справа № 380/4286/22
провадження № П/380/4306/22
22 серпня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090), в якій просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Львівській області зі сплати єдиного соціального внеску № Ф-2541-51 від 04.06.2021 на суму 37788,74 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі, визначеному податковою вимогою № Ф-2541-51 від 04.06.2021 на суму 37788,74 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у січні 2022 року у зв'язку з моніторингом інформації в електронному кабінеті платника податків, позивачу стало відомо про наявність у нього недоїмки з єдиного соціального внеску. Вказує, що на адвокатський запит його представника відповідачем було надіслано спірну вимогу № Ф-2541-51 від 04.06.2021, відповідно до якої позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн., вважає таку вимогу необґрунтованою, прийнятою із порушенням процедури та такою, що підлягає скасуванню. При цьому вказує, що він був зареєстрований до 2004 року як фізична особа-підприємець та до 2004 року припинив підприємницьку діяльність та подавав відповідну заяву до податкових органів. З того часу позивач не подавав жодних звітів та інших документів до контролюючого органу. Також додає, що з метою зняття з обліку у податкових органах як фізичної особи - підприємця, позивачем подано документи на державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця 11.01.2022 12:01:37, 2004150170000122186 та наступного дня подано документи на державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням, 12.01.2022 16:09:12, 2004150060001122186, зазначене підтверджує, що у 2017-2020 роках позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця та не здійснював підприємницької діяльності. У зв'язку з наведеним просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою судді від 24.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
16.06.2022 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що як видно з Електронного кабінету платника податків, а саме, із даних про взяття на облік платників податків, позивач перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Львівській області (Франківський район м. Львова) з 1999 року як фізична особа - підприємець. Окрім того вказує, що згідно інформаційних даних контролюючого органу, стан платника податків та зборів « 11-припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті). Таким чином, вказує, що оскільки, згідно інтегрованих карток платника податків, заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску станом на 08.02.2021 становить 37788,74 грн. (сума недоїмки за 2017 рік - 8448,00 грн., 2018 рік - 9828,72 грн., 2019 рік - 11016,72 грн., 2020 рік 8495,30 грн.). Головне управління ДПС у Львівській області сформувало вимогу про сплату боpгy (недоїмки) №Ф-4311-51 на суму 37788,74 грн., яку було надіслано позивачу. Відтак, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
21.07.2022 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій повторно викладено обґрунтування позовної заяви.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи податкового органу, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 1999 року перебуває на податковому обліку в Головному управління ДПС у Львівській області (Франківський район м. Львова).
Згідно облікових даних інформаційної системи податкового органу, станом на 04.06.2021, заборгованість по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) за 2017-2020 роки становить 37788,74 грн.
04.06.2021 Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2541-51, відповідно до якої ОСОБА_1 має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн.
Представником позивача адвокатом Горщар С. В. було направлено відповідачу адвокатський запит від 11.01.2021 з проханням надати інформацію та копії документів, а саме: інформацію щодо підстав нарахування єдиного соціального внеску; інформацію про взяття на облік податковими органами позивача як фізичну особу - підприємця; зворотній бік інтегрованої картки платника з єдиного соціального внеску з повним описом графи «Опис операції»; копії вимоги зі сплати недоїмки з єдиного внеску (або корінці до них) та докази їх надсилання на податкову адресу платника; інформацію щодо звернення вищезазначених вимог до стягнення.
Відповіддю на адвокатський запит № 1587/6/13-01-24-07 від 21.02.2022 повідомлено, що позивач перебуває на обліку в органах ДПС як фізична особа - підприємець та додано інтегровану картку платника по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, копію оскаржуваної вимоги, та докази направлення оскаржуваної вимоги на адресу позивача.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань № 71263424412 від 05.02.2022 щодо ОСОБА_1 було вчинено державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу - підприємця 11.01.2022, 2004150170000122186 та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця 12.01.2022, 2004150060001122186 на підставі власного рішення.
