ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
26 травня 2022 року м. Київ № 640/4654/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доОболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про скасування постанови,
Пр-к позивача, Орєхов А.В.
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:
- скасувати постанову Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 36101880 від 12.01.2021 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 153 012,27 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2022 відкрито спрощене провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засідання.
Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, будучи належним чином повідомленим про дату час та місце проведення судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи. Правом на подання відзиву не скористався, внаслідок чого суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних письмових доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
10.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №157/П/41/2008-840 про надання кредиту у розмірі 149 131, 75 доларів США строком до 07.07.2028 р. та сплатою відсотків у розмірі 14,19 % річних.
Крім того, 10.07.2008 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра») та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №157/П/41/2008-840 посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О., зареєстровано за № 6233. Згідно умов Договору іпотеки, в якості забезпечення виконання умов вищевказаного Кредитного договору, в іпотеку було передано житлову квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 липня 2010 року у справі №2-12126/10 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 157/П/41/2008-840 від 10.07.2008 в сумі 1 530 122,78 грн.
На виконання вищевказаного рішення, судом було видано виконавчий лист №2-12126 від 02.01.2013.
22.01.2013 Оболонським районним відділом Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального МУ МЮ (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № 36101880 з примусового виконання виконавчого листа №2-12126 виданого 02.01.2013.
В рамках зазначеного виконавчого провадження первісного стягувача було замінено на ТОВ «Девелоп Фінанс».
06.12.2021 ТОВ «Девелоп Фінанс» звернулось до відповідача із заявою про повернення виконавчого документу стягувачу.
Дана заява була задоволена відповідачем та постановою від 12.01.2022 виконавчий лист повернутий стягувачу.
Оскаржуваною постановою від 12.01.2022 ВП №36101880 стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 153 012,27 грн, що становить 10% від суми боргу.
Не погоджуючись з правомірністю оскаржуваної постанови позивач посилається на те, що: 1) рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2021 №640/15847/21 скасовано попередню постанову про стягнення виконавчого збору; 2) під час виконавчого провадження з боржника було стягнуто 25 293,10 грн, чого не було враховано відповідачем при винесенні спірної постанови.
За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.
Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України від 21.04.1999 №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон №606-ХІV; у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження - 22.01.2013).
Частиною 1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції станом на 22.01.2013) було передбачено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
В той же час, суд звертає увагу, що 05.10.2016 набрав чинності Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), а Закон №606-ХІV, у свою чергу, втратив чинність (крім статті четвертої, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом 1404-VIII).
Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що виконавче провадження у даній справі було розпочато на підставі Закону №606-ХІV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Однак, оскаржуване рішення про стягнення виконавчого збору державним виконавцем прийняте на підставі Закону №1404-VІІІ, прикінцевими та перехідними положеннями якого встановлено, що після набрання чинності Закону виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, здійснюються відповідно до цього Закону.
Враховуючи «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VІІІ, положення попереднього Закону №606-ХІV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону №606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оскаржувану постанову винесено 12.01.2022, тобто вже в період дії Закону №1404-VІІІ, а тому суд приходить до переконання, що державний виконавець, приймаючи дану постанови, повинен вчиняти такі дії відповідно до Закону №1404-VІІІ в редакції станом на 12.01.2022.
З урахуванням вищевикладеного, суд при вирішенні даної справи зазначає наступне.
Положеннями ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VІІІ передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до ч.5 ст.27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір не стягується:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
В рамках спірних правовідносин відсутні обставини для не стягнення виконавчого збору, що передбачені ч.5 ст.27 Закону.
Відповідно до ч.9 ст.27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Дані обставини в рамках спору також відсутні.
Згідно з частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Пунктом 1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Матеріалами справи встановлено, що постановою відповідача від 12.01.2022 повернуто виконавчий документ стягувачу за заявою останнього.
Відтак, 12.01.2021 у державного виконавця виник обов'язок на винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Поряд з цим, суд зазначає, що державний виконавець під час прийняття постанови про стягнення з боржника - Позивача виконавчого збору у розмірі 153 012,27 грн, виходив з 10% від суми, яка зазначена у виконавчому листі від 02.01.2013 №2-12126 (1 530 122,78 грн), що в свою чергу повністю відповідає вимогам ч.2 ст.27 Закону.
Позивач вважає, що відповідач не мав правових підстав для стягнення з нього виконавчого збору в сумі 153 012,27 грн, оскільки державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присудженої суми в повному обсязі та відповідно не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному наказі.
Однак, суд звертає увагу, що нормами Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачено, що виконавчий збір не стягується лише у тому випадку, коли рішення суду боржником виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. У випадку, коли державним виконавцем було відкрито виконавче провадження за виконавчим документом, вимоги якого станом на час відкриття виконавчого провадження не виконані, та в подальшому закінчено виконавче провадження, нормами законодавства чинними станом на час прийняття оскаржуваної постанови, прямо передбачено обов'язок державного виконавця стягнути з боржника виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
Поряд з цим, суд також звертає увагу, що сплата позивачем коштів в сумі 25 293,10 грн не є добровільним виконанням рішення суду, а свідчить про часткове його виконання в рамках виконавчого провадження №36101880, оскільки вказану суму сплачено після, а не до відкриття виконавчого провадження.
Посилання позивача на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2021 №640/15847/21 скасовано попередню постанову про стягнення виконавчого збору, є помилковими, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» державному виконавцю не заборонено приймати постанову про стягнення виконавчого збору у випадку скасування попередньої постанови, яка, окрім іншого, була винесена за інших обставин, адже заява про повернення виконавчого документу була подана стягувачем майже через 2 місяці після рішення суду по справі №640/15847/21, а отже правовідносини не є ідентичними або подібними.
Таким чином, доводи позивача, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, судом не беруться до уваги, оскільки відповідно до частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Вказану норму Закону України «Про виконавче провадження» викладено в такій редакції відповідно до Закону України від 03.07.2018 №2475 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28.08.2018.
Суд також відхиляє посилання позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 24.10.2019 по справі №580/1328/19, оскільки предметом оскарження у вказаних справах були постанови про стягнення виконавчого збору, винесені під час дії попередньої редакції частини 2 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачала стягнення виконавчого збору у відсотках від фактично стягнутої суми.
Натомість правова позиція щодо застосування статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону України від 03.07.2018 №2475 викладена в постановах Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №420/1373/19, від 20.11.2019 у справі №480/1558/19, яку суд враховує при вирішенні цієї справи, згідно якої фактичне виконання судового рішення, крім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
Відтак, державний виконавець приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
В зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати, які підлягають розподілу у відповідності зі статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 268, 287 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Оболонський відділ Державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 35018577, адреса: 04212, місто Київ, вул. Маршала Тимошенка, будинок 2Д).Й ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повне рішення складено 14.06.2022.
Суддя П.О. Григорович