ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 червня 2022 року м. Київ №640/17107/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Шейко Т.І.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у м. Києві по неперерахунку ЄСВ у зв'язку із досягненням пенсійного віку та зобов'язати здійснити перерахунок єдиного соціального внеску ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказувала на те, що у 2012 році вона досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому звільняється від сплати єдиного соціального внеску.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник Головного управління Державної податкової служби у м. Києві у відзиві на позовну заяву посилається на те, що в інтегрованій картці платника - позивача обліковується нарахування єдиного внеску за лютий 2018 року - січень 2021 року у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, оскільки позивач не отримує виплати відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому не має права на звільнення від сплати ЄСВ.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, з 08 січня 2014 року позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець.
При цьому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла пенсійного віку, передбаченого Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у 2012 році, а тому вважає, що відповідачем не правомірно нараховувався ЄСВ.
29 січня 2020 року та 03 листопада 2020 року ОСОБА_1 зверталась до ГУ ДПС у м. Києві із заявою про досягнення нею пенсійного віку (що підтверджувалось доданою копією пенсійного посвідченням) та проханням не здійснювати нарахування єдиного соціального внеску з підприємницької діяльності.
Відповіді на дані звернення, як вказує позивач, не отримані, а в кабінеті платника податків проведено нарахування з ЄСВ.
У зв'язку із відсутністю відповідей на заяви ОСОБА_1 та жодних змін в облікових даних в Електронному кабінеті платника податків, 22 січня 2021 року адвокатом Тарасюком Сергієм Миколайовичем було надіслано в інтересах позивача адвокатський запит щодо надання інформації про результати розгляду заяв позивача.
У відповідь на адвокатський запит надійшов лист №8622/6/26-15-24-05-10 від 29 січня 2021 року (який отримано 05 лютого 2021 року, що підтверджується даними з офіційного ресурсу Укрпошти), яким повідомлено про відсутність підстав для здійснення перерахунку у зв'язку із відсутністю відомостей, що надійшли від ПФУ про дату встановлення пенсії за віком, пенсії по інвалідності або дати досягнення віку, встановленого статтею 26 Закону №1058.
Не погоджуючись з такими діями Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 названого Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
При цьому особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, чинній з 01 січня 2017 року).
З 01 січня 2018 року до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» внесені зміни, передбачені абзацами 10 та 11 підпунктом 2 пункту 22 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, шляхом викладення першого речення частини четвертої в такій редакції: «Особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу».
Аналіз цієї норми в редакції, що діяла у спірний у межах даної справи період, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, за наявності двох обов'язкових умов: 1 - є пенсіонерами за віком або інвалідами; 2 - отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Порівняльний аналіз вказаної норми у наведених редакціях вказує також на те, що діюча у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 редакція частини четвертої статті 4 Закону мала вужче законодавче вираження але мала ширше тлумачення, створюючи при цьому певну правову невизначеність, яка призвела, зокрема, до спірних правовідносин між позивачем та відповідачем.
Слід також зазначити, що перша обов'язкова ознака звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску, потребувала наявності лише статусу пенсіонера за віком без умови сплати пенсії саме за віком, а друга ознака - отримання відповідно до закону пенсії безвідносно до її виду.
В той же час, редакція частини четвертої статті 4 Закону з 01 січня 2018 року отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати за себе єдиного внеску, а саме: особи (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які не просто мають статус пенсіонера, а і безпосередньо отримують пенсію за віком.
Одночасно законодавцем додано до такого переліку осіб, які досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію, проте знову ж таки без конкретизації до її виду.
Отже, законодавчі зміни додатково свідчать на користь висловленого підходу у розумінні частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у редакції, яка діяла у період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.
В свою чергу, за змістом статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 такого Закону передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно з статтею 6 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов'язку.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до частини першої якої, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач дійсно досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте пенсії відповідно до даного Закону або іншого законодавства України не отримує.
Позивач зазначає, що отримує пенсію за віком, на підтвердження даного факту надає пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 від 21 травня 2012 року, видане Управлінням державного фонду соціального страхування Вільнюське відділення у Литовській республіці.
З даного приводу суд зауважує на наступному.
Відповідно до норм Порядку, ПФУ щомісяця надає ДПС інформацію щодо фізичних осіб (платників єдиного внеску) про те, що вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю із зазначенням дати встановлення пенсії або інвалідності. На підставі інформації, отриманої в ПФУ, в реєстрі страхувальників встановлюються/знімаються відповідні ознаки «фізична особа - пенсіонер за віком», або «особа з інвалідністю», або «пенсіонер, який досяг пенсійного віку».
Право щодо визначення фізичних осіб - підприємців, які відповідають всім вимогам, зазначеним в частині четвертій статті 4 Закону № 2464, належить виключно ПФУ.
Отже, фізичні особи - підприємці звільняються від обов'язку сплачувати єдиний внесок за себе, якщо вони отримують пенсію за віком, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Так, фізична особа - підприємець, яка набула статус пенсіонера за віком або особи з інвалідністю та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу та отримує відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, звільняється від сплати за себе єдиного внеску з наступного місяця після набуття такого статусу.
Тобто, особи, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками ЕСВ виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Такими є приписи частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що для звільнення від сплати ЄСВ на підставі частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» необхідним є виконання двох умов Фізична особа-підприємець повинна досягти пенсійного віку відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та така особа повинна отримувати пенсійні виплати відповідно до вказаного закону.
В той же час, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 4 Закону №2464 в частині, де пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, чи то на пільгових умовах, чи вона набула певного віку відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, що звільняється від сплати ЄСВ.
Судом також враховується правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 814/779/17 (провадження № 11-1379апп18), відповідно до якої досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Однак визначення статусу «пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат.
Враховуючи висловлену позицію, основною умовою для звільнення від сплати ЄСВ є отримання пенсійних виплат відповідно до законодавства України.
На підставі системного аналізу та з огляду на правовий зміст наведених положень законодавства суд дійшов висновку, що якщо фізична особа-підприємець не отримує пенсійні виплати відповідно до законодавства України, а пенсія останній призначена відповідно до законодавства Литовської республіки, то ОСОБА_1 не має права на звільнення від сплати ЄСВ лише з тієї підстави, що вона у 2012 році досягла пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач у повному обсязі спростував докази та аргументи, які було надано позивачем. За таких обставин позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими і тому задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.І. Шейко