Справа № 420/8003/22
23 серпня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, про визнання протиправними та скасування наказів,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 31 травня 2022 року №63-ОРС, визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2022 р. № 181.
Ухвалою суду від 16.06.2022р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що пунктом 1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 31 травня 2022 року № 63-0РС ОСОБА_1 призначено па посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , ВОС- 100915А. Пунктом 1.4. наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2022 р. № 181 ОСОБА_1 визнано таким, що 05 червня 2022 року справи та посаду здав і вибув до військової частини НОМЕР_2 та з 05 червня 2022 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 . Позивач зазначивши, що не погоджується із прийняттям вказаних наказів, оскільки його залучено до виконання завдань поза межами зони територіальної оборони за відсутності мотивів, обгрунтувань і законних підстав та, посилаючись на положення Закону України «Про основи національного спротиву», просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
07.07.2022р. та 08.07.2022р. до суду від представників відповідачів надійшли ідентичного змісту відзиви на позовну заяву ОСОБА_1 , згідно яких відповідачі зазначили, що не погоджуються із позовними вимогами позивача та просять суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Так, як зазначили відповідачі, військовослужбовець ОСОБА_1 призваний на військову службу наказом командира військової частини НОМЕР_1 №63 від 24.02.2022р. згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69 "Про загальну мобілізацію", контракт зі Збройними Силами України не підписував. Військова частини НОМЕР_2 до якої було переміщено (переведено) військовослужбовця ОСОБА_1 базується у Вінницькій області та підпорядковується ІНФОРМАЦІЯ_1. Зоною територіальної відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_1 є Одеська область, Кіровоградська область, Вінницька область, Миколаївська область, Херсонська область. Відповідачі зазначили, що вважають наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 31 травня 2022 року № 63-РС та наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2022 р. № 181 правомірними та законними, такими, що не суперечать Закону України «Про основи національного спротиву» та жодному нормативному правовому акту. У свою чергу, в адміністративному позові позивач зазначає, що його переміщення відбулось з порушенням вимог ст. 20 Закону України «Про основи національного спротиву» та на момент переміщення ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 діяла попередня редакція Закону України «Про основи національного спротиву», згідно статті 20 якого виконання завдань територіальної оборони здійснюється поза районами ведення воєнних (бойових) дій. Відповідачі, посилаючись на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та те, що що військовослужбовець ОСОБА_1 не переміщений поза межі зони територіальної відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_1 та до зони ведення бойових дій не залучався, просять суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 призваний на військову службу до військової частини НОМЕР_1 згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69 "Про загальну мобілізацію", контракт не укладався.
Згідно п.1 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31 травня 2022 року №63-РС, відповідно до п.82, 257 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, призначено солдата ОСОБА_1 водія-заправника автомобільного відділення підвозу пального взводу матеріального забезпечення роти забезпечення НОМЕР_3 окремої бригади територіальної оборони стрільцем стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 171 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони ВОС -100915А.
Пунктом1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , водія-заправника автомобільного відділення підвозу пального військової частини НОМЕР_1 , який наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 31 травня 2022 року №63-РС призначений на посаду стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , ВОС-100915А, вважати таким, що 05 червня 2022 року справи та посаду здав і вибув до військової частини НОМЕР_2 .
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022 з 5:30 год. 24 лютого 2022 року в Україні введений воєнний стан у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022р. №133/2022, затвердженого Законом України №7168 від 16.03.2022р. воєнний стан продовжений до 25.04.2022 р.
Указом Президента України від 18.04.2022р. № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2212-IX від 21.04.2022р., воєнний стан продовжений до 25.05.2022 р.
Указом Президента України 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» 6 грудня 1991 року № 1932-XII оборона України - система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту; обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
Правовою основою оборони держави є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України та відповідні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує структуру плану оборони України, план оборони України та військово-адміністративний поділ території України на військово-сухопутні, військово-морські та військово-повітряні зони (райони), який є обов'язковим до врахування під час визначення меж зон (ділянок) відповідальності регіональних (територіальних, міжрегіональних, міжтериторіальних) органів управління інших військових формувань, утворених відповідно до законів України та відповідних правоохоронних (спеціальних) органів. Порядок розроблення плану оборони України визначається Кабінетом Міністрів України.
Правові та організаційні засади національного спротиву, основи його підготовки та ведення, завдання і повноваження сил безпеки та сил оборони та інших визначених цим Законом суб'єктів з питань підготовки і ведення національного спротиву визначені Законом України «Про основи національного спротиву» від 16 липня 2021 року № 1702-IX.
Пунктом 3 ч.1 ст.1 Закону України «Про основи національного спротиву» визначено, що зона територіальної оборони - частина сухопутної території України, яка включена до території відповідної військово-сухопутної зони та межі якої збігаються з адміністративними межами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя.
Статтею 20 Закону України «Про основи національного спротиву» передбачено, що виконання завдань територіальної оборони здійснюється поза районами ведення воєнних (бойових) дій; з метою нарощування сил і засобів для стабілізації обстановки, а також у випадку визначення відповідної зони територіальної оборони районом ведення воєнних (бойових) дій, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України можуть залучатися до виконання завдань територіальної оборони поза межами своєї зони територіальної оборони.
В свою чергу, суд зазначає, що зони територіальної оборони формуються за адміністративними одиницями верхнього рівня, тобто, за областями й містами з особливим статусом, а також автономною республікою та підпорядковуються відповідному оперативному командуванню в межах його зони відповідальності.
Так, до зони відповідальності ІНФОРМАЦІЯ_1 відносяться: Одеська область, Кіровоградська область, Вінницька область, Миколаївська область, Херсонська область та відповідно увільнення солдата ОСОБА_1 з військової частини Одеської області та призначення до військової частини Вінницької області здійснено у межах відповідної зони територіальної оборони.
Поряд з цим, суд враховує, що згідно положень ст. 112 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв'язку із службовою необхідністю та за станом здоров'я на нове місце військової служби без його згоди.
Враховуючи вищевикладене, проходження ОСОБА_1 служби за призовом, у зв'язку з введенням воєнного стану на території України та те, що накази начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 31 травня 2022 року № 63-ОРС та командира військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2022 р. № 181 прийнято у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України, з дотриманням зони територіальної оборони, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовної заяви позивача.
Частиною 2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра
.