справа №380/11383/22
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
23 серпня 2022 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кухар Наталія Андріївна, розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Старосамбірської міської ради Львівської області про визнання протиправною відмову, скасування рішення,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Старосамбірської міської ради Львівської області (82080, Львівська область, м. Старий Самбір, вул. Данила Галицького, 35) про визнання протиправною відмову, скасування рішення, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Старосамбірської міської ради Львівської області у скасуванні рішення Торчиновицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області шостого скликання від 26.12.2014 року №517 «Про внесення змін в рішення сесії Торчиновицької сільської ради №52 від 11.06.1991 року «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку гр. ОСОБА_2 »;
- скасувати рішення Торчиновицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області шостого скликання від 26.12.2014 року №517 «Про внесення змін в рішення сесії Торчиновицької сільської ради №52 від 11.06.1991 року «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку гр. ОСОБА_2 », яким надано гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га. в с. Бачина для будівництва індивідуального житлового будинку.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Згідно з ч.ч. 1 та 5 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації, відповідно до якого з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Отже, систему адміністративних судів в Україні утворено для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у сфері управлінської діяльності.
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному, при цьому реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, відповідач у справі є орган місцевого самоврядування, отже, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень та може бути відповідачем у адміністративній справі.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є: суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин - у їх сукупності. Разом із цим необхідною ознакою відповідача у адміністративній справі є здійснення ним у спірних правовідносинах публічно-владних управлінських функцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16.
Зазначений висновок узгоджується із приписами ст. 2 Цивільного кодексу України, в силу якої учасниками цивільних відносин можуть бути держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (в тому числі органи місцевого самоврядування).
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ч. 1 ст. 19 Цивільного кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу - визначальною ознакою для правильного вирішення питання щодо юрисдикційної належності спору є характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач; при цьому публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Суд встановив, що виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою з рішенням Торчиновицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області шостого скликання від 26.12.2014 року №517 «Про внесення змін в рішення сесії Торчиновицької сільської ради №52 від 11.06.1991 року «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку гр. ОСОБА_2 », яким надано гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га. в с. Бачина для будівництва індивідуального житлового будинку.
Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Статтею 5 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Згідно ст. 80 Земельного кодексу України установлено, що суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.
Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №554/4857/16-а висловила таку правову позицію: "… Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. "
Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 травня 2018 року у справі №341/551/16-ц зробила наступний правовий висновок: " …саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб'єктний склад та участь суб'єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю.
До того ж, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим. Оскільки позивач у справі обґрунтовує порушення своїх приватноправових прав наявністю в нього майнового права згідно Земельного кодексу України, а отже, наголошує на наявності у нього відповідних цивільних прав та інтересів, то такі права й інтереси залежно від суб'єктного складу спору можуть бути предметом захисту в порядку цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №802/390/18-а.
Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно із частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, зокрема, що виникають з цивільних, земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, оскільки позивач оскаржує рішення Торчиновицької сільської ради Старосамбірського району Львівської області шостого скликання від 26.12.2014 року №517 «Про внесення змін в рішення сесії Торчиновицької сільської ради №52 від 11.06.1991 року «Про надання земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку гр. ОСОБА_2 », яким надано гр. ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,10 га. в с. Бачина для будівництва індивідуального житлового будинку, тому даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки він підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У п. 24 рішення в справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20.07.2006 Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі «Занд проти Австрії» від 12.10.1978 вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.
У справі, що розглядається, оскаржується рішення, стосовно якого існує спір про право цивільне, у межах якого можуть бути розв'язані й питання, пов'язані з прийняттям спірних рішень суб'єктом владних повноважень, а тому цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Розгляд цієї справи належить до юрисдикції місцевого загального суду за правилами підсудності, визначеними ЦПК України.
Згідно з вимогами п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо відмови у відкритті провадження у цій справі.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 170, 241-243, 248, 256, 294-295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Старосамбірської міської ради Львівської області про визнання протиправною відмову, скасування рішення.
Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп. згідно квитанції №0.0.2627894702.1 від 01.08.2022 року.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що заявлена заява відноситься до юрисдикції місцевого загального суду та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Кухар Н.А.