23 серпня 2022 року № 320/6358/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування рішення,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просить суд:
-визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу від 21.06.2022 у ВП №68121026.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач не отримав рішення суду, тому був позбавлений можливості оскаржити рішення суду. Позивач вважає, що вказані обставини є поважними причинами невиконання ним рішення суду, а тому підстави для прийняття відповідачем спірної постанови відсутні.
Відповідач своїм правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
ІІІ. Процесуальні дії суду у справі
Ухвалою суду від 28.07.2022 позовну заяву залишено без руху.
Позивач, у строк та спосіб, викладений в ухвалі, усунув недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 11.08.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 19.08.2022 о 14:15.
11.08.2022 у судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, явку своїх представників не забезпечили. На адресу суду представник позивача направив клопотання про розгляд справи без участі його представника. Суд на місці ухвалив відкласти судове засідання на 23.08.2022 о 15:00, витребувати у відповідача матеріали ВП №68121026.
23.08.2022 у судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, явку своїх представників не забезпечили, матеріали ВП №68121026 відповідач суду не надав.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч. 4 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Враховуючи строки розгляду справи, передбачені ч. 4 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що неявка всіх учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами у справі.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
У провадженні Київського окружного адміністративного суду перебувала справа №320/9338/20 позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.11.2020 позов задоволено. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року згідно статті 39, частини 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року, як непрацюючому пенсіонеру, нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та провести нарахування додаткової пенсії відповідно до частини 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо не нарахування ОСОБА_1 та невиплати з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити ОСОБА_1 з 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює щомісячно двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Стягнуто за рахунок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ22933548) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів: Київський окружний адміністративний суд, рахунок отримувача: UA718999980313151206084010001, код класифікації доходів бюджету: 22030101, отримувач коштів: ГУК у Київ. обл./м.Київ/22030101, код отримувача: 37955989, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача: 899998) судовий збір у розмірі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.
Рішення набрало законної сили.
Київським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист.
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 13.01.2022 відкрито виконавче провадження ВП №68121026 з примусового виконання виконавчого листа №320/9338/20, виданого 06.12.2021 Київським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року, як непрацюючому пенсіонеру, нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та провести нарахування додаткової пенсії відповідно до частини 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
В ході виконавчого провадження №68121026 старшим державним виконавцем було винесено постанову від 21.06.2022 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. за невиконання судового рішення.
Не погоджуючись з винесеною постановою про накладення штрафу від 21.06.2022, позивач звернувся до суду з цим позовом.
V. Норми права, які застосував суд
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним законом, що регламентує порядок примусового виконання рішень, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За приписами частини першої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII встановлено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних і посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) і попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно частини четвертої статті 63 Закону №1404-VIII, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі, встановлено статтею 75 Закону №1404-VIII, згідно якої у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і встановлює новий строк виконання (частина перша).
Приписами частини шостої статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі також - Порядок № 649), який передбачає вчинення пенсійним органом (боржником) певних дій, які спрямовані на погашення заборгованості. Крім того, відповідно до пункту 1 цього ж Порядку визначено механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Пунктом 2 Преамбули вказаної постанови Кабінету Міністрів України, установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов'язання з нарахування (перерахунку) пенсійних та інших пов'язаних з ними виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого цією постановою.
Згідно з пунктом 3 Порядку №649 боржник веде облік рішень у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою (далі - реєстр), відповідно до порядку, встановленого Пенсійним фондом України.
Пунктом 6 Порядку №649 передбачено, що перевірку обґрунтованості розрахованої суми, що підлягає виплаті органом Пенсійного фонду України при виконанні судового рішення, проводить у Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі також - «комісія»).
У силу вимог пункту 8 Порядку №649 комісія приймає одне з таких рішень: про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку; про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку. У разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання.
Пунктом 10 Порядку №649 передбачено, що виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
VI. Оцінка суду
Аналіз наведених вище положень Закону №1404-VIII свідчить, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.
Водночас, умовами для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є: невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) та відсутність поважних причин невиконання виконавчого документа (судового рішення).
Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі, визначених Законом №1404-VІІІ.
Суд встановив, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 13.01.2022 відкрито виконавче провадження ВП №68121026 з примусового виконання виконавчого листа №320/9338/20, виданого 06.12.2021 Київським окружним адміністративним судом щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 за період з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року, як непрацюючому пенсіонеру, нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та провести нарахування додаткової пенсії відповідно до частини 2 статті 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку 25 % від мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
В подальшому старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову 21.06.2022 про накладення штрафу, яким накладено на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області штраф у розмірі 5100,00 грн. за невиконання судового рішення.
Обґрунтовуючи протиправність винесення відповідачем постанови про накладення штрафу позивач вказує на те, що станом на день винесення постанови про відкриття виконавчого провадження управління не отримало рішення суду, відповідно позивач не мав можливості його оскаржити.
Однак, суд не може погодитись з такою позицією позивача, зважаючи на те, що в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» відсутні дані щодо подання позивачем апеляційної скарги на рішення суду. Крім того, відсутня зареєстрована заява позивача від 25.01.2022 про видачу рішення суду від 27.11.2020.
В позовній заяві, позивач повідомляє суд, що управління просило відповідача зупинити вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП №8121026 на підставі Закону України «Про виконавче провадження», однак, ніяких доказів на підтвердження цих тверджень матеріали справи не містять.
Передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу десятиденного терміну з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення.
Так, приписами частини першої статті 129-1 Конституції України встановлено обов'язковість виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Відсутність у стягувача можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.
Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.
Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).
Отже, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Суд зазначає, що станом на дату винесення відповідачем спірної постанови про накладення штрафу, докази повідомлення державного виконавця про поважність причин невиконання ним судового рішення в частині проведення відповідних виплат, позивач суду не надав.
З огляду на встановлені судом обставини справи та правове регулювання, що регулюють спірні правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21.06.2022 про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. у ВП №68121026.
VII. Висновок суду
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
VIІI. Розподіл судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У зв'язку із відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 23.08.2022