ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 червня 2022 року м. Київ №640/30418/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , яка діє в інтересах дитини ОСОБА_2
доДніпровської районної в місті Києві державної адміністрації
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 , яка діє в інтересах дитини ОСОБА_2 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, у якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА від 24.06.2021 про відмову ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Відділ з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказувала на протиправність дій відповідача щодо відмови у реєстрації місця проживання малолітньої дитини, у зв'язку з поданням не повного пакету документів, оскільки ОСОБА_1 розірвала шлюб з батьком дитини, що підтверджується рішенням суду, яке долучено до заяви, а отримання згоди батька є не можливим.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що за результатами розгляду заяви позивача про надання адміністративної послуги з реєстрації місця проживання малолітньої дитини, відмовлено у наданні адміністративної послуги з підстав ненадання суб'єктом звернення необхідних документів та інформації, а саме: згоди другого з законних представників малолітньої особи на реєстрацію місця проживання та квитанції про сплату адміністративного збору. З урахуванням приписів пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року, реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників. У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). При зверненні позивачем, в порушення статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», пункту 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року, для здійснення реєстрації місця проживання малолітньої особи не було надано згоди батька. Також не було подано інших документів, що виключають необхідність у наданні такої згоди - рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення батька дитини батьківських прав, про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю або відповідного рішення органу опіки та піклування. З урахуванням наведеного, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 27 квітня 2020 року у справі №642/5375/17, відповідач зазначив щодо правомірності відмови у реєстрації місця проживання дитини позивача.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 24 червня 2021 року звернулась до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації за отриманням адміністративної послуги з реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Для отримання вказаної адміністративної послуги було надано наступні документи: заяву про отримання адміністративної послуги; заяву про реєстрацію місця проживання; довідку про реєстрацію місяця проживання ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження; документ, що посвідчує особу законного представника НОМЕР_1 від 02 січня 2020 року; рішення суду про розірвання шлюбу.
В результаті розгляду зазначених документів адміністратор Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації відмовив у наданні адміністративної послуги з підстави ненадання суб'єктом звернення необхідних документів або інформації.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» адміністративні послуги надаються суб'єктами надання адміністративних послуг безпосередньо або через центри надання адміністративних послуг. Адміністративні послуги в електронній формі надаються з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування. Порядок та вимоги інтеграції інформаційних систем державних органів та органів місцевого самоврядування з Єдиним державним вебпорталом електронних послуг затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері надання адміністративних послуг.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про адміністративні послуги» фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, має право на отримання адміністративної послуги незалежно від реєстрації її місця проживання, крім випадків, установлених законом.
Законом України «Про адміністративні послуги» визначено, що заява на отримання адміністративної послуги (далі - заява) подається в письмовій, усній чи електронній формі. Письмова заява може бути подана суб'єкту надання адміністративної послуги особисто суб'єктом звернення або його представником (законним представником), надіслана поштою, а в разі надання адміністративних послуг в електронній формі - з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування.
Центри надання адміністративних послуг та суб'єкти надання адміністративних послуг у випадках, передбачених законодавством, а також на вимогу суб'єкта звернення забезпечують складання заяви в електронній формі, її друк та надання суб'єкту звернення для перевірки та підписання.
Перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, визначаються законом.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», у разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):
письмову заяву;
документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;
квитанцію про сплату адміністративного збору;
документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;
військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
У разі подання заяви представником особи додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
За бажанням батьків чи одного з них документи, передбачені цією статтею для реєстрації місця проживання дитини, можуть бути подані органам державної реєстрації актів цивільного стану під час проведення державної реєстрації народження дитини. Органи державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, направляють зазначені документи органам реєстрації для реєстрації місця проживання новонародженої дитини.
Реєстрація місця проживання новонародженої дитини може здійснюватися також на підставі направлених органами соціального захисту населення даних, що зазначив законний представник, з яким постійно проживає дитина, у заяві про призначення допомоги при народженні дитини.
Згідно з пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016р., для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:
1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);
4) документи, що підтверджують:
право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників);
право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах);
проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);
5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).
У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:
документ, що посвідчує особу представника;
документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).
Згідно з пунктом 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016р., орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації.
Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивачем під час звернення від 24 червня 2021 року до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації за отриманням адміністративної послуги з реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , не надано квитанцію про сплату адміністративного збору та письмової згоди другого з батьків, що з урахуванням приписів статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», пунктів 11, 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02 березня 2016 року, є підставою для відмови в реєстрації місця проживання.
Суд акцентує увагу на тому, що статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02 березня 2016 року, чітко визначено, що реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування ).
Як встановлено судом та визнається учасниками справи, письмової згоди другого з батьків разом з заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , позивачем не було надано.
Суд зазначає, що пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02 березня 2016 року, чітко визначено перелік випадків, коли письмова згода другого з батьків не подається, а саме: коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування.
Як до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації при зверненні із заявою про реєстрацію місця проживання доньки, так і до суду позивачем не надано належних доказів того, що місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування.
Щодо іншої законодавчої умови щодо реєстрації місця проживання за заявою одного з батьків за відсутності письмової згоди коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду , суд акцентує увагу, що йдеться про рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
З огляду на наведене, доводи позивача про те, що батько залишив доньку з матір'ю, не мають визначального значення при вирішенні публічно-правового спору при оскарженні рішення суб'єкта владних повноважень про відмову в реєстрації місця проживання дитини за відсутності надання визначених законодавством документів, а можуть бути використані як доказове підґрунтя у спорі про визначення місця проживання дитини в порядку цивільного судочинства.
Так, за змістом частини першої статті 160 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Суд зазначає, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року у цивільній справі №754/5543/20 шлюб, зареєстрований 14 грудня 2019 року Бориспільським МР ВДРАЦС ГТУЮ у Київській області, актовий запис №905 між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , розірвано. При цьому, судом не вирішувалось питання щодо визначення місця проживання дитини.
Враховуючи наведені обставини в їх сукупності, та що при зверненні до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачем не надано у повному обсязі визначених статтею 6 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016р., документів, а саме згоди іншого законного представника (матері) чи належних доказів визначення місця проживання дитини відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування, відповідач, відмовляючи в реєстрації місця проживання діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України «Про адміністративні послуги», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016р., обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, в зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.
Згідно зі статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу .
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах дитини ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко