17.08.2022 Провадження по справі № 2/940/62/22
Справа № 940/1302/21
Іменем України
17 серпня 2022 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Мандзюка С.В.
з участю секретаря судових засідань Романовської Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, іншої матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., три відсотки річних у розмірі 900,00 грн., відсотки за користування позикою на рівні подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 124,79 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4200,00 грн. та поштову кореспонденцію в розмірі 600,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22.07.2016 року до ОСОБА_1 звернувся відповідач ОСОБА_2 з проханням позичити грошові кошти в сумі 5000,00 грн., на що позивач погодився та надав ОСОБА_2 зазначену грошову суму коштів за умови її повернення до 20.08.2016 року. На підтвердження факту отримання у позивача вказаної суми у присутності двох свідків відповідач написав розписку. У зазначений термін відповідач своїх зобов'язань не виконав, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 коштів за договором позики. Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 14 травня 2018 року в цивільній справі № 380/412/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в сумі 5000,00 грн. Рішення суду було виконане лише 13.10.2021 року, у зв'язку з чим за несвоєчасне виконання договору позики, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., три відсотки річних у розмірі 900,00 грн., відсотки за користування позикою на рівні подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 1124,79 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 4200,00 грн. та поштову кореспонденцію в розмірі 600,00 грн.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 09.11.2021 року відкрито провадження в справі, яку призначено до підготовчого засідання.
23.11.2021 року відповідач ОСОБА_2 надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі у зв'язку зі спливом строків позовної давності та у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю. (а. с. 38-41).
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 26.05.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не прибув, на електронну адресу суду надіслав клопотання, в якому просить розглянути справу у його відсутність за наявними матеріалами, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, надав через канцелярію суду заяву, в якій просить розгляд справи здійснювати за його відсутності. Разом з тим, у заяві зазначив, що позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення на користь ОСОБА_1 3% річних у розмірі 900,00 грн. та відсотків за користування позикою на рівні подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 124,79 грн. Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. та витрат у розмірі 4800,00 грн. не визнає у повному обсязі та просить відмовити у їх задоволенні.
Враховуючи подані учасниками справи заяви про розгляд справи за їхньої відсутності, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 14 травня 2018 року в цивільній справі № 380/412/18 (провадження № 2/380/214/18) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики в сумі 5000,00 грн.(а. с. 15-16).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
На підставі вищезазначеного рішення, 13.06.2018 року Тетіївським районним судом Київської області виданий виконавчий лист.
14.12.2018 року головним державним виконавцем Тетіївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Рябоконем М.В. за заявою ОСОБА_1 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57920047 з примусового виконання виконавчого листа № 2/380/214/18 про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в сумі 5000,00 грн. (а. с. 19-20).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що рішення Тетіївського районного суду Київської області від 14 травня 2018 року виконане в повному обсязі лише 13.10.2021 року, а саме після отримання останнього платежу в сумі 2618,00 грн., тобто через 5 років.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Оскільки між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору позики грошових коштів, то зазначені правовідносини є зобов'язальними, а зобов'язання - грошовим.
Відтак, на спірні правовідносини поширюється дія статей 625, 1048 ЦК України.
Із розрахунку, наведеного у позовній заяві вбачається, що позивач просить стягнути із відповідача проценти від суми позики в розмірі облікової ставки Національного банку України, що становлять 124,79 грн. та три проценти річних від простроченої суми, що становлять 900,00 грн.
Виходячи з принципу диспозитивності, відповідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Оскільки відповідач допустив прострочення виконання взятих на себе зобов'язань перед позивачем та приймаючи до уваги межі заявлених вимог в цій частині позову та визнання їх відповідачем, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти від суми позики в розмірі облікової ставки Національного банку України у розмірі 124,79 грн. та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 900,00 грн.
Крім того, звертаючись до суду із даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду, яка заподіяна йому внаслідок неповернення протягом тривалого часу позичених грошових коштів.
Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особо зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Суд зауважує, що позивач ОСОБА_1 , надаючи позику у зазначеному розмірі мав розуміти наслідки, які можуть настати для нього у разі невиконання відповідачем договірних зобов'язань.
Законодавець визначив цілий ряд наслідків для боржника у випадку невиконання ним своїх грошових зобов'язань, як компенсації позикодавцю втрат, пов'язаних із несвоєчасним виконанням зобов'язань боржниками.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Натомість, статтею 1050 ЦК України не передбачено відшкодування моральної шкоди і позивачем не надано доказів, що укладений між ним та відповідачем договір позики містить такий вид цивільної відповідальності, як моральна шкода.
Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2019 року (справа № 640/5098/14-ц, провадження № 61-18978св18).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Частинами 1 та 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на зазначене, суд приходить до переконання щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 4200,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. ( п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката. Водночас, необхідною умовою для відшкодування цих витрат є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, у постанові від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20 Верховний Суд зауважив, що процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
Із матеріалів справи встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів саме на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200,00 грн.
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу необхідно відмовити у зв'язку з їх недоведеністю.
Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення витрат, понесених на поштову кореспонденцію у розмірі 600,00 грн., оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази поштових відправлень.
Разом з тим, відповідно до ст. 264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю І та ІІ груп.
Із копії довідки до Акта огляду МСЕК серії ЖИА № 137032 встановлено, що ОСОБА_1 має 2 групу інвалідності з дитинства.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 992 грн. 40 коп.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 10, 12, 76, 81, 82, 141, 178, 264-268, 354 ЦПК України, статтями 23, 526, 530, 610, 625, 1048, 1050 ЦК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, іншої матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , грошову суму в розмірі 1024 (одна тисяча двадцять чотири) гривень 79 копійок.
У решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 копійок на рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, код класифікації доходів бюджету 22030106 .
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного рішення: 23.08.2022 року.
Суддя С.В.Мандзюк