Позивач, вважаючи, що протягом 2017-2020 років він не мав статусу фізичної особи - підприємця, що виключає провадження ним підприємницької діяльності, вважає спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робите те, що не передбачено законодавством.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, є платниками єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску.
За змістом частини першої статті 5 Закону №2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковими органами на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464).
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що важливим є визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, що має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності в неї обов'язку сплати єдиного внеску.
01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі Закон №755-IV).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом;
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
01.07.2010 прийнято Закон «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 03.03.2011 (далі - Закон №2390-VI).
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
В подальшому, пункт 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням від 19.05.2011 №3384-VI (далі Закон України № 3384-VI) викладено в наступній редакції: усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Пунктами 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI передбачено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Суд зазначає, що пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 1 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 3 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 1 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2390-VI, підлягали включенню до Єдиного державного реєстру на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, і відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені, зокрема, Законом України №2390-VI, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з відповідним статусом.
Водночас, відповідачем не надано суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017-2020 роках.
Що стосується тверджень відповідача, що позивач є ФОП з 1999 з посиланням на реєстраційні дії, то такі не відповідають фактичним обставинам справи та нормам права, оскільки вони не містять інформацію щодо дати та підстави державної реєстрації позивача як ФОП та не дають змоги дійти висновку про наявність обставин реєстрації. Обставини реєстрації ФОП за законом можуть підтверджуватися записами в Єдиному державному реєстрі, а у разі їх відсутності відомостями з реєстраційних документів в органі державної влади, в якому проводилась державна реєстрація.
Вказане свідчить про те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску.
Разом з тим, реєстраційні дії, про які згадувалося вище щодо державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 11.01.2022, 2004150170000122186 та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця 12.01.2022, 2004150060001122186 на підставі власного рішення, не є доказом того, що до цієї дати позивач мав статус ФОП.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану вимогу, діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 04.06.2021 № Ф-2541-51 на суму 37788,74 грн., є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску позивача у розмірі, визначеному податковою вимогою №Ф-2541-51 від 04.06.2021 на суму 37788,74 грн., суд зазначає таке.
Згідно з Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 12.01.2021 № 5 (далі Порядок), інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу.
Суд зазначає, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо правильного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом.
Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом за такою вимогою про сплату боргу.
Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 826/9288/18.
Суд також зазначає, що визнання судом протиправною та скасування вимоги про сплату боргу без виключення податковим органом сум боргу (на підставі яких була сформована спірна вимога) з інтегрованої картки позивача, спричинить подальше формування в автоматичному режимі іншої вимоги про сплату боргу на таку невиключену суму та зумовить повторне звернення позивача до суду за її оскарженням, а відтак без зобов'язання відповідача виключити суму боргу з інтегрованої картки спосіб захисту прав позивача не буде ефективним та не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У спірному випадку, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є також зобов'язання Головного управління ДПС у Львівській області виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) позивача заборгованість з єдиного соціального внеску у розмірі, визначеному податковою вимогою №Ф-2541-51 від 04.06.2021 у сумі 37788,74 грн.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п.п. 268, 269).
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги №11/22 від 11.01.2022, ордер на надання правової допомоги серії АА №1178629, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ВА №1123, детальний опис робіт (наданих послуг) від 12.07.2022, протокол погодження гонорару від 11.01.2022, акт приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правової допомоги №11/22 від 11.01.2022, копію квитанції до прибуткового касового ордера №11/22.1 від 11.01.2022 на суму 5500,00 грн.
З огляду на встановлені КАС України правила розподілу судових витрат, понесені позивачем витрати на правову допомогу стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд врахувавши предмет спору, спрощений порядок розгляду даної справи та обсяг виконаної роботи адвокатом, прийшов до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань у сумі 1500,00 грн.
Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску № Ф-2541-51 від 04.06.2021 на суму 37788,74 грн.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість з єдиного соціального внеску у розмірі, визначеному податковою вимогою № Ф-2541-51 від 04.06.2021 у сумі 37788,74 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003; код ЄДРПОУ ВП: 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна