ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 червня 2022 року м. Київ № 200/8143/20-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
До Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 пільгового стажу та призначенні йому пенсії за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, починаючи з 23.01.2020;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 10.10.1988 по 27.11.1989, з 28.11.1989 по 11.08.1990, з 05.11.1991 по 29.11.1992, з 31.05.1994 по 09.06.1997, з 15.07.2013 по 09.09.2013 та призначити і виплачувати йому пенсії за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, починаючи з 23.01.2020.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.10.2020 адміністративну справу передано за підсудністю на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він досяг пенсійного віку та набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020, починаючи з 23.01.2020, проте відповідачем відмовлено у призначенні пенсії з огляду на непідтвердження відповідного пільгового стажу.
Позивач вважає протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 пільгового стажу періоди роботи з 10.10.1988 по 27.11.1989, з 28.11.1989 по 11.08.1990, з 05.11.1991 по 29.11.1992, з 31.05.1994 по 09.06.1997, з 15.07.2013 по 09.09.2013, оскільки вказаний стаж підтверджується трудовою книжкою, а щодо посилання Управління на відсутність первинних документів, у тому числі належним чином оформлених уточнюючих довідок внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств, установ на тимчасово окупованій території - не може порушувати право позивача на отримання пенсії, гарантоване Конституцією України.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що позивачем не подавалась заява про призначення пенсії встановленої форми, а тому рішення відповідачем з цього приводу не приймалось. Відповідач зазначив, що заява позивача зареєстрована та розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян». Крім того, за позицією відповідача умови набуття права на пенсію на пільгових умовах визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, відповідно до умов якого у позивача відсутній необхідних стаж для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відповідача із заявами від 24.01.2019 та від 11.04.2019 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.02.2019 №32381/03 повідомлено, що оскільки заява щодо призначення пенсії подана не у спосіб, передбачений п.1.1, п.4.1 Порядку №22-1, відсутні підстави для її розгляду.
За результатами розгляду заяви від 11.04.2019 листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.06.2019 № 130973/03 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (25 років) та пільгового стажу (10 років). Зокрема, відповідачем зазначено, що довідка про трудовий стаж від 28.01.2004 № 06-01-279, видана ВП «Шахта Прогрес», не може бути врахована як пільгова довідка, оскільки оформлена не у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, до страхового стажу не може бути врахований період роботи з 21.12.1992 по 26.05.1994, оскільки у записі трудової книжки № 14 відсутні дата та номер наказу про звільнення. Управлінням зазначено, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 21 рік 2 місяці 22 дні, в тому числі робота за Списком № 1 -10 місяців 23 дні (врахована за даними персоніфікованого стажу).
В подальшому, позивачем подано до відповідача заяву від 05.06.2020 про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ та відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.07.2020 №15206-15270/С-02/8-2600/20 повідомлено, що порядок призначення пенсій за віком на пільгових умовах визначається положеннями статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, згідно з якими працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, та роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, призначається пенсія після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах. У зв'язку з відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу, позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Водночас у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Статтею 2 Закону №1788-XII передбачено, що за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону №1788-XII, в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 (36-2003-п) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ стаж роботи для набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловікам з 20 років до 25 років.
За конституційним поданням народних депутатів України Закон № 213-VIII перевірявся на відповідність Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
Одночасно, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, зокрема:
- згідно з пунктом «а» частини першої статті 13 Закону №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 ( 36-2003-п ) виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: зокрема, чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Саме на підставі цього Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 та відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону №1788-XII позивачем подано відповідачу заяву від 05.06.2020 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінпраці та Мінфіном (пункт 20 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинними на період роботи.
На період роботи позивача діяли Списки, затверджені постановою Ради Міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956, постановою Кабінету Міністрів СРСР № 10 віл 26.01.1991, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36, постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, відповідно до яких правом на пільгову пенсію користуються всі робітники, зайняті повний робочий день на підземних роботах.
