплату ОСОБА_1 компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» немає.
Тому в цій частині позову слід відмовити.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність задоволення судом першої інстанції позову в цій частині, а тому рішення суду необхідно скасувати з прийняттям нового - про відмову в позову.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 березня 2022 року в частині задоволення позову про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходу та стягнення компенсації втрати частини доходу в сумі 10000 грн скасувати та в цій частині прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні такої позовної вимоги ОСОБА_1 .
У решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. С. Затолочний
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 22.08.2022.