Справа № 420/24451/21
15 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Білостоцького О.В.
При секретарі: Носач В.О.
За участю сторін:
Представника позивача: Вовка О.Є.
Представника відповідачів: Елісашвілі О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, в якому позивач просить суд стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/8235/20 з 29.12.2020 року по день винесення судового рішення у даній справі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/24451/21 було задоволено його адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 року про визнання ОСОБА_1 таким, що не пройшов атестацію (пройшов неуспішно). Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 23.07.2020 року №186к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено позивача на посаді першого заступника прокурора Одеської області та в органах прокуратури з 27 липня 2020 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 27.07.2020 по 28.12.2020 року) у сумі 233 046,36 гривень, з урахуванням обов'язкових податків і зборів.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року змінено, викладено абз. 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури та в органах прокуратури з 27 липня 2020 року». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Разом з тим відповідачем рішення суду виконано не було та не поновлено позивача на службі в Одеській обласній прокуратурі, що слугувало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 13.12.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
11.01.2022 року через канцелярію суду від Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що на судові рішення у справі №420/8235/20 Офісом Генерального прокурора подано касаційну скаргу, за якою Верховним Судом 14.07.2021 року відкрито касаційне провадження. Отже, на час подання відзиву на позов остаточне рішення у справі №420/8235/20 за позовом ОСОБА_1 щодо звільнення та поновлення на посаді першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури судами не ухвалено, через що вимога про стягнення з прокуратури Одеської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу є передчасною.
Щодо вимоги до Одеської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/8235/20, відповідач у відзиві зазначив, що підставою для виплати незаконно звільненому працівнику зазначеного середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.
Між тим судовими рішеннями у справі №420/8235/20 за вимогами до Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур та Офісу Генерального прокурора визнано протиправними та скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 року та наказ Офісу Генерального прокурора від 23.07.2020 року №186к «Про звільнення ОСОБА_1 »
Одеська обласна прокуратура не є відповідачем у справі №420/8235/20 та, відповідно, на неї не покладався обов'язок виконання судових рішень у цій справі.
При цьому до Одеської обласної прокуратури не надходило інформації, документів щодо виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/8235/20.
У відзиві відповідачем також вказано, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов'язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи. При цьому суд також має встановити вину роботодавця у невиданнi наказу про поновлення працівника на роботі. Між тим, вини Одеської обласної прокуратури у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі та невиконаннi рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/8235/20 немає.
Таким чином, на думку відповідача, підстави для стягнення з прокуратури Одеської області (Одеської обласної прокуратури) середнього заробітку за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/8235/20 відсутні.
Ухвалою суду від 11.02.2022 року подальший розгляд справи було вирішено проводити в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання. 18.07.2020 року строк підготовчого провадження у справі було продовжено.
Ухвалою суду 18.07.2022 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 15.08.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, та просив їх задовольнити.
Представник Одеської обласної прокуратури проти задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 заперечував та зазначив, що постановою Верховного Суду від 14.07.2022 року було скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі №420/8235/20, та відмолено ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Судом у справі встановлено наступне.
Наказом Генерального прокурора від 28.10.2019 року №642к ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника прокурора Одеської області.
20.07.2020 року Дванадцятою кадровою комісією прийнято рішення №12, яким ОСОБА_1 визнано таким, що неуспішно пройшов атестацію прокурором.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 23.07.2020 року №186к відповідно до ст.9, п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру», п.п. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" та на підставі рішення кадрової комісії від 20.07.2020 року №12 звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" з 27.07.2020 року.
Не погоджуючись із рішеннями відповідачів, посилаючись на їх неправомірність та необґрунтованість, позивач звернувся до суду із позовом в межах адміністративної справи №420/8235/20.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/24451/21 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування наказу та рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Визнано протиправним та скасовано рішення Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 20.07.2020 року про визнання ОСОБА_1 таким, що не пройшов атестацію (пройшов неуспішно).
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 23.07.2020 року №186к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено позивача на посаді першого заступника прокурора Одеської області та в органах прокуратури з 27 липня 2020 року.
Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 27.07.2020 по 28.12.2020 року) у сумі 233046,36 гривень, з урахуванням обов'язкових податків і зборів.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року по справі №420/8235/20 змінено, викладено абз. 4 резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури та в органах прокуратури з 27 липня 2020 року». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Водночас, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року по справі №420/8235/20 щодо поновлення його на посаді не виконано, що слугувало підставою для звернення до суду з адміністративним позовом у справі №420/24451/21.
Разом з тим судом встановлено, що постановою Верховного Суду від 14.07.2022 року було скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі №420/8235/20.
Ухвалено по справі №420/8235/20 нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування наказу та рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив Одеської обласної прокуратури, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно з ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Стаття 236 КЗпП України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов'язковою для задоволення заявлених вимог, в справах такої категорії наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.
Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 30.04.2020 року по справі №260/1424/18, від 31.03.2020 року по справі №823/2321/18.
Як вже було зазначено судом, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/24451/21 позивача було поновлено в органах прокуратури.
Разом з тим, вищезазначене рішення суду не було виконано Одеською обласною прокуратурою, чого відповідачем не заперечується.
Водночас, суд при вирішенні даної адміністративної справи враховує, що станом на час вирішення адміністративної справи №420/24451/21, постановою Верховного Суду від 14.07.2022 року було скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року по справі №420/8235/20. Ухвалено по справі №420/8235/20 нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, Дванадцятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур про визнання протиправним та скасування наказу та рішення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Тобто, Верховним Судом у своїй постанові було визнано законність наказу Генерального прокурора від 23.07.2020 року №186к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Одеської області та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», а отже станом на день ухвалення рішення в адміністративній справі №420/24451/21 у відповідача відсутні підстави для виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року у справі №420/8235/20 щодо поновлення позивача на посаді, що в свою чергу унеможливлює йому виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, яке вже є скасованим.
Суд при винесенні даного судового рішення також враховує і те, що в законодавстві України відсутній правовий механізм повернення в бюджет коштів, що були сплачені особі на підставі судового рішення (в якості заробітної плати за час вимушеного прогулу або середнього заробітку за несвоєчасне виконання рішення суду), у разі, якщо таке судове рішення в подальшому було скасовано.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про необхідність відмови ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.
При цьому суд вважає безпідставним посилання Одеської обласної прокуратури на неналежність її як відповідача в контексті стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.12.2020 року по справі №420/24451/21, оскільки наказ про поновлення повинен приймати Офіс Генерального прокурора, з огляду на наступне.
Так, в постанові (п.п. 95-98) Верховного Суду від 10 вересня 2020 року (справа №280/2659/19) було зазначено, що безпідставними є доводи відповідача та представника Офісу Генерального прокурора щодо неможливості виконання судового рішення внаслідок того, що рішення про поновлення на роботі приймалося прокуратурою вищого рівня, оскільки за наслідком судового розгляду справи №808/892/17 визнано протиправними та скасовано наказ Генерального прокурора України від 01 березня 2017 року №45к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області з 01 березня 2017 року у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та наказу Генерального прокурора України від 07 березня 2017 року №47к про зміну наказу Генерального прокурора України від 01 березня 2017 року №45к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області з 01 березня 2017 року у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а також поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області.
Тобто, суди всіх інстанцій за наслідками розгляду справи № 808/892/17 підтвердили незаконність звільнення позивача та поновили його на посаді. Механізм поновлення позивача на посаді суди як першої та апеляційної інстанції, так і касаційної інстанції, не визначали - це безпосередній обов'язок роботодавця.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги особливість ієрархічної побудови системи прокуратури та визначив, що прокуратура становить єдину систему, до складу якої входить, серед іншого, Генеральна прокуратура України та регіональні прокуратури, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді Генеральною прокуратурою України, за умови отримання ним заробітної плати у прокуратурі Запорізької області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
Інакший підхід не забезпечить дотримання гарантій, взятих на себе державою, у разі незаконного звільнення особи, а також суперечив би принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (дивитися рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, пункт 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, пункт 37, від 25 листопада 2008 року).
Інші посилання учасників справи, покладені в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, не впливають на висновки суду в даній адміністративній справі.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судових витрат.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Одеської обласної прокуратури (65026, м.Одеса, вул. Пушкінська, 3) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 23 серпня 2022 року.
Суддя О.В. Білостоцький
.