Відповідно до трудової книжки позивача його трудова діяльність є наступною:
з 01.07.1984 по 24.05.1986 - служба в лавах Радянської Армії;
з 10.06.1986 по 03.07.1986 - працював маляром IV розряду на шахтоуправлінні № 1 виробничого об'єднання «Шахтарськантрацит»;
з 10.10.1988 по 27.11.1989 (1 рік 1 місяць 18 днів) - працював підземним гірником 3 розряду з повним робочим днем під землею на шахті «Прогрес» виробничого об'єднання «Торезантрацит»;
з 28.11.1989 по 11.08.1990 (8 місяців 15 днів) - працював підземним гірником 5 розряду з повним робочим днем під землею на шахті «Прогрес» виробничого об'єднання «Торезантрацит»;
з 01.09.1990 по 26.10.1991 - працював викладачем спеціальних дисциплін в порядку переведення в Торезькому гірничому технікумі ім. А.Ф.Засядька;
з 05.11.1991 по 29.11.1992 (1 рік 0 місяців 25 днів) - працював підземних гірничим майстром з повним робочим днем під землею на шахті «Прогрес» виробничого об'єднання «Торезантрацит»;
з 21.12.1992 по 09.04.1993 - працював комерційним агентом в ПФ «Оптик»;
з 10.04.1993 по 26.05.1994 - працював комерційним директором в ПФ «Олтик»;
з 31.05.1994 по 09.06.1997 (3 роки 0 місяців 10 днів) - працював підземним гірничим монтажником 5 розряду з повним робочим днем під землею в Державному відкритому акціонерному товаристві «Шахта ім. Л.І.Лутугіна» Дочірнього підприємства Державної холдингової компанії «Торезантрацит»;
з 10.06.1997 по 31.05.1999 - працював комерційним агентом ПФ «Донкомунсліцтранс»;
з 07.06.1999 по 07.02.2000 (8 місяців 1 день) - працював гірничим монтажником 5 розряду на підземних роботах в Державному відкритому акціонерному товаристві «Шахта ім. Л.І.Лутугіна» Дочірнього підприємства Державної холдингової компанії «Торезантрацит»;
з 17.09.2012 по 14.06.2013 (8 місяців 29 днів) - працював гірничим майстром з повним робочим днем під землею на шахті «Прогрес» виробничого об'єднання «Торезантрацит»;
з 15.07.2013 по 09.09.2013 (1 місяць 26 днів) - працював гірничим майстром у відокремленому підрозділі «Шахтоуправління «Волинське» Державного підприємства «Торезантрацит».
На підтвердження спеціального стажу позивачем також надано копію довідки про підтвердження трудового стажу, виданої ДП «Торезантрацит» від 28.01.2004 за №206-01-279, відповідно до якої з 10.10.1988 по 27.11.1989 позивач працював підземним гірником 3 розряду, з 28.11.1989 по 11.08.1990 та з 05.11.1991 по 29.11.1992 - підземним гірничим майстром, з 31.05.1994 по 09.06.1997 - підземним гірничим монтажником 5 розряду на цьому підприємстві; копію довідки про підтвердження трудового стажу, виданої ДП «Торезантрацит» від 30.01.2004 № 46, згідно з якою у період з 07.06.1999 по 09.06.1999 ОСОБА_1 проходив техмінімум гірничим монтажником на підземних роботах з повним робочим днем у шахті з 10.06.1999 по 07.02.2000. Довідка видана на основі первинним документів, зокрема картки за формою Т-2.
Суд вважає посилання відповідача на непідтвердження стажу роботи за спірними періодами на підставі довідок, які видані підприємствами, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території безпідставними, оскільки наявний трудовий стаж позивача підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом.
При цьому, оскільки виключно Законами визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, з огляду пріоритетності законів над підзаконним актами, нормативно-правовий акт, яким є Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, не може перешкоджати або встановлювати додаткові умови для визначення права на пенсію.
Більш того, вказаним Порядком передбачено право осіб надавати відповідні уточнюючі довідки, а не обов'язок, невиконання якого могло б потягнути відмову у призначенні пенсії.
Суд зазначає, що наявна в матеріалах справи копія трудової книжки позивача з внесеними до неї записами про займані посади і період виконуваної роботи підтверджує спеціальний трудовий та пільговий стаж позивача, будь-яких виправлень чи неточностей трудова книжка не містить.
Більш того, відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18.06.2019 №130973/03 загальний страховий стаж ОСОБА_1 , який визнається відповідачем, складає 21 рік 2 місяці 22 дні, в тому числі робота за Списком №1 - 10 місяців 23 дні.
Враховуючи викладене, позивач має право вийти на пенсію за Списком №1, адже станом на день подачі заяви про призначення пенсії, він досягнув 50-річного віку, має загальний стаж більше 20 років, з них - більше 10 років на зазначених роботах, що не заперечується відповідачем.
Натомість, відповідач, вказуючи про непідтвердження необхідного у позивача стажу посилався на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), згідно з підпунктом 1 пункту 2 статті 114 якого на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 сформовано правовий висновок, згідно із яким оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Суд зазначив, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Також у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що в її постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) вона сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, у даній справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Також в контексті викладених обставин, суд враховує правовий висновок Великої Палата Верховного Суду, викладений у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, згідно з яким непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За такого правового регулювання та встановлених обставин, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 та у справі №520/15025/16-а, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до статті 13 Закону №1788-XII, який на час звернення до відповідача досяг 50 років, за наявності 21 року 2 місяців 22 днів стажу, що є достатнім, є протиправною.
Статтею 76 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Дослідивши наявні матеріали справи, вбачається, що позивачем було вжито всіх можливих заходів для надання підтверджуючих доказів щодо спірних періодів роботи.
Ураховуючи викладене, записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача, зокрема, періоди роботи з 10.10.1988 по 27.11.1989, з 28.11.1989 по 11.08.1990, з 05.11.1991 по 29.11.1992, з 31.05.1994 по 09.06.1997, з 15.07.2013 по 09.09.2013 за Списком №1, що надає йому можливість включення цих періодів роботи до стажу та дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
З урахуванням наведеного у сукупності, суд дійшов висновку про те, що на час звернення із заявою до відповідача пільговий стаж для призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, який відповідач відмовився врахувати, був належним чином підтверджений.
Водночас, відповідачем не враховано подані документи позивачем та не розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 відповідно до статті 13 Закону №1788-XI з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020, а лише надано відповідь на подану заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Суд критично ставиться до таких доводів відповідача та зазначає, що зміст наданої позивачем заяви надає можливість визначити підстави та мету її подання, яка підписана власноручно позивачем. Жодних посилань на звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян» вказана заява не містить.
Таким чином, відповідач мав розглянути зазначену заяву з дотриманням вимог Порядку 22-1 та прийняти відповідне рішення за наслідком розгляду її по суті, а не надавати відповідь в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян».
Згідно з частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 55 Конституції України передбачає право кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположним свобод проголошує, що кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто за умови підтвердження трудового стажу позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
У відповідності до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний спосіб юридичного захисту), згідно яких під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно з положеннями частини другої, третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З матеріалів справи встановлено, що подані позивачем документи для призначення пенсії за віком на пільгових умовах сформовані відповідачем у пенсійну справу та знаходяться в останнього, беручи до уваги те, що наявність страхового та пільгового стажу відповідачем не заперечується, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій, бездіяльності, з приводу яких подано позов.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.
Беручи до уваги положення частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 пільгового стажу та призначенні йому пенсії за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, починаючи з 23.01.2020.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу періоди роботи з 10.10.1988 по 27.11.1989, з 28.11.1989 по 11.08.1990, з 05.11.1991 по 29.11.1992, з 31.05.1994 по 09.06.1997, з 15.07.2013 по 09.09.2013 та призначити пенсію за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, починаючи з 23.01.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.П. Шулежко